ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.02
19:59
Такі уже «трудяги» москалі,
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
2026.04.02
16:17
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто () і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційн
2026.04.02
13:27
Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
2026.04.02
13:10
Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
2026.04.02
09:43
У Житомирі незабаром з’явиться вулиця братів Шевчуків – Валерія та Анатолія, видатних письменників і видатних патріотів. Коли старший брат Анатолій був засуджений до п’яти років мордовських таборів, молодший брат Валерій не побоявся його провідати…
Бра
Бра
2026.04.02
05:50
До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
2026.04.02
05:34
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
2026.04.01
21:50
Думав про поїздки наші, в мустангу
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
2026.04.01
20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
2026.04.01
19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
2026.04.01
13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
2026.04.01
13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
2026.04.01
11:32
Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст
2026.03.31
21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
2026.03.31
21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
2026.03.31
19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Павленок /
Проза
пристрасть
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
пристрасть
„Я нічого не робила, тільки чекала чоловіка.”
Точніше за ту французьку письменницю пристрасть не описував ніхто. Хотілося перечитати книжку, та десь вона загубилася поміж старих полиць. Тому задовольнялася власними почуттями, які так нагадували роман невідомої мені жінки з її чоловіком.
Я постійно уявляла, чим він зараз зайнятий, і шаліла, коли дзвонив телефон. Серце несамовито розганялося і висло десь у сонячному сплетінні, коли я підхоплювала слухавку. Це був не він. Усі свої плани я будували так, щоб будь-якої хвилини мати можливість звільнитися для нього. Навіть, уночі не вимикала мобільника – що, як він захоче подзвонити. Він не хотів.
Я нічого не робила, тільки чекала чоловіка. На роботу збиралася, як на побачення: йому подобалися гарно вбрані жінки. Я нудилася з друзями: вони його не знали. Говорити мені було цікаво тільки про нього: найближчі подруги мене вже ненавиділи. Я не втомлювалася уявляти, як він приходить. Вже й забула, про що колись просила Бога: не змогла б пережити тимчасового з ним зв”язку – мусила мати його довіку. Тепер я згодна була на будь-яку роль: коханки, подруги... Тільки б він приходив, торкався мого волосся, кепкував над моєю непевністю, пліткував про роботу, підхоплював на руки і опускався зі мною на ліжко.
Часом я втомлювалася від виснажливого очікування. Тоді вигадувала собі dead-line, вдаючи, що розмірковую логічно: по 9-й вечора він уже не подзвонить. Ще з годинку сподівалася, потім, зважувалася вимкнути телефон. Але інфікована уява (чомусь уявляла її червоною масою –ніби запалене горло) підкидала нове сподівання: він-бо знає тепер, де я мешкаю – може прийти без дзвінка... Більшого глупства годі вигадати, але про всяк випадок, я мала бути готовою – виглядати привабливо і не жерти часникового хліба.
Очікування і розмови (про нього та – подумки – з ним) спустошували до краю. Прокинувшись одного ранку – ледь спромоглася злізти з ліжка. Здавалося - немає хребта. Бажань не було.
Тоді я вперше подумала про пристрасть, як про хворобу.
І вперше захотіла вилікуватися...
Цілий тиждень лежання на пляжі, втуплюючись у море в абсолютному забутті... Здається, я спромоглася його забути. Чи то пак, втамувати пристрасть. Єдине, що знала - більше його не чекатиму. Хіба - матиму довіку.
Точніше за ту французьку письменницю пристрасть не описував ніхто. Хотілося перечитати книжку, та десь вона загубилася поміж старих полиць. Тому задовольнялася власними почуттями, які так нагадували роман невідомої мені жінки з її чоловіком.
Я постійно уявляла, чим він зараз зайнятий, і шаліла, коли дзвонив телефон. Серце несамовито розганялося і висло десь у сонячному сплетінні, коли я підхоплювала слухавку. Це був не він. Усі свої плани я будували так, щоб будь-якої хвилини мати можливість звільнитися для нього. Навіть, уночі не вимикала мобільника – що, як він захоче подзвонити. Він не хотів.
Я нічого не робила, тільки чекала чоловіка. На роботу збиралася, як на побачення: йому подобалися гарно вбрані жінки. Я нудилася з друзями: вони його не знали. Говорити мені було цікаво тільки про нього: найближчі подруги мене вже ненавиділи. Я не втомлювалася уявляти, як він приходить. Вже й забула, про що колись просила Бога: не змогла б пережити тимчасового з ним зв”язку – мусила мати його довіку. Тепер я згодна була на будь-яку роль: коханки, подруги... Тільки б він приходив, торкався мого волосся, кепкував над моєю непевністю, пліткував про роботу, підхоплював на руки і опускався зі мною на ліжко.
Часом я втомлювалася від виснажливого очікування. Тоді вигадувала собі dead-line, вдаючи, що розмірковую логічно: по 9-й вечора він уже не подзвонить. Ще з годинку сподівалася, потім, зважувалася вимкнути телефон. Але інфікована уява (чомусь уявляла її червоною масою –ніби запалене горло) підкидала нове сподівання: він-бо знає тепер, де я мешкаю – може прийти без дзвінка... Більшого глупства годі вигадати, але про всяк випадок, я мала бути готовою – виглядати привабливо і не жерти часникового хліба.
Очікування і розмови (про нього та – подумки – з ним) спустошували до краю. Прокинувшись одного ранку – ледь спромоглася злізти з ліжка. Здавалося - немає хребта. Бажань не було.
Тоді я вперше подумала про пристрасть, як про хворобу.
І вперше захотіла вилікуватися...
Цілий тиждень лежання на пляжі, втуплюючись у море в абсолютному забутті... Здається, я спромоглася його забути. Чи то пак, втамувати пристрасть. Єдине, що знала - більше його не чекатиму. Хіба - матиму довіку.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3264 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3264 seconds