
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.01.28
06:16
Чи слави схотілось хисткої,
Що стрімко здійнявся в політ
Цей місяць, який над рікою
Наповнює сяєвом світ?
Чи сяйво нічне надихає
Світінням отак солов’їв,
Що звилася пісня над гаєм
І двох нас позбавила снів?
Що стрімко здійнявся в політ
Цей місяць, який над рікою
Наповнює сяєвом світ?
Чи сяйво нічне надихає
Світінням отак солов’їв,
Що звилася пісня над гаєм
І двох нас позбавила снів?
2023.01.28
01:11
Минають в тривозі і ночі, і дні.
Спустошені землі, у небі вогні…
Не віримо досі,
Що це саме з нами.
Ненависть та сльози, -
На жаль, так буває.
Хтось іще не награвся в війну,
Спустошені землі, у небі вогні…
Не віримо досі,
Що це саме з нами.
Ненависть та сльози, -
На жаль, так буває.
Хтось іще не награвся в війну,
2023.01.27
22:07
Відчуй, як морозне повітря
пронизує до кісток.
Як завиває сильний вітер,
вихором несучи сніг.
Подивись на нічне небо,
вкрите зірками.
Гігантське їхнє сяйво
здається крихітним.
пронизує до кісток.
Як завиває сильний вітер,
вихором несучи сніг.
Подивись на нічне небо,
вкрите зірками.
Гігантське їхнє сяйво
здається крихітним.
2023.01.27
21:12
Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
«Які слова! Таж то сама любов!..»
...Нажаль, слова.
Не загніздилися в серцях
Лаур, Марій, Ликер.
Так і літають нічиї.
Невже на те, шоб справджувавсь
Одвічний парадокс:
«Які слова! Таж то сама любов!..»
...Нажаль, слова.
Не загніздилися в серцях
Лаур, Марій, Ликер.
Так і літають нічиї.
Невже на те, шоб справджувавсь
Одвічний парадокс:
2023.01.27
19:00
Я була б твоєю самотою
В опівнічних серця закавулках,
Зігрівала б будні простотою,
Відреклась від імені та думки.
Я сіріла б стінами важкими
І скрипіла старістю підлоги,
Пролягала тінями чіткими,
В опівнічних серця закавулках,
Зігрівала б будні простотою,
Відреклась від імені та думки.
Я сіріла б стінами важкими
І скрипіла старістю підлоги,
Пролягала тінями чіткими,
2023.01.27
18:09
йшло за серцем
віяло
і дорогу всіяло
срібними підковами
дивними розмовами
про краї небачені
кроками несвячені
про тумани
віяло
і дорогу всіяло
срібними підковами
дивними розмовами
про краї небачені
кроками несвячені
про тумани
2023.01.27
18:06
мої думоньки
серце чисте
є куди летіти вам
є де сісти
не жалійте
крилонька
скоро осінь
серце чисте
є куди летіти вам
є де сісти
не жалійте
крилонька
скоро осінь
2023.01.27
18:04
трішки зусилля
і можна подолати
земне тяжіння
як це робить
крапля дощу
що повзе угору
по лобовому шклі авто
коли воно бореться з вітром
і можна подолати
земне тяжіння
як це робить
крапля дощу
що повзе угору
по лобовому шклі авто
коли воно бореться з вітром
2023.01.27
17:58
Не той неумний, хто не знає…
Причин у тому безмір є:
один себе лише кохає,
а інший інших пізнає…
Хто повертає свої очі
туди, де краще чи п’янке,
а хтось і слухати не хоче
Причин у тому безмір є:
один себе лише кохає,
а інший інших пізнає…
Хто повертає свої очі
туди, де краще чи п’янке,
а хтось і слухати не хоче
2023.01.27
14:28
На птахофермі піднялася буча –
зчинився лемент, гам, переполох…
Чому у нас планида невезуча? –
волали кури. – Курячий наш бог!
Несемо яйця без перепочинку
на корм Рябку, щоб захищати міг,
а косолапе стерво за хвилинку
зчинився лемент, гам, переполох…
Чому у нас планида невезуча? –
волали кури. – Курячий наш бог!
Несемо яйця без перепочинку
на корм Рябку, щоб захищати міг,
а косолапе стерво за хвилинку
2023.01.27
10:55
День починався так,
Як і ти, — розмружуючись од тягучого сну.
Зоря розливалась лазуровим глибоким полотном,
А його лоскотали білі хвилі розімлілих пір'їнок.
Тінь, ще не торкалась предметів, і світ
Мов приховував сонливу непокору пожадливого супоко
Як і ти, — розмружуючись од тягучого сну.
Зоря розливалась лазуровим глибоким полотном,
А його лоскотали білі хвилі розімлілих пір'їнок.
Тінь, ще не торкалась предметів, і світ
Мов приховував сонливу непокору пожадливого супоко
2023.01.27
06:23
Обступили юрбою берези
Кущ калини так щільно, мов той
Їм по праву сильніших належить,
Хоч пручається вік, як герой.
Оточили, пристали, насіли, –
Полонити схотіли живцем,
Та нещасна рослина зуміла
Зупинити нахабниць вогнем.
Кущ калини так щільно, мов той
Їм по праву сильніших належить,
Хоч пручається вік, як герой.
Оточили, пристали, насіли, –
Полонити схотіли живцем,
Та нещасна рослина зуміла
Зупинити нахабниць вогнем.
2023.01.27
00:50
Покинути все й летіти, летіти… Куди?
У вирій – далеко, не здужають відстані крила.
Приймають укотре суворі ухвали суди.
Боротись несила.
І чим боронитись? Паде безпорадно з душі
Обскубане пір'я мого голосного прозріння.
Це слабкість – тікати від
У вирій – далеко, не здужають відстані крила.
Приймають укотре суворі ухвали суди.
Боротись несила.
І чим боронитись? Паде безпорадно з душі
Обскубане пір'я мого голосного прозріння.
Це слабкість – тікати від
2023.01.26
22:56
Борони нас Боже від розпуття
І від прийшлих, зрощених пітьмою…
Зроби так, щоб кожен вова путін
До зачаття встрітився зі мною…
Я би їх кастрірував охоче
Даби не плодилась тая нечисть
Від ідеї серце вже цвіркоче…
І це тільки ще, скажу, не вечір…
І від прийшлих, зрощених пітьмою…
Зроби так, щоб кожен вова путін
До зачаття встрітився зі мною…
Я би їх кастрірував охоче
Даби не плодилась тая нечисть
Від ідеї серце вже цвіркоче…
І це тільки ще, скажу, не вечір…
2023.01.26
21:41
Вдихну. І не відчую того вдиху.
В легенях закарбовано зими
льодисті списи. Підступає стиха
завія перкалевими слізьми.
Крадеться. На жорстких кігтистих лапах
судинами тиняється хижак.
Поновлені подряпини – ознака
В легенях закарбовано зими
льодисті списи. Підступає стиха
завія перкалевими слізьми.
Крадеться. На жорстких кігтистих лапах
судинами тиняється хижак.
Поновлені подряпини – ознака
2023.01.26
20:34
Чужим здавався світ і у тумані
Чомусь хотів сховатись від очей.
Пожовкла тиша приспаних алей
Тепла та світла більше не чекала.
Бездушний холод виморив собою
Усе навколо, в сирість заточив.
Гриміло небо, тільки не від злив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чомусь хотів сховатись від очей.
Пожовкла тиша приспаних алей
Тепла та світла більше не чекала.
Бездушний холод виморив собою
Усе навколо, в сирість заточив.
Гриміло небо, тільки не від злив
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.02.03
2020.01.12
2019.11.07
2019.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Поеми
/
Зі збірки "Віще, неповторне, головне"
Сонячному ідолу
1.
Ненавидиш і любиш...
Як давньо це. Як дивно.
Хіба таке можливе?
Водночас. Повсякчас.
А світ – цвіте і в’яне.
То сонячно, то зимно.
А світові все рівно –
чи з нами, чи без нас.
Ненавидиш... А й справді,
хіба свій біль хтось любить?
Кохаєш... То зізнайся –
ненавидиш чому?!
А час пливе з нізвідки,
а час пливе в нікуди –
між берегів розлуки –
і байдуже йому.
Любов – не безнадія,
що на краю безодні.
Ненависть – тінь кохання,
не вартого й жалЮ.
А я тебе одвіку,
а я тебе – й сьогодні,
а я тебе назавжди –
люблю, люблю, люблю!
2.
Зустріну колись і спитаю,
як Долю спитаю саму:
якщо стільки років кохаєш,
тоді проклинаєш чому?
А відповідь, Господи праведний! –
проста, як прозріння сліпе:
якщо за кохання – ненавидиш,
то любиш ти тільки себе...
3.
Невже подолав_таки
сумнів і втому?
Невже воскресає надія моя?
…Прийшов.
І чекаєш мене біля дому
з розкішним букетом
вишневих троянд.
Прийшов,
щоб сказати оте несказанне
і неповерненне –
вернути й спасти.
Спасибі, мій лагідний,
мій довгожданий,
за пізні зізнання і квіти.
Що ти
шукаєш в очах моїх
власне безсоння
і дивишся так,
мов здаєшся в полон.
…Як хороше –
щастя тримати в долонях!
…Як жаль, що це все –
тільки сон.
4.
Мелодія смутку…
Болючій струні
ще довго бриніти у серці.
Сьогодні
ти знову наснився мені,
такий недоступний і впертий.
Непроханим гостем
у сни золоті
на хвильку прилинеш до мене,
і мовчки зникаєш,
такий, як в житті, –
усміхнений і незбагненний.
5.
Пройшов так близько-близько…
Хвилиночку постою,
благословивши подумки твій шлях.
І знов моя душа –
за мріями, на волю! –
мов одержимий
висотою птах.
І знов тобі услід
німим благальним криком
заб’ються у пориві два крила…
Ще довго буде потім
порожньо і тихо
в Світлиці Духу,
де душа жила.
Я повернусь у дім,
де злагода і спокій,
мов опинюсь у смерті на межі.
І втратить все навкруг
і зміст, і сенс, допоки
блукатиму, безкрила,
без душі.
Допоки не прилине,
втомлена й покірна,
байдужа – не байдужому – тобі.
І як їй пояснити,
що в тебе – благовірна,
ота, єдина,
в радості й журбі?
Стриножу почуття.
І не піддамся болю.
Й до тями власну душу поверну –
я все-таки щаслива!
Дарма, що не з тобою.
Чому ж ковтаю сльози?
Не збагну…
6.
Сердець взаємна непокора
(Програти – шанси рівні).
…Люблю тебе не відучора
І не до третіх півнів.
Люблю давно. Люблю до краю.
До німоти. До болю.
…Комусь пече, що в снах літаю,
Що душу не неволю.
Усе стерплю: образ каміння,
Зневагу і обмову.
Пройду крізь смерть і воскресіння,
Лише б з тобою знову.
Сахнеться хтось: «Несамовита!
Хіба так люблять люди?»
…Люблю тебе з початку світу
І до Страшного Суду.
7.
На стежці Долі
перестріну інколи,
а може, навіть
інколи приснюсь…
Чи ти хоч знаєш,
сонячний мій ідоле,
що до сих пір
лише тобі молюсь?
Здогадуєшся:
скільки світла дав мені
і скільки мрій натомість
спопелив?
…Відсутній погляд.
І лице, мов з каменю.
Який мій гріх
ти й досі не простив?
8. (Дві душі)
Відвертаєм погляди
(болить!)
і картаєм кожну зустріч
подумки.
А вони,
щоб нам, чудним, вгодить,
лиш перезирнуться ніжно
потайки.
А для них
у світі меж нема –
не минають
і не розминаються.
І від нас, заснулих,
тайкома
у нічному небі
зустрічаються.
9.
Проходять дні. Приходить осінь.
А я живу тобою.
Яку велику владу й досі
ти маєш наді мною!
Усе віддам. Усе покину:
святе і найдорожче.
Лиш помани – умить прилину.
І щезну, як захочеш.
Накажеш – утечу від себе.
Кивнеш – зійду на плаху…
Та байдуже тобі. Від тебе
ні вісточки, ні знаку.
…Пливу листком за течією,
весняні дні пригадую
і дякую, що ти своєю
не скористався владою.
10.
Листям встелена алея…
Осінь, сповнена жалЮ,
задивилась вдаль.
Але я
з нею сум не розділю.
Ні за чим не пошкодую.
І надію відпущу.
Переб’юсь.
Перебідую.
І прощу тебе, прощу…
11.
Турботи, стреси –
все в порядку.
Втомилась мріяти.
Прости.
…Не звав у сон свій
на початку,
хоч наостанку –
відпусти.
Без мрій крилатих
якось легше
дивитись
в небеса зими.
…Не пригортав мене
уперше, –
хоча б востаннє
обійми.
2010
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сонячному ідолу
(Ліричний цикл)

Ненавидиш і любиш...
Як давньо це. Як дивно.
Хіба таке можливе?
Водночас. Повсякчас.
А світ – цвіте і в’яне.
То сонячно, то зимно.
А світові все рівно –
чи з нами, чи без нас.
Ненавидиш... А й справді,
хіба свій біль хтось любить?
Кохаєш... То зізнайся –
ненавидиш чому?!
А час пливе з нізвідки,
а час пливе в нікуди –
між берегів розлуки –
і байдуже йому.
Любов – не безнадія,
що на краю безодні.
Ненависть – тінь кохання,
не вартого й жалЮ.
А я тебе одвіку,
а я тебе – й сьогодні,
а я тебе назавжди –
люблю, люблю, люблю!
2.
Зустріну колись і спитаю,
як Долю спитаю саму:
якщо стільки років кохаєш,
тоді проклинаєш чому?
А відповідь, Господи праведний! –
проста, як прозріння сліпе:
якщо за кохання – ненавидиш,
то любиш ти тільки себе...
3.
Невже подолав_таки
сумнів і втому?
Невже воскресає надія моя?
…Прийшов.
І чекаєш мене біля дому
з розкішним букетом
вишневих троянд.
Прийшов,
щоб сказати оте несказанне
і неповерненне –
вернути й спасти.
Спасибі, мій лагідний,
мій довгожданий,
за пізні зізнання і квіти.
Що ти
шукаєш в очах моїх
власне безсоння
і дивишся так,
мов здаєшся в полон.
…Як хороше –
щастя тримати в долонях!
…Як жаль, що це все –
тільки сон.
4.
Мелодія смутку…
Болючій струні
ще довго бриніти у серці.
Сьогодні
ти знову наснився мені,
такий недоступний і впертий.
Непроханим гостем
у сни золоті
на хвильку прилинеш до мене,
і мовчки зникаєш,
такий, як в житті, –
усміхнений і незбагненний.
5.
Пройшов так близько-близько…
Хвилиночку постою,
благословивши подумки твій шлях.
І знов моя душа –
за мріями, на волю! –
мов одержимий
висотою птах.
І знов тобі услід
німим благальним криком
заб’ються у пориві два крила…
Ще довго буде потім
порожньо і тихо
в Світлиці Духу,
де душа жила.
Я повернусь у дім,
де злагода і спокій,
мов опинюсь у смерті на межі.
І втратить все навкруг
і зміст, і сенс, допоки
блукатиму, безкрила,
без душі.
Допоки не прилине,
втомлена й покірна,
байдужа – не байдужому – тобі.
І як їй пояснити,
що в тебе – благовірна,
ота, єдина,
в радості й журбі?
Стриножу почуття.
І не піддамся болю.
Й до тями власну душу поверну –
я все-таки щаслива!
Дарма, що не з тобою.
Чому ж ковтаю сльози?
Не збагну…
6.
Сердець взаємна непокора
(Програти – шанси рівні).
…Люблю тебе не відучора
І не до третіх півнів.
Люблю давно. Люблю до краю.
До німоти. До болю.
…Комусь пече, що в снах літаю,
Що душу не неволю.
Усе стерплю: образ каміння,
Зневагу і обмову.
Пройду крізь смерть і воскресіння,
Лише б з тобою знову.
Сахнеться хтось: «Несамовита!
Хіба так люблять люди?»
…Люблю тебе з початку світу
І до Страшного Суду.
7.
На стежці Долі
перестріну інколи,
а може, навіть
інколи приснюсь…
Чи ти хоч знаєш,
сонячний мій ідоле,
що до сих пір
лише тобі молюсь?
Здогадуєшся:
скільки світла дав мені
і скільки мрій натомість
спопелив?
…Відсутній погляд.
І лице, мов з каменю.
Який мій гріх
ти й досі не простив?
8. (Дві душі)
Відвертаєм погляди
(болить!)
і картаєм кожну зустріч
подумки.
А вони,
щоб нам, чудним, вгодить,
лиш перезирнуться ніжно
потайки.
А для них
у світі меж нема –
не минають
і не розминаються.
І від нас, заснулих,
тайкома
у нічному небі
зустрічаються.
9.
Проходять дні. Приходить осінь.
А я живу тобою.
Яку велику владу й досі
ти маєш наді мною!
Усе віддам. Усе покину:
святе і найдорожче.
Лиш помани – умить прилину.
І щезну, як захочеш.
Накажеш – утечу від себе.
Кивнеш – зійду на плаху…
Та байдуже тобі. Від тебе
ні вісточки, ні знаку.
…Пливу листком за течією,
весняні дні пригадую
і дякую, що ти своєю
не скористався владою.
10.
Листям встелена алея…
Осінь, сповнена жалЮ,
задивилась вдаль.
Але я
з нею сум не розділю.
Ні за чим не пошкодую.
І надію відпущу.
Переб’юсь.
Перебідую.
І прощу тебе, прощу…
11.
Турботи, стреси –
все в порядку.
Втомилась мріяти.
Прости.
…Не звав у сон свій
на початку,
хоч наостанку –
відпусти.
Без мрій крилатих
якось легше
дивитись
в небеса зими.
…Не пригортав мене
уперше, –
хоча б востаннє
обійми.
2010
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію