ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Павленок /
Проза
пристрасть
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
пристрасть
„Я нічого не робила, тільки чекала чоловіка.”
Точніше за ту французьку письменницю пристрасть не описував ніхто. Хотілося перечитати книжку, та десь вона загубилася поміж старих полиць. Тому задовольнялася власними почуттями, які так нагадували роман невідомої мені жінки з її чоловіком.
Я постійно уявляла, чим він зараз зайнятий, і шаліла, коли дзвонив телефон. Серце несамовито розганялося і висло десь у сонячному сплетінні, коли я підхоплювала слухавку. Це був не він. Усі свої плани я будували так, щоб будь-якої хвилини мати можливість звільнитися для нього. Навіть, уночі не вимикала мобільника – що, як він захоче подзвонити. Він не хотів.
Я нічого не робила, тільки чекала чоловіка. На роботу збиралася, як на побачення: йому подобалися гарно вбрані жінки. Я нудилася з друзями: вони його не знали. Говорити мені було цікаво тільки про нього: найближчі подруги мене вже ненавиділи. Я не втомлювалася уявляти, як він приходить. Вже й забула, про що колись просила Бога: не змогла б пережити тимчасового з ним зв”язку – мусила мати його довіку. Тепер я згодна була на будь-яку роль: коханки, подруги... Тільки б він приходив, торкався мого волосся, кепкував над моєю непевністю, пліткував про роботу, підхоплював на руки і опускався зі мною на ліжко.
Часом я втомлювалася від виснажливого очікування. Тоді вигадувала собі dead-line, вдаючи, що розмірковую логічно: по 9-й вечора він уже не подзвонить. Ще з годинку сподівалася, потім, зважувалася вимкнути телефон. Але інфікована уява (чомусь уявляла її червоною масою –ніби запалене горло) підкидала нове сподівання: він-бо знає тепер, де я мешкаю – може прийти без дзвінка... Більшого глупства годі вигадати, але про всяк випадок, я мала бути готовою – виглядати привабливо і не жерти часникового хліба.
Очікування і розмови (про нього та – подумки – з ним) спустошували до краю. Прокинувшись одного ранку – ледь спромоглася злізти з ліжка. Здавалося - немає хребта. Бажань не було.
Тоді я вперше подумала про пристрасть, як про хворобу.
І вперше захотіла вилікуватися...
Цілий тиждень лежання на пляжі, втуплюючись у море в абсолютному забутті... Здається, я спромоглася його забути. Чи то пак, втамувати пристрасть. Єдине, що знала - більше його не чекатиму. Хіба - матиму довіку.
Точніше за ту французьку письменницю пристрасть не описував ніхто. Хотілося перечитати книжку, та десь вона загубилася поміж старих полиць. Тому задовольнялася власними почуттями, які так нагадували роман невідомої мені жінки з її чоловіком.
Я постійно уявляла, чим він зараз зайнятий, і шаліла, коли дзвонив телефон. Серце несамовито розганялося і висло десь у сонячному сплетінні, коли я підхоплювала слухавку. Це був не він. Усі свої плани я будували так, щоб будь-якої хвилини мати можливість звільнитися для нього. Навіть, уночі не вимикала мобільника – що, як він захоче подзвонити. Він не хотів.
Я нічого не робила, тільки чекала чоловіка. На роботу збиралася, як на побачення: йому подобалися гарно вбрані жінки. Я нудилася з друзями: вони його не знали. Говорити мені було цікаво тільки про нього: найближчі подруги мене вже ненавиділи. Я не втомлювалася уявляти, як він приходить. Вже й забула, про що колись просила Бога: не змогла б пережити тимчасового з ним зв”язку – мусила мати його довіку. Тепер я згодна була на будь-яку роль: коханки, подруги... Тільки б він приходив, торкався мого волосся, кепкував над моєю непевністю, пліткував про роботу, підхоплював на руки і опускався зі мною на ліжко.
Часом я втомлювалася від виснажливого очікування. Тоді вигадувала собі dead-line, вдаючи, що розмірковую логічно: по 9-й вечора він уже не подзвонить. Ще з годинку сподівалася, потім, зважувалася вимкнути телефон. Але інфікована уява (чомусь уявляла її червоною масою –ніби запалене горло) підкидала нове сподівання: він-бо знає тепер, де я мешкаю – може прийти без дзвінка... Більшого глупства годі вигадати, але про всяк випадок, я мала бути готовою – виглядати привабливо і не жерти часникового хліба.
Очікування і розмови (про нього та – подумки – з ним) спустошували до краю. Прокинувшись одного ранку – ледь спромоглася злізти з ліжка. Здавалося - немає хребта. Бажань не було.
Тоді я вперше подумала про пристрасть, як про хворобу.
І вперше захотіла вилікуватися...
Цілий тиждень лежання на пляжі, втуплюючись у море в абсолютному забутті... Здається, я спромоглася його забути. Чи то пак, втамувати пристрасть. Єдине, що знала - більше його не чекатиму. Хіба - матиму довіку.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1099 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1099 seconds