ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
09:42
Ліхтар негаснучий — латунь,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ліна Костенко (1930) /
Вірші
Тунгуський бог
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тунгуський бог
Я ж тебе вистругав, боже,
З такого смаглявого дерева!
Я ж вороною пір‘їнкою вуса тобі малював!
Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева!
Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував!
Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон!
Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров!
Я ж тобі в ніздрі сережку!
Щоб ти не світив мені пупом,
Я ж золоті пацьорки звідси ось відпоров!
Я ж тобі – зуб акули! Я ж тобі – роги марала!
Я ж просив тебе, боже, щоб ти захистив мій чум!
Землі мої віднято… Діти мої повмирали…
Я ж просив тебе, боже. Ти мене, боже, не чув?
Зорі мої кедрові кров‘ю моєю нагусли.
Вітер моєї свободи плюнув мені в лице.
Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси,
То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?!
Я ж був ладен валятись в тебе тут під ногами,
А ти віддав мою землю на глум моїх ворогів!
Може, клячать даремно люди перед богами?
Може, іноді треба бити своїх богів?
Може, іноді варто кидати їх у полум‘я?
Де ж мої землі… і діти… і найсолодша жона?
Я ж тобі губи мазав кров‘ю найкращого оленя!
А ти мені так віддячив?!
Так на ж тобі, на тобі, на!!!
З такого смаглявого дерева!
Я ж вороною пір‘їнкою вуса тобі малював!
Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева!
Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував!
Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон!
Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров!
Я ж тобі в ніздрі сережку!
Щоб ти не світив мені пупом,
Я ж золоті пацьорки звідси ось відпоров!
Я ж тобі – зуб акули! Я ж тобі – роги марала!
Я ж просив тебе, боже, щоб ти захистив мій чум!
Землі мої віднято… Діти мої повмирали…
Я ж просив тебе, боже. Ти мене, боже, не чув?
Зорі мої кедрові кров‘ю моєю нагусли.
Вітер моєї свободи плюнув мені в лице.
Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси,
То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?!
Я ж був ладен валятись в тебе тут під ногами,
А ти віддав мою землю на глум моїх ворогів!
Може, клячать даремно люди перед богами?
Може, іноді треба бити своїх богів?
Може, іноді варто кидати їх у полум‘я?
Де ж мої землі… і діти… і найсолодша жона?
Я ж тобі губи мазав кров‘ю найкращого оленя!
А ти мені так віддячив?!
Так на ж тобі, на тобі, на!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1049 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1049 seconds