Відгукніться!

6 березня 2006 р. виповнилося 200 років від дня народження англійської поетеси Елізабет Баррет Браунінг. Її цикл "Сонети з португальської" належить до вершинних досягнень світової любовної лірики. Мабуть, в жодного іншого поета, що звертались до однієї із найскладніших поетичних форм -- сонета, особисте, біографічне не виражено настільки явно, не втілене з такою поетичною майстерністю. Разом із листами, адресованими Роберту Браунінгу, ці сонети стали невід'ємною складовою романтичної легенди про любов двох видатних поетів, що змела всі перепони, перенісши закоханих із похмурої і холодної атмосфери Лондона до теплої і сонячної Італії.

Елізабет Баррет Браунінг народилась 6 березня 1806 р. в Англії поблизу міста Дарем в досить заможній сім'ї: батько мав великі плантації на острові Ямайка і розбагатів на продажі цукру і рому. Дівчина отримала прекрасну домашню освіту, що включала знання класичних (латини та грецької) і кількох сучасних мов, історії, філософії, літератури; ще в дитячому віці почала писати вірші. Батько, натура владна і деспотична, завів у сім'ї строгі порядки, вимагаючи беззастережної покори і заборонивши всім одинадцяти своїм дітям вступати в шлюб, -- але він гордився досягненнями дочки в навчанні, а пізніше в літературній творчості: в 1820 р. була опублікована її епічна поема "Марафонська битва". З раннього дитинства Елізабет страждала хронічною хворобою легень; в 1821 р. після травми хребта стала напівінвалідом. В 1835 р. сімейство Барретів переїхало до Лондона, де поетеса дістала змогу брати безпосередню участь в літературному житті столиці. В 1838 р. була опублікована її поетична збірка "Серафим та інші вірші", зустрінута досить прихильно критиками. В тому ж 1838 р. Елізабет для зміцнення здоров'я на кілька років відправилась в м. Торкі на південному узбережжі Англії, де в 1840 р. загинув, катаючись на човні, її брат Едвард. Переживши у зв'язку з цим сильне нервове потрясіння, Елізабет вирішує усамітнитись в своєму лондонському помешканні і готуватись до смерті, оскільки життя втратило для неї всякий сенс; проводить всі дні в затемненій кімнаті, не встаючи з ліжка і не приймаючи нікого із друзів та знайомих. Єдиною її втіхою в цей час була тільки поезія. В 1844 р. виходить з друку в двох томах її збірка "Вірші", що утвердила її поетичну репутацію; до неї, зокрема, ввійшов відомий вірш "Плач дітей", спрямований проти визиску дитячої праці на фабриках і шахтах.

Вірші Елізабет Баррет справили надзвичайно сильне враження на англійського поета Роберта Браунінга (1812-1889). Захоплений ними, він починає шукати можливості зустрітися з нею. Оскільки це зробити було надзвичайно складно, бо Елізабет перебувала під пильним наглядом батька, який ревниво оберігав її від будь-якого контакту із зовнішнім світом, то спочатку між ними зав'язалося листування. В першому листі до неї, відправленому 10 січня 1845 р., Роберт писав: "Я всім серцем полюбив Ваші вірші, ... але я полюбив і Вас". Між ними спалахнуло кохання і 12 вересня 1846 р. вони таємно обвінчалися, а вже через тиждень відбули до Італії. Батько так і не пробачив дочці її вчинку; листи, які вона посилала йому з Італії, вертались нерозпечатаними. Подружжя поселилось у Флоренці. Щасливий шлюб, сприятливий південний клімат благотворно вплинули на здоров'я Елізабет; в 1849 р. вона народила сина, брала активну участь в літературному та громадсько-політичному житті Італії, щиро співчуваючи борцям за її визволення. Померла поетеса 29 червня 1861 р.; одразу ж після її смерті Роберт Браунінг із сином повернувся до Англії.

Світову славу Елізабет Браунінг приніс любовний цикл із 44-х сонетів "Сонети з португальської", що писались протягом 1846-48 років і були опублікованів 1850 р. В цих віршах, що надихались і живились безпосереднім життєвим досвідом, відображено зародження і еволюцію її великого кохання: раптове почуття застало самотню, хвору, позбавлену надій на щастя жінку зненацька -- замість смерті, до якої вона готувалась, прийшло кохання, яке збурило все її життя. Збентеження і внутрішнє сум'яття, яке героїня відчуває спочатку, міняється на радісне прийняття цього нового почуття, що росте й міцніє, заповнюючи все її єство, відкриваючи перед нею нові горизонти, підносячи над прозою буденності і долучаючи до поезії вічності. У зв'язку із надто особистим, інтимним характером циклу сонети були опубліковані з імітацією під переклади з іноземної мови; вибір саме португальської пояснюється тим, що Роберт пестливо називав Елізабет за її смаглявість "моя португалочка".
І хоч роки перебування в Італії були для Елізабет Браунінг досить плідними у творчому відношенні (збірка віршів "Вікна будинку Гвіді" (1851), "Вірші до конгресу" (1860), роман у віршах "Аврора Лі" (1857)), "Сонети з португальської" так і залишились її лебединою піснею, проспіваною при найвищому злеті на крилах кохання.

Elizabeth Browning Sonnets from the Portugeuse
44
Beloved, thou hast brought me many flowers
Plucked in the garden, all the summer through
And winter, and it seemed as if they grew
In this close room, nor missed the sun and showers.
So, in the like name of that love of ours,
Take back these thoughts which here unfolded too,
And which on warm and cold days I withdrew
From my heart's ground. Indeed, those beds and bowers
Be overgrown with bitter weeds and rue,
And wait thy weeding; yet here's eglantine;
Here's ivy! -- take them, as I used to do
Thy flowers, and keep them where they shall not pine.
Instruct thine eyes to keep their colours true,
And tell thy soul, their roots are left in mine.

"прийми ж в честь нашої любові й ліс" - можливо краще "прийми в честь нашої любові ж ліс" ?
Власне, коли проходить деякий час після перекладу, мені здається, обов'язково потрібно варварськи реалізовувати наступну ідею. :) "Думки автора, викладені в оригіналі твору, таки не настільки важливі, як сама краса їх передачі" :)))

"Візьми ж і теплом серця їх зігрій". Необов'язково "ж і теплом"? Можна "і жаром"? :)
Переклади прекрасні! І ваші вірші теж. Звичайно літературний редактор всі дрібнички вам покаже, але вони, в основному, "ідеологічного" характеру - на кшталт "точність перекладу над усе". Хоча один із корифеїв заявляє -
"Поэзия, должно быть, состоит
в отсутствии отчетливой границы" (Бродський) :)