Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.22
21:14
Хлюпоче дощ і вітер дзенька.
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
2026.02.22
21:00
Сполоханий ранок давно від’ятрів
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
2026.02.22
15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
2026.02.22
14:23
Леонід Радін (1860-1900)
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
2026.02.22
14:08
Леді Мадонно, діти під ногами
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?
У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?
У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться
2026.02.22
12:08
У подорожах дивних, безкінечних
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
2026.02.22
11:57
Поставим все це ми на паузу…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
2026.02.22
10:08
Нейлоновим пензлем малює любов —
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
2026.02.22
06:58
Діти міряють калюжі
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
2026.02.21
23:55
Хмурий день тамує втому,
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
2026.02.21
21:45
Люблю дитячі голоси,
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
2026.02.21
18:46
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
2026.02.21
15:17
Мова змучена, та не зраджена.
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
2026.02.21
14:28
Експерт на експерті…
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
2026.02.21
13:50
Вона не просто звук, не просто певні знаки,
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
2026.02.21
12:55
Позаростали чагарем стежки,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Хуан Марі (1972) /
Вірші
Пётр
Высоко на небе – выше райских врат –
стоит на горе дом моего Господа,
а чуть пониже – простенький домик Петра,
самого печального из Апостолов.
Я, как и он, по своей вине
трижды отрёкся от возможного счастья.
С тех пор он с пониманием относится ко мне
и проявляет к судьбе, в меру сил, участие.
Он твёрд, как камень, и, как дерево, сух.
И когда выходит за райские ворота,
весь превращается в зрение и слух:
не покажусь ли я из-за поворота.
И щурится на небо и на дом на горе,
и вспоминает слухи о звезде над Вифлеемом,
а ещё удивительный город Назарет,
и долгую – в двадцать веков поэму.
И улыбается.
И гремит ключами от Рая.
И вглядывается в дорогу, а меня не видно.
И ему, конечно, радостно, что я не умираю,
но иногда почему-то горестно и обидно.
А белых облаков небесные эскадрильи
Заходят от солнца и наполняют слезами.
Ах, как бы мы посидели! Как бы поговорили!!
О каких бы надеждах друг другу порассказали!!!
А иногда, но не чаще, чем в месяц раз,
как только на небесах становится темно,
в его маленький домик – от чужих глаз –
собираются Апостолы на фруктовое вино.
И когда они рассаживаются за круглым столом,
главенствует и верховодит неистовый Павел,
и доказывает, что в битве меж добром и злом
давно уже никто не соблюдает правил.
Он бьёт себя в грудь и волнуется, и горячится,
показывает на Петра, а потом на ворота
и уверяет, что всякое может случиться,
если не запираться на три оборота!
И если не готовиться к великим делам,
и не обходить высокие стены дозором,
то сердце может разорваться пополам
от страха остаться наедине с позором.
А потом они долго умиротворённо молчат.
Или читают любимые главы из Завета,
пока за ними не пришлют ангелочков-внучат
позвать на заутреннюю ещё до рассвета.
И вот тогда они вскакивают на небесных коней,
и уносятся молниями в свои наделы.
А Пётр остаётся – то думает обо мне,
то о том, что не слушается, как прежде, тело.
А на досуге он молится и прикладывается к кресту,
и ищет пуговицу, сбежавшую от рубашки.
И было бы, наверное, совсем невмоготу,
если б не наведывались знакомые монашки.
И если бы не работа...
Тысячи душ
не перестают стучаться в райские ворота.
и кому-то хочется яблок, а кому-то груш,
да запереть за каждым на три оборота –
как велел Павел... А ему видней...
И хорошо бы поправить вокруг сада стены…
И хмурится за подсчётами – сколько же дней
до обещанной недавно Господом смены.
Ах, Пётр, Пётр – золотые ключи…
Стелется вдоль неба ладана запах.
И печаль твоя райским воробышком кричит,
скачет перед Господом на птичьих лапах.
Или ходит радугой за тёплым дождём,
пока и я черпаю пригоршнями буквы,
и пока мы, как манны небесной, ждём –
ну когда же созреет на болотах клюква.
Тем сосновым болотам, что у самой стены,
доверить утраты не каждый отважится,
там перезревшая клюква вины
сладкою только отрёкшимся кажется.
Красная и кровавая – она в цене,
и лишь немногим достанется на закате дня.
Пожалуйста, не забудьте тогда обо мне,
оставьте этой ягоды и для меня.
Потому что случается... так – пустяк...
в своё время приходит, как дождь, прощение:
не вослед наказанию, а просто так,
потому что наказанием – само отречение.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пётр
…К наследству нетленному, чистому,
неувядаемому, хранящемуся на небесах
для вас...
Апостол Пётр
Высоко на небе – выше райских врат – стоит на горе дом моего Господа,
а чуть пониже – простенький домик Петра,
самого печального из Апостолов.
Я, как и он, по своей вине
трижды отрёкся от возможного счастья.
С тех пор он с пониманием относится ко мне
и проявляет к судьбе, в меру сил, участие.
Он твёрд, как камень, и, как дерево, сух.
И когда выходит за райские ворота,
весь превращается в зрение и слух:
не покажусь ли я из-за поворота.
И щурится на небо и на дом на горе,
и вспоминает слухи о звезде над Вифлеемом,
а ещё удивительный город Назарет,
и долгую – в двадцать веков поэму.
И улыбается.
И гремит ключами от Рая.
И вглядывается в дорогу, а меня не видно.
И ему, конечно, радостно, что я не умираю,
но иногда почему-то горестно и обидно.
А белых облаков небесные эскадрильи
Заходят от солнца и наполняют слезами.
Ах, как бы мы посидели! Как бы поговорили!!
О каких бы надеждах друг другу порассказали!!!
А иногда, но не чаще, чем в месяц раз,
как только на небесах становится темно,
в его маленький домик – от чужих глаз –
собираются Апостолы на фруктовое вино.
И когда они рассаживаются за круглым столом,
главенствует и верховодит неистовый Павел,
и доказывает, что в битве меж добром и злом
давно уже никто не соблюдает правил.
Он бьёт себя в грудь и волнуется, и горячится,
показывает на Петра, а потом на ворота
и уверяет, что всякое может случиться,
если не запираться на три оборота!
И если не готовиться к великим делам,
и не обходить высокие стены дозором,
то сердце может разорваться пополам
от страха остаться наедине с позором.
А потом они долго умиротворённо молчат.
Или читают любимые главы из Завета,
пока за ними не пришлют ангелочков-внучат
позвать на заутреннюю ещё до рассвета.
И вот тогда они вскакивают на небесных коней,
и уносятся молниями в свои наделы.
А Пётр остаётся – то думает обо мне,
то о том, что не слушается, как прежде, тело.
А на досуге он молится и прикладывается к кресту,
и ищет пуговицу, сбежавшую от рубашки.
И было бы, наверное, совсем невмоготу,
если б не наведывались знакомые монашки.
И если бы не работа...
Тысячи душ
не перестают стучаться в райские ворота.
и кому-то хочется яблок, а кому-то груш,
да запереть за каждым на три оборота –
как велел Павел... А ему видней...
И хорошо бы поправить вокруг сада стены…
И хмурится за подсчётами – сколько же дней
до обещанной недавно Господом смены.
Ах, Пётр, Пётр – золотые ключи…
Стелется вдоль неба ладана запах.
И печаль твоя райским воробышком кричит,
скачет перед Господом на птичьих лапах.
Или ходит радугой за тёплым дождём,
пока и я черпаю пригоршнями буквы,
и пока мы, как манны небесной, ждём –
ну когда же созреет на болотах клюква.
Тем сосновым болотам, что у самой стены,
доверить утраты не каждый отважится,
там перезревшая клюква вины
сладкою только отрёкшимся кажется.
Красная и кровавая – она в цене,
и лишь немногим достанется на закате дня.
Пожалуйста, не забудьте тогда обо мне,
оставьте этой ягоды и для меня.
Потому что случается... так – пустяк...
в своё время приходит, как дождь, прощение:
не вослед наказанию, а просто так,
потому что наказанием – само отречение.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
