Мій Боже, промінь у гіллі
Зачарував вінком прозорим,
Що на волоссі, наче горе,
Твоїм я бачив уві сні.

Я затремтів в гіркім безлунні
І відчував це осмутніло,
Як витончено шаленіла
І надихала в мене юність.

Ти запитала: ”Що?”. – Я сказав: ”Так”,
„Це забуття”, -
таке життя,
„Іди сюди, зімкнімо груди,
Безпутніх вуст відчуймо смак”.

На лаві тій, в полоні мрій,
Десь я сидів, передчував:
Той гордий ріт колись я знав,
Я тріпотів і мовчки млів.

Сказав я: ”Так”. – Ти запитала: „Що?”
„Це каяття”,
життя – ніщо!
„В житті моїм ти промайнула”, -
Я заридав, а ти зітхнула.

Лиш на лиці іскріння цят
Таїть ненависть поторочу.
Хіба не грізність ця жіноча
Твій віддаляла аромат?

Ти запитаєш: „Як?”. – Скажу: „Не знаю”
Ніхто про іншого
не дбає.
Я листя рвав і мовчки млів,
А горизонт поволі голубів.