
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Хуан Марі (1972) /
Вірші
Пётр
Высоко на небе – выше райских врат –
стоит на горе дом моего Господа,
а чуть пониже – простенький домик Петра,
самого печального из Апостолов.
Я, как и он, по своей вине
трижды отрёкся от возможного счастья.
С тех пор он с пониманием относится ко мне
и проявляет к судьбе, в меру сил, участие.
Он твёрд, как камень, и, как дерево, сух.
И когда выходит за райские ворота,
весь превращается в зрение и слух:
не покажусь ли я из-за поворота.
И щурится на небо и на дом на горе,
и вспоминает слухи о звезде над Вифлеемом,
а ещё удивительный город Назарет,
и долгую – в двадцать веков поэму.
И улыбается.
И гремит ключами от Рая.
И вглядывается в дорогу, а меня не видно.
И ему, конечно, радостно, что я не умираю,
но иногда почему-то горестно и обидно.
А белых облаков небесные эскадрильи
Заходят от солнца и наполняют слезами.
Ах, как бы мы посидели! Как бы поговорили!!
О каких бы надеждах друг другу порассказали!!!
А иногда, но не чаще, чем в месяц раз,
как только на небесах становится темно,
в его маленький домик – от чужих глаз –
собираются Апостолы на фруктовое вино.
И когда они рассаживаются за круглым столом,
главенствует и верховодит неистовый Павел,
и доказывает, что в битве меж добром и злом
давно уже никто не соблюдает правил.
Он бьёт себя в грудь и волнуется, и горячится,
показывает на Петра, а потом на ворота
и уверяет, что всякое может случиться,
если не запираться на три оборота!
И если не готовиться к великим делам,
и не обходить высокие стены дозором,
то сердце может разорваться пополам
от страха остаться наедине с позором.
А потом они долго умиротворённо молчат.
Или читают любимые главы из Завета,
пока за ними не пришлют ангелочков-внучат
позвать на заутреннюю ещё до рассвета.
И вот тогда они вскакивают на небесных коней,
и уносятся молниями в свои наделы.
А Пётр остаётся – то думает обо мне,
то о том, что не слушается, как прежде, тело.
А на досуге он молится и прикладывается к кресту,
и ищет пуговицу, сбежавшую от рубашки.
И было бы, наверное, совсем невмоготу,
если б не наведывались знакомые монашки.
И если бы не работа...
Тысячи душ
не перестают стучаться в райские ворота.
и кому-то хочется яблок, а кому-то груш,
да запереть за каждым на три оборота –
как велел Павел... А ему видней...
И хорошо бы поправить вокруг сада стены…
И хмурится за подсчётами – сколько же дней
до обещанной недавно Господом смены.
Ах, Пётр, Пётр – золотые ключи…
Стелется вдоль неба ладана запах.
И печаль твоя райским воробышком кричит,
скачет перед Господом на птичьих лапах.
Или ходит радугой за тёплым дождём,
пока и я черпаю пригоршнями буквы,
и пока мы, как манны небесной, ждём –
ну когда же созреет на болотах клюква.
Тем сосновым болотам, что у самой стены,
доверить утраты не каждый отважится,
там перезревшая клюква вины
сладкою только отрёкшимся кажется.
Красная и кровавая – она в цене,
и лишь немногим достанется на закате дня.
Пожалуйста, не забудьте тогда обо мне,
оставьте этой ягоды и для меня.
Потому что случается... так – пустяк...
в своё время приходит, как дождь, прощение:
не вослед наказанию, а просто так,
потому что наказанием – само отречение.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пётр
…К наследству нетленному, чистому,
неувядаемому, хранящемуся на небесах
для вас...
Апостол Пётр

стоит на горе дом моего Господа,
а чуть пониже – простенький домик Петра,
самого печального из Апостолов.
Я, как и он, по своей вине
трижды отрёкся от возможного счастья.
С тех пор он с пониманием относится ко мне
и проявляет к судьбе, в меру сил, участие.
Он твёрд, как камень, и, как дерево, сух.
И когда выходит за райские ворота,
весь превращается в зрение и слух:
не покажусь ли я из-за поворота.
И щурится на небо и на дом на горе,
и вспоминает слухи о звезде над Вифлеемом,
а ещё удивительный город Назарет,
и долгую – в двадцать веков поэму.
И улыбается.
И гремит ключами от Рая.
И вглядывается в дорогу, а меня не видно.
И ему, конечно, радостно, что я не умираю,
но иногда почему-то горестно и обидно.
А белых облаков небесные эскадрильи
Заходят от солнца и наполняют слезами.
Ах, как бы мы посидели! Как бы поговорили!!
О каких бы надеждах друг другу порассказали!!!
А иногда, но не чаще, чем в месяц раз,
как только на небесах становится темно,
в его маленький домик – от чужих глаз –
собираются Апостолы на фруктовое вино.
И когда они рассаживаются за круглым столом,
главенствует и верховодит неистовый Павел,
и доказывает, что в битве меж добром и злом
давно уже никто не соблюдает правил.
Он бьёт себя в грудь и волнуется, и горячится,
показывает на Петра, а потом на ворота
и уверяет, что всякое может случиться,
если не запираться на три оборота!
И если не готовиться к великим делам,
и не обходить высокие стены дозором,
то сердце может разорваться пополам
от страха остаться наедине с позором.
А потом они долго умиротворённо молчат.
Или читают любимые главы из Завета,
пока за ними не пришлют ангелочков-внучат
позвать на заутреннюю ещё до рассвета.
И вот тогда они вскакивают на небесных коней,
и уносятся молниями в свои наделы.
А Пётр остаётся – то думает обо мне,
то о том, что не слушается, как прежде, тело.
А на досуге он молится и прикладывается к кресту,
и ищет пуговицу, сбежавшую от рубашки.
И было бы, наверное, совсем невмоготу,
если б не наведывались знакомые монашки.
И если бы не работа...
Тысячи душ
не перестают стучаться в райские ворота.
и кому-то хочется яблок, а кому-то груш,
да запереть за каждым на три оборота –
как велел Павел... А ему видней...
И хорошо бы поправить вокруг сада стены…
И хмурится за подсчётами – сколько же дней
до обещанной недавно Господом смены.
Ах, Пётр, Пётр – золотые ключи…
Стелется вдоль неба ладана запах.
И печаль твоя райским воробышком кричит,
скачет перед Господом на птичьих лапах.
Или ходит радугой за тёплым дождём,
пока и я черпаю пригоршнями буквы,
и пока мы, как манны небесной, ждём –
ну когда же созреет на болотах клюква.
Тем сосновым болотам, что у самой стены,
доверить утраты не каждый отважится,
там перезревшая клюква вины
сладкою только отрёкшимся кажется.
Красная и кровавая – она в цене,
и лишь немногим достанется на закате дня.
Пожалуйста, не забудьте тогда обо мне,
оставьте этой ягоды и для меня.
Потому что случается... так – пустяк...
в своё время приходит, как дождь, прощение:
не вослед наказанию, а просто так,
потому что наказанием – само отречение.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію