ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
2026.02.13
18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
2026.02.13
16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
2026.02.13
14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
2026.02.13
10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року.
Місце проведення — Головний офіс
Спостерігається масив образів, в якому сакральні, космічні та наукові поняття не стільки логічно з’єднуються, як взаємно змішуються і розчиняються. "Миро" я
2026.02.13
10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
2026.02.13
07:49
Із Леоніда Сергєєва
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
2026.02.13
06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Десна (1967) /
Поеми
Жолудь
Не скарживсь дуб у жартах з велетами
на долі витівку стару:
німецькі кулі міцно щелепами
вп'ялися в тіло крізь кору.
Бо час минав. Гагарін сходинками
веде космічний, схоже, вік.
Не перейматись тільки поминками
хотів би й дуб, бо жити звик.
Він шелестить рядком Павла Тичини,
чіпляє жолуді на лист.
А кожен жолудь - жолудь батьківщини:
уже такий у дуба хист.
- Чи скоро, батьку, нам у землю?
- Ось восени і відокремлю.
- Ми матимем своє коріння?
- На жаль, є в лісі й дикі свині.
- Щоб деревом хтось міг піднятись,
про що ще слід потурбуватись?
- Життєву мрію треба мати,
у землю з нею і лягати.
Революції меч чи сокира -
це вулкан серед тиші землі.
На догоду вождя-бригадира
заворушення йдуть у селі.
Застарілі оновлені гасла
надихають на вчинки людей.
Революції збуджений настрій
не лишає байдужих дверей.
Як шампанського звільнений корок,
вилітає гарпун боротьби.
Хтось розкаже, де світло, де морок,
і очолить свободу юрби.
Хтось розумний підкаже: "Не зайве
зняти лопать (хай без деревищ*)
і назвати ходу задля драйва
"Революцією топорищ!"
Як не вистачить кожному, мусим
наробити нових для роззяв..."
За добу дуб утілився в бруси.
Той, що кулі на себе прийняв.
Він щойно тут проріс...
Тонкий знайшовши жолоб,
зворушений до сліз
на світ з'явився жолудь.
То бельетаж землі -
високий клаптик сині.
Розгулюють кролі
і свійські поряд свині.
Шалена до життя
трава біжить угору.
Сховала, як взуття,
його у стеблах хору.
Ворожий на бузку,
що поруч, гине іній...
Ура, хто на містку,
що капітанський, синій!
Прізвище, ім'я по батькові?
Дозвольте, просто дуб.
Мрія є про (як при батькові)
батьківський дотик губ.
Жити судилося долею
далеко від землі,
де вже столітньою волею -
він свій у своїх числі.
Що ж... Народитися знав коли,
а де - не майте зуб!
Прізвище, ім'я по батькові?
Будь ласка, просто дуб.
Молилась мати, як колись,
як молиться й тепер.
Зверталася тоді до "Вись",
а це - до "Біосфер"...
Проте молитвою землі
боролись за життя
коріння й корінці малі
до самозабуття.
І мати вимолить дощу
не раз, не два, не три...
Смачного винесе борщу:
- Корінчику, бери!
Помер хтось знову у селі.
Чиясь старенька бабця.
Зробились звичними жалі,
неначе міль у шапці.
За триста гривень буде гріб,
а треба ще й на півчу...
Дочка пішла на власний хліб,
онука доки вивчить!
Один екзамен - дев'ятсот!
П'ятсот - за перездачу.
А гуртожиток? А у рот
щодня хоч щось гаряче?
Таксує зять і день, і ніч...
Роботи три й у жінки!
А до лікарні? Ні! Не хнич!
У військкомат? До стінки!
Оплата зйомного житла
(свого в якомусь сенсі)?
І вже не буде із села
ні молока, ні пенсій.
Одні лиш янголи не злі
стареньку хоронити.
У вимираючім селі
десь треба хрест ще збити?
Обабіч двору молодий,
але товстий немовби
зростає дуб... Безплатно. Свій!
Його згодиться стовбур.
Дубовий хрест - нехитра справа.
Чому ж сокира у руках тремтить?
Чи там яка таємна слава
у топорищі глибоко сидить?
Не слухається топорище...
Німецьких куль у ньому чути свист.
Ледь не поранив ногу нижче
коліна вправний і прудкий таксист.
Метал у дуб встромляє клина...
А топорищу - сонця гра пуста.
Не може батьківщина сина
на смерть віддати навіть для хреста.
26.02.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жолудь
Не скарживсь дуб у жартах з велетамина долі витівку стару:
німецькі кулі міцно щелепами
вп'ялися в тіло крізь кору.
Бо час минав. Гагарін сходинками
веде космічний, схоже, вік.
Не перейматись тільки поминками
хотів би й дуб, бо жити звик.
Він шелестить рядком Павла Тичини,
чіпляє жолуді на лист.
А кожен жолудь - жолудь батьківщини:
уже такий у дуба хист.
- Чи скоро, батьку, нам у землю?
- Ось восени і відокремлю.
- Ми матимем своє коріння?
- На жаль, є в лісі й дикі свині.
- Щоб деревом хтось міг піднятись,
про що ще слід потурбуватись?
- Життєву мрію треба мати,
у землю з нею і лягати.
Революції меч чи сокира -
це вулкан серед тиші землі.
На догоду вождя-бригадира
заворушення йдуть у селі.
Застарілі оновлені гасла
надихають на вчинки людей.
Революції збуджений настрій
не лишає байдужих дверей.
Як шампанського звільнений корок,
вилітає гарпун боротьби.
Хтось розкаже, де світло, де морок,
і очолить свободу юрби.
Хтось розумний підкаже: "Не зайве
зняти лопать (хай без деревищ*)
і назвати ходу задля драйва
"Революцією топорищ!"
Як не вистачить кожному, мусим
наробити нових для роззяв..."
За добу дуб утілився в бруси.
Той, що кулі на себе прийняв.
Він щойно тут проріс...
Тонкий знайшовши жолоб,
зворушений до сліз
на світ з'явився жолудь.
То бельетаж землі -
високий клаптик сині.
Розгулюють кролі
і свійські поряд свині.
Шалена до життя
трава біжить угору.
Сховала, як взуття,
його у стеблах хору.
Ворожий на бузку,
що поруч, гине іній...
Ура, хто на містку,
що капітанський, синій!
Прізвище, ім'я по батькові?
Дозвольте, просто дуб.
Мрія є про (як при батькові)
батьківський дотик губ.
Жити судилося долею
далеко від землі,
де вже столітньою волею -
він свій у своїх числі.
Що ж... Народитися знав коли,
а де - не майте зуб!
Прізвище, ім'я по батькові?
Будь ласка, просто дуб.
Молилась мати, як колись,
як молиться й тепер.
Зверталася тоді до "Вись",
а це - до "Біосфер"...
Проте молитвою землі
боролись за життя
коріння й корінці малі
до самозабуття.
І мати вимолить дощу
не раз, не два, не три...
Смачного винесе борщу:
- Корінчику, бери!
Помер хтось знову у селі.
Чиясь старенька бабця.
Зробились звичними жалі,
неначе міль у шапці.
За триста гривень буде гріб,
а треба ще й на півчу...
Дочка пішла на власний хліб,
онука доки вивчить!
Один екзамен - дев'ятсот!
П'ятсот - за перездачу.
А гуртожиток? А у рот
щодня хоч щось гаряче?
Таксує зять і день, і ніч...
Роботи три й у жінки!
А до лікарні? Ні! Не хнич!
У військкомат? До стінки!
Оплата зйомного житла
(свого в якомусь сенсі)?
І вже не буде із села
ні молока, ні пенсій.
Одні лиш янголи не злі
стареньку хоронити.
У вимираючім селі
десь треба хрест ще збити?
Обабіч двору молодий,
але товстий немовби
зростає дуб... Безплатно. Свій!
Його згодиться стовбур.
Дубовий хрест - нехитра справа.
Чому ж сокира у руках тремтить?
Чи там яка таємна слава
у топорищі глибоко сидить?
Не слухається топорище...
Німецьких куль у ньому чути свист.
Ледь не поранив ногу нижче
коліна вправний і прудкий таксист.
Метал у дуб встромляє клина...
А топорищу - сонця гра пуста.
Не може батьківщина сина
на смерть віддати навіть для хреста.
26.02.2012
*Домовище - діал. домовина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1566 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1566 seconds