ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Домінік Арфіст /
Критика | Аналітика
ПОЕТИЧНИЙ ПЕРЕКЛАД: ЕКОЛОГОС (ЕКОЛОГІЯ ПОЕТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДАЦТВА)
Але: як історія не терпить умовного способу передачі подій, так і поетичний текст не терпить втручання перекладацького «Я» в ліричну тканину вже створеного тексту, який має свою власну історію. Твір – створено! – творити його заново не потрібно, його потрібно передати, транслювати засобами нової мови.
У живописі копія – це абсолютна відповідність оригіналові, до найменших деталей – а інакше то – новий твір (смішно було би одягти Мону Лізу в українську вишиванку і в перспективі намалювати калину чи тополю (можна звичайно – але виключно у разі травестійного переспіву твору – як це зроблено з різним ступенем майстерності з Вергілієвою «Енеїдою» у європейських літературах). Ясно, що живопис – не література… Але погляньте, наприклад, на копії відомих зображень Христа художниками різних континентів… У перуанського маляра – Христос схожий на перуанця (при абсолютній точності копії), у нігерійського – на нігерійця (попри білий колір шкіри), у китайського – на китайця (дарма, що широкий розріз очей)… Це ідеал для літературного перекладу! Це - Микола Олексійович Лукаш... Але такі перекладачі народжуються раз на століття...
А так звані «творчі» (вільні) переклади – це не просто порушення авторського права (більшість Поетів, яких перекладають, уже пішли з цього світу і можна безкарно танцювати на їхніх текстах), це – відсутність совісті, обмовляння автора, адже в його вуста вкладають те, чого він не говорив, більше того – часто – ні за що не сказав би, це – наклеп і самоуправство. Фаховий перекладач – це текстолог, екзегет, біограф, історик епохи і МОВИ епохи, у яку твір писався. Тьма сучасних перекладів – це «плювання у вічність», намагання поставити своє «Я» попереду «Я» Поета. Шекспір, скажімо, дуже був би здивований, якби прочитав підрядник своїх трагедій з російських перекладів Б. Пастернака. Ці «переклади» – надзвичайно майстерні, але це не ТОЙ Шекспір, це сюжети Шекспіра, передані очима й душею прекрасного майстра слова Бориса Леонідовича. Чи, скажімо, Синодальний переклад Старого Завіту, зроблений під православну догму – він дуже мало схожий на ТаНаХ (тут ліпше керуватися перекладом братів-василіян під орудою І. Хоменка), а подекуди немає з ним нічого спільного. Та й Септуагінта вже заклала у текст цілий ряд сюжетних і усіляких інших зґвалтувань(!), не кажучи вже про анігіляцію метафізичного сенсу. Чому я тут про ТаНаХ? Бо в оригіналі – це текст ПОЕТИЧНИЙ (тільки С. Аверинцев максимально наблизився до оригіналу у своїх кращих перекладах!).
Автор вірша краще «знає», ніж перекладач, тому не треба його коригувати, доповнювати, інтерпретувати і розтлумачувати «обмеженому» і «недорозвиненому» читачеві. Навіть такі складні для перекладу тексти як ті, що написані ізолюючими мовами (китайська, наприклад) – можуть бути передані, скажімо, українською, поза силабо-тонічними схемами віршування. А деякі перекладачі й гадки не мають про те, що таке стилістичні фігури, тропіка etc.
Є складові ремесла – і ними потрібно володіти. Поет може собі дозволити не знати нічого про поетику, про систему віршування тощо (бо Поет від Бога – сам частина мови!), перекладач – не може! Є Поети – геніальні дилетанти, перекладач – не може бути дилетантом! – бо навіть якщо він – геній – його геніальність інша, ніж у Поета. Геніальність – штучна, одинична, неповторювана і неможлива річ для «накладання» однієї на іншу!
Не може, скажімо образ японського сакраменталію – «さくら» (сакури), чи французького «chèvrefeuille» (жимолості) бути переданим українським «калина», я вже не кажу про речі більш серйозні, ніж «флора-фауна».
Мінімальна одиниця вірша – не слово, не словосполучення, не речення – а сам вірш, УВЕСЬ текст. Він увесь – авторська інтенція! Він завжди діалог Автора з Собою, а не Автора з Читачем. Інакше – то не Поезія, а версифікаторство. Дидактизм – смерть поезії. А скільки перекладів саме стають приводом для нахабного моралізаторства, зведення усіх сенсів тексту – до одного!, якого Поет ніколи собі не дозволив би.
Немає якогось слова, що його вимагає переклад, у рідній мові – перекладач його створює. Єресь? Так, єресь. Але це та сама єресь, яка творить і розвиває мову, звичайно ж, за її внутрішніми законами, виходячи з її логіки і потенційних можливостей словника.
«Перекладацтво – мистецтво жертви»… Нехай так… Але не жертви Автора. Не жертви тексту як самоорганізованої, самодостатньої структури. «Необхідність і достатність» – це закон не тільки математики, це закон Поезії. А ще достовірність. Правда. Істина. А істина – одна (не приймаються демагогічні судження!).
Інший полюс цього складного еквілібру – «буквалізм» – смерть перекладу! Де ти, омріяний золотий перетин?.. Умова гармонійного «золота» – це не Автор і Перекладач, а Автор (Мова оригіналу!) – і Мова, на яку перекладається твір… Як тільки перекладач перебирає на себе функцію Автора – переклад загублено у зародку! Перекладач – не частина Мови (як Автор), він – засіб Мови, а мета – Автор! Неможливо зробити Артюра Рембо частиною української культури, але частиною української мови – цілком!
Переклади – могутній засіб подолання мовної ентропії – а тим більше переклади з близько споріднених мов.
І ще одне: як би гарно, вдало і майстерно вірш не був перекладений – він не замінить оригіналу ніколи. Фрази у коментарях «Ваш переклад навіть кращий ніж оригінал» – смішні. Мені дивна і дика ситуація, коли перекладач замість того, щоб дослУхатися до інколи безцінних порад колег вперто захищає свої прорахунки… Дискусія на рівні «сам ти дурень» – залишить вас дійсно самими, поетичний егрегор виштовхує тих, хто не дослухається до нього… А черговий покруч ніколи не стане явищем у перекладацькій справі… Колективне редагування тексту – безцінна можливість, якої не мали наші попередники… Всім опонентам моїх перекладів – низький уклін, дяка і прохання про подальше терпіння!
РS: 1. Нікого конкретно з ПееМівців автор статті на увазі не має. Стаття концептуальна і написана раніше – час прийшов її викласти.
2. Мова у статті йде про високовартісні художні тексти (тому слово Поезія вжито з великої літери). Графоманії, манії величі і інші «білялітературні шизофренії» – не предмет статті.
3. Викладення тезове, мозаїчне, без "плавних" переходів і інших реверансів – вимога компресії тексту.
4. Автор усвідомлює дискусійний характер певних положень викладу і не претендує на істину в останній інстанції. Це його власний читацький, перекладацький, поетичний, людський і, врешті, громадянський досвід.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПОЕТИЧНИЙ ПЕРЕКЛАД: ЕКОЛОГОС (ЕКОЛОГІЯ ПОЕТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДАЦТВА)
TRADUTTORE – TRADITORE
(Перекладач – зрадник)
З італійської
Будь-який перекладач Поезії у своїй праці керується принциповими засадами щодо стратегії обраного творчого кредо: точність, адекватність авторського тексту (цілісна передача авторського сенсу, його «духу і літери»: лексики, синтаксису, ритміки і фоніки вірша) чи привнесення у текст власних авторських амбіцій, деформування автентичного тексту (таку позицію виправдовують «перекодуванням» з мови на мову, осучасненням «віджилих», «атрофованих» реалій, а руйнація при цьому хронотопу, творчої манери письма, творчого обличчя автора до уваги не береться). Зазначимо, що в останньому випадку не йдеться про парафраз (переспів), а саме про переклад.Але: як історія не терпить умовного способу передачі подій, так і поетичний текст не терпить втручання перекладацького «Я» в ліричну тканину вже створеного тексту, який має свою власну історію. Твір – створено! – творити його заново не потрібно, його потрібно передати, транслювати засобами нової мови.
У живописі копія – це абсолютна відповідність оригіналові, до найменших деталей – а інакше то – новий твір (смішно було би одягти Мону Лізу в українську вишиванку і в перспективі намалювати калину чи тополю (можна звичайно – але виключно у разі травестійного переспіву твору – як це зроблено з різним ступенем майстерності з Вергілієвою «Енеїдою» у європейських літературах). Ясно, що живопис – не література… Але погляньте, наприклад, на копії відомих зображень Христа художниками різних континентів… У перуанського маляра – Христос схожий на перуанця (при абсолютній точності копії), у нігерійського – на нігерійця (попри білий колір шкіри), у китайського – на китайця (дарма, що широкий розріз очей)… Це ідеал для літературного перекладу! Це - Микола Олексійович Лукаш... Але такі перекладачі народжуються раз на століття...
А так звані «творчі» (вільні) переклади – це не просто порушення авторського права (більшість Поетів, яких перекладають, уже пішли з цього світу і можна безкарно танцювати на їхніх текстах), це – відсутність совісті, обмовляння автора, адже в його вуста вкладають те, чого він не говорив, більше того – часто – ні за що не сказав би, це – наклеп і самоуправство. Фаховий перекладач – це текстолог, екзегет, біограф, історик епохи і МОВИ епохи, у яку твір писався. Тьма сучасних перекладів – це «плювання у вічність», намагання поставити своє «Я» попереду «Я» Поета. Шекспір, скажімо, дуже був би здивований, якби прочитав підрядник своїх трагедій з російських перекладів Б. Пастернака. Ці «переклади» – надзвичайно майстерні, але це не ТОЙ Шекспір, це сюжети Шекспіра, передані очима й душею прекрасного майстра слова Бориса Леонідовича. Чи, скажімо, Синодальний переклад Старого Завіту, зроблений під православну догму – він дуже мало схожий на ТаНаХ (тут ліпше керуватися перекладом братів-василіян під орудою І. Хоменка), а подекуди немає з ним нічого спільного. Та й Септуагінта вже заклала у текст цілий ряд сюжетних і усіляких інших зґвалтувань(!), не кажучи вже про анігіляцію метафізичного сенсу. Чому я тут про ТаНаХ? Бо в оригіналі – це текст ПОЕТИЧНИЙ (тільки С. Аверинцев максимально наблизився до оригіналу у своїх кращих перекладах!).
Автор вірша краще «знає», ніж перекладач, тому не треба його коригувати, доповнювати, інтерпретувати і розтлумачувати «обмеженому» і «недорозвиненому» читачеві. Навіть такі складні для перекладу тексти як ті, що написані ізолюючими мовами (китайська, наприклад) – можуть бути передані, скажімо, українською, поза силабо-тонічними схемами віршування. А деякі перекладачі й гадки не мають про те, що таке стилістичні фігури, тропіка etc.
Є складові ремесла – і ними потрібно володіти. Поет може собі дозволити не знати нічого про поетику, про систему віршування тощо (бо Поет від Бога – сам частина мови!), перекладач – не може! Є Поети – геніальні дилетанти, перекладач – не може бути дилетантом! – бо навіть якщо він – геній – його геніальність інша, ніж у Поета. Геніальність – штучна, одинична, неповторювана і неможлива річ для «накладання» однієї на іншу!
Не може, скажімо образ японського сакраменталію – «さくら» (сакури), чи французького «chèvrefeuille» (жимолості) бути переданим українським «калина», я вже не кажу про речі більш серйозні, ніж «флора-фауна».
Мінімальна одиниця вірша – не слово, не словосполучення, не речення – а сам вірш, УВЕСЬ текст. Він увесь – авторська інтенція! Він завжди діалог Автора з Собою, а не Автора з Читачем. Інакше – то не Поезія, а версифікаторство. Дидактизм – смерть поезії. А скільки перекладів саме стають приводом для нахабного моралізаторства, зведення усіх сенсів тексту – до одного!, якого Поет ніколи собі не дозволив би.
Немає якогось слова, що його вимагає переклад, у рідній мові – перекладач його створює. Єресь? Так, єресь. Але це та сама єресь, яка творить і розвиває мову, звичайно ж, за її внутрішніми законами, виходячи з її логіки і потенційних можливостей словника.
«Перекладацтво – мистецтво жертви»… Нехай так… Але не жертви Автора. Не жертви тексту як самоорганізованої, самодостатньої структури. «Необхідність і достатність» – це закон не тільки математики, це закон Поезії. А ще достовірність. Правда. Істина. А істина – одна (не приймаються демагогічні судження!).
Інший полюс цього складного еквілібру – «буквалізм» – смерть перекладу! Де ти, омріяний золотий перетин?.. Умова гармонійного «золота» – це не Автор і Перекладач, а Автор (Мова оригіналу!) – і Мова, на яку перекладається твір… Як тільки перекладач перебирає на себе функцію Автора – переклад загублено у зародку! Перекладач – не частина Мови (як Автор), він – засіб Мови, а мета – Автор! Неможливо зробити Артюра Рембо частиною української культури, але частиною української мови – цілком!
Переклади – могутній засіб подолання мовної ентропії – а тим більше переклади з близько споріднених мов.
І ще одне: як би гарно, вдало і майстерно вірш не був перекладений – він не замінить оригіналу ніколи. Фрази у коментарях «Ваш переклад навіть кращий ніж оригінал» – смішні. Мені дивна і дика ситуація, коли перекладач замість того, щоб дослУхатися до інколи безцінних порад колег вперто захищає свої прорахунки… Дискусія на рівні «сам ти дурень» – залишить вас дійсно самими, поетичний егрегор виштовхує тих, хто не дослухається до нього… А черговий покруч ніколи не стане явищем у перекладацькій справі… Колективне редагування тексту – безцінна можливість, якої не мали наші попередники… Всім опонентам моїх перекладів – низький уклін, дяка і прохання про подальше терпіння!
РS: 1. Нікого конкретно з ПееМівців автор статті на увазі не має. Стаття концептуальна і написана раніше – час прийшов її викласти.
2. Мова у статті йде про високовартісні художні тексти (тому слово Поезія вжито з великої літери). Графоманії, манії величі і інші «білялітературні шизофренії» – не предмет статті.
3. Викладення тезове, мозаїчне, без "плавних" переходів і інших реверансів – вимога компресії тексту.
4. Автор усвідомлює дискусійний характер певних положень викладу і не претендує на істину в останній інстанції. Це його власний читацький, перекладацький, поетичний, людський і, врешті, громадянський досвід.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію