„Я нічого не робила, тільки чекала чоловіка.”
Точніше за ту французьку письменницю пристрасть не описував ніхто. Хотілося перечитати книжку, та десь вона загубилася поміж старих полиць. Тому задовольнялася власними почуттями, які так нагадували роман невідомої мені жінки з її чоловіком.

Я постійно уявляла, чим він зараз зайнятий, і шаліла, коли дзвонив телефон. Серце несамовито розганялося і висло десь у сонячному сплетінні, коли я підхоплювала слухавку. Це був не він. Усі свої плани я будували так, щоб будь-якої хвилини мати можливість звільнитися для нього. Навіть, уночі не вимикала мобільника – що, як він захоче подзвонити. Він не хотів.

Я нічого не робила, тільки чекала чоловіка. На роботу збиралася, як на побачення: йому подобалися гарно вбрані жінки. Я нудилася з друзями: вони його не знали. Говорити мені було цікаво тільки про нього: найближчі подруги мене вже ненавиділи. Я не втомлювалася уявляти, як він приходить. Вже й забула, про що колись просила Бога: не змогла б пережити тимчасового з ним зв”язку – мусила мати його довіку. Тепер я згодна була на будь-яку роль: коханки, подруги... Тільки б він приходив, торкався мого волосся, кепкував над моєю непевністю, пліткував про роботу, підхоплював на руки і опускався зі мною на ліжко.

Часом я втомлювалася від виснажливого очікування. Тоді вигадувала собі dead-line, вдаючи, що розмірковую логічно: по 9-й вечора він уже не подзвонить. Ще з годинку сподівалася, потім, зважувалася вимкнути телефон. Але інфікована уява (чомусь уявляла її червоною масою –ніби запалене горло) підкидала нове сподівання: він-бо знає тепер, де я мешкаю – може прийти без дзвінка... Більшого глупства годі вигадати, але про всяк випадок, я мала бути готовою – виглядати привабливо і не жерти часникового хліба.

Очікування і розмови (про нього та – подумки – з ним) спустошували до краю. Прокинувшись одного ранку – ледь спромоглася злізти з ліжка. Здавалося - немає хребта. Бажань не було.
Тоді я вперше подумала про пристрасть, як про хворобу.
І вперше захотіла вилікуватися...

Цілий тиждень лежання на пляжі, втуплюючись у море в абсолютному забутті... Здається, я спромоглася його забути. Чи то пак, втамувати пристрасть. Єдине, що знала - більше його не чекатиму. Хіба - матиму довіку.