Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.16
11:06
ЕПІЛОГ: На хвилях Великої Ріки
(Минуло двадцять років.)
Рік 30-ий до нашої ери. 12 серпня. На вцілілих білих сходах, що колись вели до величних залів Головної Бібліотеки, сидів старий Філоксен. Його обличчя було помережане зморшками, а слід
2026.08.16
06:40
Пів ночі за серце тримаюсь рукою,
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
2026.08.15
23:28
Нам скоро з літечком прощатись,
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
2026.08.15
23:15
Втрапивши у вир у плині часу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
2026.08.15
21:58
Виступали за мир у Яркенді
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
2026.08.15
20:29
Зійде ніч, у млі розтане ліс
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
2026.08.15
19:03
у поетичній жилі
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
2026.08.15
14:46
… жаским улюбленцем Сатурна,
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
2026.08.15
13:20
Так слово розпадається, мов замок.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
2026.08.15
13:14
Ніколи не помиряться, їй Богу,
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
2026.08.15
12:54
Чарівно бути жінкою твоєю:
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
2026.08.15
10:22
Нова зоря над попелищем
Наступного ранку після перемоги Цезар і Клеопатра знову стояли на балконі палацу Брухейона. Війна закінчилася. Вона була повноправною царицею Єгипту, а три легіони під керівництвом Руфіо залишалися в місті як гарантія її влади.
2026.08.15
07:04
Серпня вічний почет
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
2026.08.14
22:59
Дощі й дощі. Тріщить загата.
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
2026.08.14
18:37
погода що міняється настійно
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
2026.08.14
17:29
my holy land
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Єфіменко (1988) /
Вірші
Ответ на четвертое письмо Ала Пантелята
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ответ на четвертое письмо Ала Пантелята
Я не смогла начать в который раз
так, как бы мне того хотелось.
Виной тому, пожалуй что, несмелость,
которая обычно скрыта, но сейчас,
она - единственный свидетель моих действий.
Или бездействия, безветрия в пустыне
полярной, что извечно стынет
в отсутствии и радостей, и бедствий.
По вечерам мне кажется, что стол -
один лишь существует в комнате (но впрочем,
он освещен один) и я сижу за ним напротив ночи
одна, пуская корни в пол;
и вновь меня пугает на мгновенье
знакомый блик, напоминая мне о том,
что есть "сейчас", а так же есть "потом",
что близится весна, крепчает время.
Но я не чувствую, что будет впереди.
И я пишу тебе на языке отцовском,
во рту зимы катаясь, будто соска
во рту младенца, не видавшего груди.
Но все, что мне сейчас по сути надо -
лишь осознание того, что мы с тобой
в единой плоскости, что нет ее иной,
она нам дом, она нам путь, она - преграда.
Ты знаешь, хорошо, что ты не тут -
зима твоя тебе не ставит точек
и будто намекает на отсрочку,
и будто дарит неизбежности уют,
и нужно сделать так, чтоб просто взглядом
нельзя было достать до тех домов,
которые знакомы, как из снов,
чтобы учуять: в них - и вправду рядом.
Что до того, как здесь проходит стужа
ты слышал, думаю, достаточно, но я
пожалуй, не сдержусь: для февраля
здесь холода чуть больше, чем бы нужно.
Давно такой зимы, как тут, ты не читал:
здесь небо рвет сухой подол о ветки,
а город сверху - будто листик в клетку,
и под ногами не земля, скорей крахмал.
Я пью горячее и не смотрю сквозь стекла
автобусов - они утратили прозрачность,
я жду чего-нибудь, что будет однозначно,
я жду поры, которая промокла,
жду поворота, чтобы не проехать
ту остановку, где мне нужно выйти,
и я надеюсь, что мне хватит прыти
не обернуть эту пору помехой.
Итак, я очертила, как могла,
чем здесь живу, и не могу иначе,
я отгоняю зиму, в темном клатче
прячу огонь, чтоб отступила мгла.
Но как бы ни было, я предана терпенью,
и благодарна, так же, как всегда,
что чувствую тебя, и провода
необходимы меньше для такого ощущения.
Пиши мне, как и раньше, иногда.
так, как бы мне того хотелось.
Виной тому, пожалуй что, несмелость,
которая обычно скрыта, но сейчас,
она - единственный свидетель моих действий.
Или бездействия, безветрия в пустыне
полярной, что извечно стынет
в отсутствии и радостей, и бедствий.
По вечерам мне кажется, что стол -
один лишь существует в комнате (но впрочем,
он освещен один) и я сижу за ним напротив ночи
одна, пуская корни в пол;
и вновь меня пугает на мгновенье
знакомый блик, напоминая мне о том,
что есть "сейчас", а так же есть "потом",
что близится весна, крепчает время.
Но я не чувствую, что будет впереди.
И я пишу тебе на языке отцовском,
во рту зимы катаясь, будто соска
во рту младенца, не видавшего груди.
Но все, что мне сейчас по сути надо -
лишь осознание того, что мы с тобой
в единой плоскости, что нет ее иной,
она нам дом, она нам путь, она - преграда.
Ты знаешь, хорошо, что ты не тут -
зима твоя тебе не ставит точек
и будто намекает на отсрочку,
и будто дарит неизбежности уют,
и нужно сделать так, чтоб просто взглядом
нельзя было достать до тех домов,
которые знакомы, как из снов,
чтобы учуять: в них - и вправду рядом.
Что до того, как здесь проходит стужа
ты слышал, думаю, достаточно, но я
пожалуй, не сдержусь: для февраля
здесь холода чуть больше, чем бы нужно.
Давно такой зимы, как тут, ты не читал:
здесь небо рвет сухой подол о ветки,
а город сверху - будто листик в клетку,
и под ногами не земля, скорей крахмал.
Я пью горячее и не смотрю сквозь стекла
автобусов - они утратили прозрачность,
я жду чего-нибудь, что будет однозначно,
я жду поры, которая промокла,
жду поворота, чтобы не проехать
ту остановку, где мне нужно выйти,
и я надеюсь, что мне хватит прыти
не обернуть эту пору помехой.
Итак, я очертила, как могла,
чем здесь живу, и не могу иначе,
я отгоняю зиму, в темном клатче
прячу огонь, чтоб отступила мгла.
Но как бы ни было, я предана терпенью,
и благодарна, так же, как всегда,
что чувствую тебя, и провода
необходимы меньше для такого ощущения.
Пиши мне, как и раньше, иногда.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
