З присвятою жертвам дикого
капіталізму, виснаженим і голодним
пролетарам.

Коли повзтимеш в третю зміну на завод,
ітимеш так, як не ідуть до святих місць прочани,
щоб винести мішок фарфору – для омани,
на хліб, на сіль, на куций, пісний бутерброд,
коли перед тобою буде Jo McLane з телеекрану
( Він скаже: хай, чувак, в USA також заковують
в кайдани),

коли не в западло drop пероральних насолод,
в сім’ї з грошима буде – мінімум – погано,
не буде копійок, що ти знайшов на дні фонтану,
ти йдеш, як ніґер, до своїх простих свобод,
як на стіну збираються братва і хулігани
( Повір, що кров робочих – то є
діючі вулкани),

коли ти певен, що не уникнути невзгод,
що на вертушці можуть перти стусанами,
і пофіг те, що це in fact твої односільчани
( Таких тут валом вишкрибків, козлів, сволот,
вони живуть з приходом ночі, як таргани),
не фраєруй, коли вповзатимеш у ті
ліани,

коли ти знатимеш, що це одна з усіх нагод,
іди як дим, в'їдайся, як нектар каштанів,
пливи, як тихо дрейфлять дельтаплани,
пе твій long and lonesome road,
і, хай в житті тобі не бути Магелланом,
сьогодні це твій шлях
( Сміливих капітанів)!

2000