***
Лиш на могилку до поета
Вона прийшла - принесла пишного букета…
Котилася сльоза по захололій щоці
траурного портрета…
І вмить його забули всі,
вже маючи її
на оці.
=
Я жорсткий, твердий і грізний…
Продукт життєвої школи, -
я залізний, я за-ліз-ний!
чоловік…
Не був таким ніколи –
не буду таким повік!
=
В рот мені не заглядай
але – дай, дай, дай, дай, дай!
Щось мені до рота.
Чи цукерку, чи цигарку,
чи сосиску – соску – шкварку…
Бо ж дуже охота.
=
Пізнав, пізнав…пізнав він крайності…
жінок вино і каву…
Хмелів, піймавши гаву…
І поринав у справжній рай,
холодіючи від усвідомлення реальності.
=
Мовчить, але дивиться в оба,
холодна, але жива…
Риба, то тобі не худоба,
риба – то ж трава.
***
Відомо, відомо –
то є підсвідомо:
ось вам метеликові очі,
ось полум’я свічі…
І влада ночі.
=
Вір – не вір:
то хижий звір,
то лагідне теля…
І хоч це всіх «задовільняє»,
все ж не мине його петля!
=
Бліднуть, бліднуть,
й зникають принагідно,
мов привид на світанні –
гіркі, солодкі, і солоні…
І перші і останні.
***
Ми мали все, ми мали все
не маючи нічого.
Щоби одержати усе,
позбулись всього цього.
Тепер щасливі – маємо усе
не маючи нічого.
=
Не прошу дай…
І не молю пошли…
Не хочу рай на земли,
Лише не дай…
І не пошли…
=
Завжди приходять ті,
що будуть вічно жити…
Про щось у їх житті
ще рано говорити,
бо ще вони святі…
Тремтить гріховна чаша, не надпита.
***
Почалося із чуть-чуть,
ледве-ледве закінчилось.
Довго тліло і димілось,
та згорить, хоч воду льють.
=
Почалося із чуть-чуть,
а тепер все дуже мило,
посварились і побились
і мирнесенько живуть.
=
Почалося із чуть-чуть…
Апетит набуте діло
і тепер так засвербіло,
що їй ради не дадуть.
=
Почалося із чуть-чуть,
Про дурниці говорили,
слово слово догонило…
Вороги тепер будуть.
=
Почалося із чуть-чуть.
Трошки небо просвітліло,
саме жити закортіло,
а уже в труну кладуть.
***
Цинічність –
ось його єдиний аргумент…
Зловив момент,
а втратив вічність.
=
Дієш без істерії,
і без вагань…
Шукаєш потім виправдань
всіх своїх дій.
=
Один не бачить Бога ані де,
й плювати, що там кажуть люди…
А інший бачить Бога всюди,
хоч хай там що буде!
=
І буде на тому світі
старий, упертий атеїст,
звіряти форму й зміст
на метеориті.
***
Спочатку було – лиш радій,
життя наповнене надій.
А нині, тільки з ранку встань –
лиш множення розчарувань.
=
Спочатку було… а тепер,
лише в неділю і в четвер,
і то так, ніби то робота,
чомусь спати охота.
=
Спочатку було – сміх і сльози.
А потім були вже погрози:
покину геть, пенька старого…
Та не пішла дальше порога.
=
Спочатку було – мало, мало!
Того не було, того бракувало…
Сьогодні – їш – не хочу, лахів маєш скирду,
але не та фігура і бракує апетиту.
=
Спочатку було! Ой було…
І знаєш, наче загуло.
І над усе, і над усюди
жаль, вже так не буде!
***
І плакали, і плакали, і плакали…
Тулились ніжно і балакали.
Невимовну тугу – несказанний жаль,
і небо з ним плакало і навіть сталь.
=
На мокрім місці очі маю,
що день – що ніч слізьми стікаю…
По різному вже прикидав – туди-сюди,
а може б я не пив води?
=
Плакали охоче,
але сухими залишались очі,
волосся рвали на собі…
Та лисими не стали. Далебі!
=
Як стали на ногу,
то плакав до знемоги.
Як плюнули в душу –
то й м’язом не рушив.
***
То дуже просто: все надто складно!
Хоч пояснити можна все докладно,
все ж зрозуміти не можливо,
бо то є диво.
=
В чорнім-чорнім ящику
чорного ящика –
чорний-чорний-чорний ящик на дні.
Ще раз чорніший в нім.
=
Десь там – далеко
нещасними стають лелеки.
А ще кажуть, що той край
немов казковий рай.
***
І перейдімо до брехні,
як різновиду правди…
Що ні – що ні?!
Так було завжди!
=
Ось біле й чорне – кольори
начебто протилежні,
та що не говори,
а взаємозалежні.
=
Отак от – тільки правда!
Отак от – лиш брехня!
Є рябої та кривої,
та на білого коня!
=
В’їжджаєш гордовито
крізь тріумфальну арку…
і утікаєш знаменито,
у мишачу шпарку.
=
От учорашня правда,
а нинішня брехня…
Ось тлінні рештки зради –
труп білого коня.
***
Допустимо, могло ж то бути?
(Хі! А взагалі ж то може бути все).
Але, якщо він міг таке утнути…
то докажи, що не відбулось це!
=
Ніжний, лагідний, масненький,
наполегливий в спокусі…
Так і сипле побрехеньки,
а слизька гадюка вкусить!
=
Що ми бачим! Що ми бачим!
Що ми бачим – а що ні?
Ти здалеку все стлумачиш,
зблизька ж не дійде мені.
=
За логікою хитруна:
його заслуга,
не його вина!
Хоч усім відомо, який він бандюга.
=
А час, хоч й беззубим ротом
перетирає згодом
і камінь!
Амінь.
***
Відомо всім –
ти у питаннях віри
міцний наміру.
Та розумом хизуючись своїм,
чи завжди був ти щирим.
=
Ти вірив, віриш нині,
та ось яка дрібниця,
твої боги міняють лиця,
мов вередлива пані
Рукавиці.
=
Твердота віри –
наче криця…
на ню насилює дияволиця
душі, мов на рапіру…
їм на пекельному вогні пектися.
=
Римувальник вірить римі –
рима вправний паровозик,
зміст витягує, мов возик
з тупика, що має нині
римоплут-метаморфозник.
***
Уява розпалилася… і що ж?
Хоч і прекрасно, та не безконечно,
дарма, що було надзвичайно еротично –
як роз’єднались губи, то й пропала дрож.
=
Чудова мить була, саме тому, що мить,
ракета ненадовго небо освітила…
А в неозорих далях небосхилу
Зірок невідоме число горить.
=
Але дарма. Ти хочеш знов.
І знов, і знов, і знов ти хочеш,
і віриш ти охоче,
що то і є любов.
=
Зітруться зуби, нагодуєш звіра…
Смердючим та старим тхором,
ти на кінець відчувши сором,
відкинеш маску лицеміра.
***
Сексуальна, при тягуча -
стрункі ноги, груди-кручі.
Що вже личко? Несказанне!
І від сорому не в’яне.
=
То хіба, що можна псови,
трохи сексу без любови…
А якщо ми трошка люди,
най між нами любов буде.
***
Слово магічне,
мовчання ж вічне…
А час летить катастрофічно.
І от магія того слова –
одна полова.
=
Не сила мовчати,
не гоже скавчати…
Аж вилізе боком,
й завиєш вовком.
***
Що менше маєш –
то більше ціниш.
А як не маєш –
то аж сі піниш.
=
Повна стайня корів, свиней, овец
і повне подвірє ріжної птиці.
Всьо росте файно і плодиться…
Ади! Ще й в жінки ладна дупа й циці!
=
В повному достатку,
мов варенику в сметані…
Так велося слимачку
на суничній поляні.
=
Багатство і бідність,
як частина маскараду,
і як необхідність,
і як зрада…
=
Було не густо,
а стало пусто
у кишенях…
На згарок свічки розбагатіло
Церковне мишеня.
=
Не дзвенить,
не шелестить
у кишенях…
Ну давай, налий хіба що
на коня!
***
Із тіней – химери нічки,
мов з тоненьких ниток світер…
І раптово звідкись вітер
полум’я задує свічки.
=
Серйозний вираз, суворий фасад
і погляд вольовий…
Є простір вперед і простір назад
стосовно границі очей.
=
Я був пагінцем зеленим.
Був квіткою, плодом, насінням.
Був гілкою, стовбуром…
Викопали в чорній землі ямку –
я став корінням.
=
Я втомлений, наскрізь промок,
і ліс кругом і ніч і дощ.
Позаду шмат не близької дороги…
Ніщо є дощ, ніщо є втома,
ще крок, ще крок,
і ось я дома –
досяг жаданого порога.

Огонь в печі і запах сіна,
і чорну, чорну, чорну ніч
запаморочить сон, як кома.
--------------------------
різних років написання