ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Десна (1967) /
Поеми
Жолудь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жолудь
Не скарживсь дуб у жартах з велетами
на долі витівку стару:
німецькі кулі міцно щелепами
вп'ялися в тіло крізь кору.
Бо час минав. Гагарін сходинками
веде космічний, схоже, вік.
Не перейматись тільки поминками
хотів би й дуб, бо жити звик.
Він шелестить рядком Павла Тичини,
чіпляє жолуді на лист.
А кожен жолудь - жолудь батьківщини:
уже такий у дуба хист.
- Чи скоро, батьку, нам у землю?
- Ось восени і відокремлю.
- Ми матимем своє коріння?
- На жаль, є в лісі й дикі свині.
- Щоб деревом хтось міг піднятись,
про що ще слід потурбуватись?
- Життєву мрію треба мати,
у землю з нею і лягати.
Революції меч чи сокира -
це вулкан серед тиші землі.
На догоду вождя-бригадира
заворушення йдуть у селі.
Застарілі оновлені гасла
надихають на вчинки людей.
Революції збуджений настрій
не лишає байдужих дверей.
Як шампанського звільнений корок,
вилітає гарпун боротьби.
Хтось розкаже, де світло, де морок,
і очолить свободу юрби.
Хтось розумний підкаже: "Не зайве
зняти лопать (хай без деревищ*)
і назвати ходу задля драйва
"Революцією топорищ!"
Як не вистачить кожному, мусим
наробити нових для роззяв..."
За добу дуб утілився в бруси.
Той, що кулі на себе прийняв.
Він щойно тут проріс...
Тонкий знайшовши жолоб,
зворушений до сліз
на світ з'явився жолудь.
То бельетаж землі -
високий клаптик сині.
Розгулюють кролі
і свійські поряд свині.
Шалена до життя
трава біжить угору.
Сховала, як взуття,
його у стеблах хору.
Ворожий на бузку,
що поруч, гине іній...
Ура, хто на містку,
що капітанський, синій!
Прізвище, ім'я по батькові?
Дозвольте, просто дуб.
Мрія є про (як при батькові)
батьківський дотик губ.
Жити судилося долею
далеко від землі,
де вже столітньою волею -
він свій у своїх числі.
Що ж... Народитися знав коли,
а де - не майте зуб!
Прізвище, ім'я по батькові?
Будь ласка, просто дуб.
Молилась мати, як колись,
як молиться й тепер.
Зверталася тоді до "Вись",
а це - до "Біосфер"...
Проте молитвою землі
боролись за життя
коріння й корінці малі
до самозабуття.
І мати вимолить дощу
не раз, не два, не три...
Смачного винесе борщу:
- Корінчику, бери!
Помер хтось знову у селі.
Чиясь старенька бабця.
Зробились звичними жалі,
неначе міль у шапці.
За триста гривень буде гріб,
а треба ще й на півчу...
Дочка пішла на власний хліб,
онука доки вивчить!
Один екзамен - дев'ятсот!
П'ятсот - за перездачу.
А гуртожиток? А у рот
щодня хоч щось гаряче?
Таксує зять і день, і ніч...
Роботи три й у жінки!
А до лікарні? Ні! Не хнич!
У військкомат? До стінки!
Оплата зйомного житла
(свого в якомусь сенсі)?
І вже не буде із села
ні молока, ні пенсій.
Одні лиш янголи не злі
стареньку хоронити.
У вимираючім селі
десь треба хрест ще збити?
Обабіч двору молодий,
але товстий немовби
зростає дуб... Безплатно. Свій!
Його згодиться стовбур.
Дубовий хрест - нехитра справа.
Чому ж сокира у руках тремтить?
Чи там яка таємна слава
у топорищі глибоко сидить?
Не слухається топорище...
Німецьких куль у ньому чути свист.
Ледь не поранив ногу нижче
коліна вправний і прудкий таксист.
Метал у дуб встромляє клина...
А топорищу - сонця гра пуста.
Не може батьківщина сина
на смерть віддати навіть для хреста.
26.02.2012
на долі витівку стару:
німецькі кулі міцно щелепами
вп'ялися в тіло крізь кору.
Бо час минав. Гагарін сходинками
веде космічний, схоже, вік.
Не перейматись тільки поминками
хотів би й дуб, бо жити звик.
Він шелестить рядком Павла Тичини,
чіпляє жолуді на лист.
А кожен жолудь - жолудь батьківщини:
уже такий у дуба хист.
- Чи скоро, батьку, нам у землю?
- Ось восени і відокремлю.
- Ми матимем своє коріння?
- На жаль, є в лісі й дикі свині.
- Щоб деревом хтось міг піднятись,
про що ще слід потурбуватись?
- Життєву мрію треба мати,
у землю з нею і лягати.
Революції меч чи сокира -
це вулкан серед тиші землі.
На догоду вождя-бригадира
заворушення йдуть у селі.
Застарілі оновлені гасла
надихають на вчинки людей.
Революції збуджений настрій
не лишає байдужих дверей.
Як шампанського звільнений корок,
вилітає гарпун боротьби.
Хтось розкаже, де світло, де морок,
і очолить свободу юрби.
Хтось розумний підкаже: "Не зайве
зняти лопать (хай без деревищ*)
і назвати ходу задля драйва
"Революцією топорищ!"
Як не вистачить кожному, мусим
наробити нових для роззяв..."
За добу дуб утілився в бруси.
Той, що кулі на себе прийняв.
Він щойно тут проріс...
Тонкий знайшовши жолоб,
зворушений до сліз
на світ з'явився жолудь.
То бельетаж землі -
високий клаптик сині.
Розгулюють кролі
і свійські поряд свині.
Шалена до життя
трава біжить угору.
Сховала, як взуття,
його у стеблах хору.
Ворожий на бузку,
що поруч, гине іній...
Ура, хто на містку,
що капітанський, синій!
Прізвище, ім'я по батькові?
Дозвольте, просто дуб.
Мрія є про (як при батькові)
батьківський дотик губ.
Жити судилося долею
далеко від землі,
де вже столітньою волею -
він свій у своїх числі.
Що ж... Народитися знав коли,
а де - не майте зуб!
Прізвище, ім'я по батькові?
Будь ласка, просто дуб.
Молилась мати, як колись,
як молиться й тепер.
Зверталася тоді до "Вись",
а це - до "Біосфер"...
Проте молитвою землі
боролись за життя
коріння й корінці малі
до самозабуття.
І мати вимолить дощу
не раз, не два, не три...
Смачного винесе борщу:
- Корінчику, бери!
Помер хтось знову у селі.
Чиясь старенька бабця.
Зробились звичними жалі,
неначе міль у шапці.
За триста гривень буде гріб,
а треба ще й на півчу...
Дочка пішла на власний хліб,
онука доки вивчить!
Один екзамен - дев'ятсот!
П'ятсот - за перездачу.
А гуртожиток? А у рот
щодня хоч щось гаряче?
Таксує зять і день, і ніч...
Роботи три й у жінки!
А до лікарні? Ні! Не хнич!
У військкомат? До стінки!
Оплата зйомного житла
(свого в якомусь сенсі)?
І вже не буде із села
ні молока, ні пенсій.
Одні лиш янголи не злі
стареньку хоронити.
У вимираючім селі
десь треба хрест ще збити?
Обабіч двору молодий,
але товстий немовби
зростає дуб... Безплатно. Свій!
Його згодиться стовбур.
Дубовий хрест - нехитра справа.
Чому ж сокира у руках тремтить?
Чи там яка таємна слава
у топорищі глибоко сидить?
Не слухається топорище...
Німецьких куль у ньому чути свист.
Ледь не поранив ногу нижче
коліна вправний і прудкий таксист.
Метал у дуб встромляє клина...
А топорищу - сонця гра пуста.
Не може батьківщина сина
на смерть віддати навіть для хреста.
26.02.2012
*Домовище - діал. домовина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію