
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.30
12:43
Якщо ж засмутишся і перестанеш просити, то
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.
Просити у Бога
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.
Просити у Бога
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
2025.08.30
07:12
Цей грішний світ затьмарює чимсь розум
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
2025.08.30
05:12
Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
2025.08.30
02:10
2025.08.29
22:36
Є краса квітки,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
2025.08.29
17:35
Дід Василь перебирав важкі стиглі качани кукурудзи, які перед тим щойно позривав на полі, здирав з них зелену листяну шкіру, обтинав жовті бороди і сортував на три великих полив’яних миски:
- То для онучків, то на продаж, а то для хрума.
Кукурудзу нин
2025.08.29
05:46
Прогриміли вибухи і зразу
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
2025.08.28
22:01
Крізь хмару тютюнового диму
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
2025.08.28
21:43
Із Бориса Заходера
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
2025.08.28
19:27
Цар москальський скликав кодло все на раду.
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
2025.08.28
06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
2025.08.28
00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
2025.08.27
21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
2025.08.27
17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
2025.08.27
12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
2025.08.27
11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Домінік Арфіст /
Критика | Аналітика
ПОЕТИЧНИЙ ПЕРЕКЛАД: ЕКОЛОГОС (ЕКОЛОГІЯ ПОЕТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДАЦТВА)
Але: як історія не терпить умовного способу передачі подій, так і поетичний текст не терпить втручання перекладацького «Я» в ліричну тканину вже створеного тексту, який має свою власну історію. Твір – створено! – творити його заново не потрібно, його потрібно передати, транслювати засобами нової мови.
У живописі копія – це абсолютна відповідність оригіналові, до найменших деталей – а інакше то – новий твір (смішно було би одягти Мону Лізу в українську вишиванку і в перспективі намалювати калину чи тополю (можна звичайно – але виключно у разі травестійного переспіву твору – як це зроблено з різним ступенем майстерності з Вергілієвою «Енеїдою» у європейських літературах). Ясно, що живопис – не література… Але погляньте, наприклад, на копії відомих зображень Христа художниками різних континентів… У перуанського маляра – Христос схожий на перуанця (при абсолютній точності копії), у нігерійського – на нігерійця (попри білий колір шкіри), у китайського – на китайця (дарма, що широкий розріз очей)… Це ідеал для літературного перекладу! Це - Микола Олексійович Лукаш... Але такі перекладачі народжуються раз на століття...
А так звані «творчі» (вільні) переклади – це не просто порушення авторського права (більшість Поетів, яких перекладають, уже пішли з цього світу і можна безкарно танцювати на їхніх текстах), це – відсутність совісті, обмовляння автора, адже в його вуста вкладають те, чого він не говорив, більше того – часто – ні за що не сказав би, це – наклеп і самоуправство. Фаховий перекладач – це текстолог, екзегет, біограф, історик епохи і МОВИ епохи, у яку твір писався. Тьма сучасних перекладів – це «плювання у вічність», намагання поставити своє «Я» попереду «Я» Поета. Шекспір, скажімо, дуже був би здивований, якби прочитав підрядник своїх трагедій з російських перекладів Б. Пастернака. Ці «переклади» – надзвичайно майстерні, але це не ТОЙ Шекспір, це сюжети Шекспіра, передані очима й душею прекрасного майстра слова Бориса Леонідовича. Чи, скажімо, Синодальний переклад Старого Завіту, зроблений під православну догму – він дуже мало схожий на ТаНаХ (тут ліпше керуватися перекладом братів-василіян під орудою І. Хоменка), а подекуди немає з ним нічого спільного. Та й Септуагінта вже заклала у текст цілий ряд сюжетних і усіляких інших зґвалтувань(!), не кажучи вже про анігіляцію метафізичного сенсу. Чому я тут про ТаНаХ? Бо в оригіналі – це текст ПОЕТИЧНИЙ (тільки С. Аверинцев максимально наблизився до оригіналу у своїх кращих перекладах!).
Автор вірша краще «знає», ніж перекладач, тому не треба його коригувати, доповнювати, інтерпретувати і розтлумачувати «обмеженому» і «недорозвиненому» читачеві. Навіть такі складні для перекладу тексти як ті, що написані ізолюючими мовами (китайська, наприклад) – можуть бути передані, скажімо, українською, поза силабо-тонічними схемами віршування. А деякі перекладачі й гадки не мають про те, що таке стилістичні фігури, тропіка etc.
Є складові ремесла – і ними потрібно володіти. Поет може собі дозволити не знати нічого про поетику, про систему віршування тощо (бо Поет від Бога – сам частина мови!), перекладач – не може! Є Поети – геніальні дилетанти, перекладач – не може бути дилетантом! – бо навіть якщо він – геній – його геніальність інша, ніж у Поета. Геніальність – штучна, одинична, неповторювана і неможлива річ для «накладання» однієї на іншу!
Не може, скажімо образ японського сакраменталію – «さくら» (сакури), чи французького «chèvrefeuille» (жимолості) бути переданим українським «калина», я вже не кажу про речі більш серйозні, ніж «флора-фауна».
Мінімальна одиниця вірша – не слово, не словосполучення, не речення – а сам вірш, УВЕСЬ текст. Він увесь – авторська інтенція! Він завжди діалог Автора з Собою, а не Автора з Читачем. Інакше – то не Поезія, а версифікаторство. Дидактизм – смерть поезії. А скільки перекладів саме стають приводом для нахабного моралізаторства, зведення усіх сенсів тексту – до одного!, якого Поет ніколи собі не дозволив би.
Немає якогось слова, що його вимагає переклад, у рідній мові – перекладач його створює. Єресь? Так, єресь. Але це та сама єресь, яка творить і розвиває мову, звичайно ж, за її внутрішніми законами, виходячи з її логіки і потенційних можливостей словника.
«Перекладацтво – мистецтво жертви»… Нехай так… Але не жертви Автора. Не жертви тексту як самоорганізованої, самодостатньої структури. «Необхідність і достатність» – це закон не тільки математики, це закон Поезії. А ще достовірність. Правда. Істина. А істина – одна (не приймаються демагогічні судження!).
Інший полюс цього складного еквілібру – «буквалізм» – смерть перекладу! Де ти, омріяний золотий перетин?.. Умова гармонійного «золота» – це не Автор і Перекладач, а Автор (Мова оригіналу!) – і Мова, на яку перекладається твір… Як тільки перекладач перебирає на себе функцію Автора – переклад загублено у зародку! Перекладач – не частина Мови (як Автор), він – засіб Мови, а мета – Автор! Неможливо зробити Артюра Рембо частиною української культури, але частиною української мови – цілком!
Переклади – могутній засіб подолання мовної ентропії – а тим більше переклади з близько споріднених мов.
І ще одне: як би гарно, вдало і майстерно вірш не був перекладений – він не замінить оригіналу ніколи. Фрази у коментарях «Ваш переклад навіть кращий ніж оригінал» – смішні. Мені дивна і дика ситуація, коли перекладач замість того, щоб дослУхатися до інколи безцінних порад колег вперто захищає свої прорахунки… Дискусія на рівні «сам ти дурень» – залишить вас дійсно самими, поетичний егрегор виштовхує тих, хто не дослухається до нього… А черговий покруч ніколи не стане явищем у перекладацькій справі… Колективне редагування тексту – безцінна можливість, якої не мали наші попередники… Всім опонентам моїх перекладів – низький уклін, дяка і прохання про подальше терпіння!
РS: 1. Нікого конкретно з ПееМівців автор статті на увазі не має. Стаття концептуальна і написана раніше – час прийшов її викласти.
2. Мова у статті йде про високовартісні художні тексти (тому слово Поезія вжито з великої літери). Графоманії, манії величі і інші «білялітературні шизофренії» – не предмет статті.
3. Викладення тезове, мозаїчне, без "плавних" переходів і інших реверансів – вимога компресії тексту.
4. Автор усвідомлює дискусійний характер певних положень викладу і не претендує на істину в останній інстанції. Це його власний читацький, перекладацький, поетичний, людський і, врешті, громадянський досвід.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПОЕТИЧНИЙ ПЕРЕКЛАД: ЕКОЛОГОС (ЕКОЛОГІЯ ПОЕТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДАЦТВА)
TRADUTTORE – TRADITORE
(Перекладач – зрадник)
З італійської
Будь-який перекладач Поезії у своїй праці керується принциповими засадами щодо стратегії обраного творчого кредо: точність, адекватність авторського тексту (цілісна передача авторського сенсу, його «духу і літери»: лексики, синтаксису, ритміки і фоніки вірша) чи привнесення у текст власних авторських амбіцій, деформування автентичного тексту (таку позицію виправдовують «перекодуванням» з мови на мову, осучасненням «віджилих», «атрофованих» реалій, а руйнація при цьому хронотопу, творчої манери письма, творчого обличчя автора до уваги не береться). Зазначимо, що в останньому випадку не йдеться про парафраз (переспів), а саме про переклад.Але: як історія не терпить умовного способу передачі подій, так і поетичний текст не терпить втручання перекладацького «Я» в ліричну тканину вже створеного тексту, який має свою власну історію. Твір – створено! – творити його заново не потрібно, його потрібно передати, транслювати засобами нової мови.
У живописі копія – це абсолютна відповідність оригіналові, до найменших деталей – а інакше то – новий твір (смішно було би одягти Мону Лізу в українську вишиванку і в перспективі намалювати калину чи тополю (можна звичайно – але виключно у разі травестійного переспіву твору – як це зроблено з різним ступенем майстерності з Вергілієвою «Енеїдою» у європейських літературах). Ясно, що живопис – не література… Але погляньте, наприклад, на копії відомих зображень Христа художниками різних континентів… У перуанського маляра – Христос схожий на перуанця (при абсолютній точності копії), у нігерійського – на нігерійця (попри білий колір шкіри), у китайського – на китайця (дарма, що широкий розріз очей)… Це ідеал для літературного перекладу! Це - Микола Олексійович Лукаш... Але такі перекладачі народжуються раз на століття...
А так звані «творчі» (вільні) переклади – це не просто порушення авторського права (більшість Поетів, яких перекладають, уже пішли з цього світу і можна безкарно танцювати на їхніх текстах), це – відсутність совісті, обмовляння автора, адже в його вуста вкладають те, чого він не говорив, більше того – часто – ні за що не сказав би, це – наклеп і самоуправство. Фаховий перекладач – це текстолог, екзегет, біограф, історик епохи і МОВИ епохи, у яку твір писався. Тьма сучасних перекладів – це «плювання у вічність», намагання поставити своє «Я» попереду «Я» Поета. Шекспір, скажімо, дуже був би здивований, якби прочитав підрядник своїх трагедій з російських перекладів Б. Пастернака. Ці «переклади» – надзвичайно майстерні, але це не ТОЙ Шекспір, це сюжети Шекспіра, передані очима й душею прекрасного майстра слова Бориса Леонідовича. Чи, скажімо, Синодальний переклад Старого Завіту, зроблений під православну догму – він дуже мало схожий на ТаНаХ (тут ліпше керуватися перекладом братів-василіян під орудою І. Хоменка), а подекуди немає з ним нічого спільного. Та й Септуагінта вже заклала у текст цілий ряд сюжетних і усіляких інших зґвалтувань(!), не кажучи вже про анігіляцію метафізичного сенсу. Чому я тут про ТаНаХ? Бо в оригіналі – це текст ПОЕТИЧНИЙ (тільки С. Аверинцев максимально наблизився до оригіналу у своїх кращих перекладах!).
Автор вірша краще «знає», ніж перекладач, тому не треба його коригувати, доповнювати, інтерпретувати і розтлумачувати «обмеженому» і «недорозвиненому» читачеві. Навіть такі складні для перекладу тексти як ті, що написані ізолюючими мовами (китайська, наприклад) – можуть бути передані, скажімо, українською, поза силабо-тонічними схемами віршування. А деякі перекладачі й гадки не мають про те, що таке стилістичні фігури, тропіка etc.
Є складові ремесла – і ними потрібно володіти. Поет може собі дозволити не знати нічого про поетику, про систему віршування тощо (бо Поет від Бога – сам частина мови!), перекладач – не може! Є Поети – геніальні дилетанти, перекладач – не може бути дилетантом! – бо навіть якщо він – геній – його геніальність інша, ніж у Поета. Геніальність – штучна, одинична, неповторювана і неможлива річ для «накладання» однієї на іншу!
Не може, скажімо образ японського сакраменталію – «さくら» (сакури), чи французького «chèvrefeuille» (жимолості) бути переданим українським «калина», я вже не кажу про речі більш серйозні, ніж «флора-фауна».
Мінімальна одиниця вірша – не слово, не словосполучення, не речення – а сам вірш, УВЕСЬ текст. Він увесь – авторська інтенція! Він завжди діалог Автора з Собою, а не Автора з Читачем. Інакше – то не Поезія, а версифікаторство. Дидактизм – смерть поезії. А скільки перекладів саме стають приводом для нахабного моралізаторства, зведення усіх сенсів тексту – до одного!, якого Поет ніколи собі не дозволив би.
Немає якогось слова, що його вимагає переклад, у рідній мові – перекладач його створює. Єресь? Так, єресь. Але це та сама єресь, яка творить і розвиває мову, звичайно ж, за її внутрішніми законами, виходячи з її логіки і потенційних можливостей словника.
«Перекладацтво – мистецтво жертви»… Нехай так… Але не жертви Автора. Не жертви тексту як самоорганізованої, самодостатньої структури. «Необхідність і достатність» – це закон не тільки математики, це закон Поезії. А ще достовірність. Правда. Істина. А істина – одна (не приймаються демагогічні судження!).
Інший полюс цього складного еквілібру – «буквалізм» – смерть перекладу! Де ти, омріяний золотий перетин?.. Умова гармонійного «золота» – це не Автор і Перекладач, а Автор (Мова оригіналу!) – і Мова, на яку перекладається твір… Як тільки перекладач перебирає на себе функцію Автора – переклад загублено у зародку! Перекладач – не частина Мови (як Автор), він – засіб Мови, а мета – Автор! Неможливо зробити Артюра Рембо частиною української культури, але частиною української мови – цілком!
Переклади – могутній засіб подолання мовної ентропії – а тим більше переклади з близько споріднених мов.
І ще одне: як би гарно, вдало і майстерно вірш не був перекладений – він не замінить оригіналу ніколи. Фрази у коментарях «Ваш переклад навіть кращий ніж оригінал» – смішні. Мені дивна і дика ситуація, коли перекладач замість того, щоб дослУхатися до інколи безцінних порад колег вперто захищає свої прорахунки… Дискусія на рівні «сам ти дурень» – залишить вас дійсно самими, поетичний егрегор виштовхує тих, хто не дослухається до нього… А черговий покруч ніколи не стане явищем у перекладацькій справі… Колективне редагування тексту – безцінна можливість, якої не мали наші попередники… Всім опонентам моїх перекладів – низький уклін, дяка і прохання про подальше терпіння!
РS: 1. Нікого конкретно з ПееМівців автор статті на увазі не має. Стаття концептуальна і написана раніше – час прийшов її викласти.
2. Мова у статті йде про високовартісні художні тексти (тому слово Поезія вжито з великої літери). Графоманії, манії величі і інші «білялітературні шизофренії» – не предмет статті.
3. Викладення тезове, мозаїчне, без "плавних" переходів і інших реверансів – вимога компресії тексту.
4. Автор усвідомлює дискусійний характер певних положень викладу і не претендує на істину в останній інстанції. Це його власний читацький, перекладацький, поетичний, людський і, врешті, громадянський досвід.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію