
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
К110
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
К110
У неї був неземний погляд блакитних очей – навіть не очі дивилися на мене, а уважні блакитні серця пульсували ніжністю і милосердям.
Вона уклала мене на вузенький столик, наказала не рухатися, нічого не боятися.
Чому я їй повірила, чому я її послухала?
Столик плавно рушив, наді мною стала опускатися стеля, нижче, нижче... Кла-а-ац. Зупинився стіл. Я – під прозорим білим вікном, яке зовсім не прозоре і зовсім не вікно. Але наступної миті я вже про це не думала...
Звідкіля вони взялися, ті космічні гуцули? Запальні, гарячі, сильні...
Спочатку гримали у вікна - думм-думм-думм , і знову - думм-думм-думм, такі вперті хлопці, гепали, здавалося, по усіх звивинах мозку, щодуху гамселили у броньовані шиби, а шиби не прості – товсті-товстенні, тому і звук такий густий, джмелино-басовитий - думм-думм-думм.
І раптом – пощезли усі, тиша, як порятунок, плюскоче вода. А я, насправді, дельфін, якого досліджують ось на цьому дивному апараті. І довкола так багато блакиті, бірюзи, сонячно-зелена вода хлюпоче піді мною. І музика витинає десь там, ген-ген далеко внизу, за межами цього космічного акваріума, певно, з Карпат, з самої Криворівні доноситься жваве гуцульське "бум-цик-цик"...
Думм-думм-думм – різко затарабанили хлопці-прибульці, чи це навпаки – космічні тубільці, але все-таки які ж вони вперті і противні. Аж губами мимоволі пересмикнула і замружила очі.
Та дійство тільки розпочиналося.
Хвиля тиші – плюскіт – і нове – густе і важке, як погляд підозірливої свекрухи, гудіння. То були жінки – так, так, у цьому космосі також були свекрухи, і зараз вони зібралися пооглядати мене - прискіплива жіноча рада. Тяжкі камінні баби, з повіками, що навіть не підіймалися, механізму такого не мали в собі – погляди їхні були такі вбивчі і палючі, що повіки мусили завжди бути опущеними наглухо, як жалюзі у вікні моєї ревнивої сусідки. Ох, як довго вони мене судять, які ж млосно неповороткі і задушливі, як мені уже надокучили...
Хух! Тиша, плюскіт води, тихий "кла-а-ац", і наступна армія узялася дзьобати мою голову. Але, що це? Нарешті я посміхнулася. Це були такі рідні звуки рок-н-ролу, диско, вони пританцьовуваи від утіхи, "рок-рок, рок-ен-рол, рок-рок, рок-ен-рол", далі ритм помінявся, я упзінала ... рідний гопак і козачок, а далі навіть – старезні, як світ, "боніемівські" ритми! Стало так весело і смішно, хотілося танцювати, жаль, що я не могла поворухнутися. Ой, я і не сподівалася, що тут буде така дискотека!
Та радість мою швидко обірвала навала відбійних молотків. І знову ж таки, не простих, а ... ні. ні, не золотих, а отих джмелино густих басів, лише били вони по-гуцульськи запальним ритмом, знищуючи усі залишки думок і відчуттів. Пам׳ятаєте старий фільм "Пригоди італйців у Росії" – там відбійним молотком лякають героїв, наче розстрілом, а тут мене розстрілювали із зброї набагато потужнішого калібру – не повеселишся.
Гей, хто небудь, де ви там? Випустіть мене звідсіля! Верніть мене на землю! Голова ставала гарячою від думок, паніка хвилею заливала очі, я вже нічого не хотіла бачити, не могла зосередити погляд...В мої руці – гумова грушка, це кнопка виклику, коли вже непереливки. Тиснути? Потерпіти?
Ооо, знову понабігали хлопці_биймо_шиби, потім зазвучали басовиті космічні дримби... Збилася з ліку, закрутилося у голові від карусельки звуків і відкриттів, вже не розпізнавала, хто і що мені ту голову морочило...
Нарешті – шлап-шлап-шлап – тихі кроки по підлозі – ооо, везуть ня! везуть! Свобода!!!!
Жінка у білому халаті допомогла мені зійти на землю.
- Ваше обстеження закінчено. Вітаю, у вас усе в нормі.
- Ой, лікарю, що я пережила...
За кілька хвилин я, безмірно щаслива, зачинила двері з табличкою "Кабінет МРТ"
Вона уклала мене на вузенький столик, наказала не рухатися, нічого не боятися.
Чому я їй повірила, чому я її послухала?
Столик плавно рушив, наді мною стала опускатися стеля, нижче, нижче... Кла-а-ац. Зупинився стіл. Я – під прозорим білим вікном, яке зовсім не прозоре і зовсім не вікно. Але наступної миті я вже про це не думала...
Звідкіля вони взялися, ті космічні гуцули? Запальні, гарячі, сильні...
Спочатку гримали у вікна - думм-думм-думм , і знову - думм-думм-думм, такі вперті хлопці, гепали, здавалося, по усіх звивинах мозку, щодуху гамселили у броньовані шиби, а шиби не прості – товсті-товстенні, тому і звук такий густий, джмелино-басовитий - думм-думм-думм.
І раптом – пощезли усі, тиша, як порятунок, плюскоче вода. А я, насправді, дельфін, якого досліджують ось на цьому дивному апараті. І довкола так багато блакиті, бірюзи, сонячно-зелена вода хлюпоче піді мною. І музика витинає десь там, ген-ген далеко внизу, за межами цього космічного акваріума, певно, з Карпат, з самої Криворівні доноситься жваве гуцульське "бум-цик-цик"...
Думм-думм-думм – різко затарабанили хлопці-прибульці, чи це навпаки – космічні тубільці, але все-таки які ж вони вперті і противні. Аж губами мимоволі пересмикнула і замружила очі.
Та дійство тільки розпочиналося.
Хвиля тиші – плюскіт – і нове – густе і важке, як погляд підозірливої свекрухи, гудіння. То були жінки – так, так, у цьому космосі також були свекрухи, і зараз вони зібралися пооглядати мене - прискіплива жіноча рада. Тяжкі камінні баби, з повіками, що навіть не підіймалися, механізму такого не мали в собі – погляди їхні були такі вбивчі і палючі, що повіки мусили завжди бути опущеними наглухо, як жалюзі у вікні моєї ревнивої сусідки. Ох, як довго вони мене судять, які ж млосно неповороткі і задушливі, як мені уже надокучили...
Хух! Тиша, плюскіт води, тихий "кла-а-ац", і наступна армія узялася дзьобати мою голову. Але, що це? Нарешті я посміхнулася. Це були такі рідні звуки рок-н-ролу, диско, вони пританцьовуваи від утіхи, "рок-рок, рок-ен-рол, рок-рок, рок-ен-рол", далі ритм помінявся, я упзінала ... рідний гопак і козачок, а далі навіть – старезні, як світ, "боніемівські" ритми! Стало так весело і смішно, хотілося танцювати, жаль, що я не могла поворухнутися. Ой, я і не сподівалася, що тут буде така дискотека!
Та радість мою швидко обірвала навала відбійних молотків. І знову ж таки, не простих, а ... ні. ні, не золотих, а отих джмелино густих басів, лише били вони по-гуцульськи запальним ритмом, знищуючи усі залишки думок і відчуттів. Пам׳ятаєте старий фільм "Пригоди італйців у Росії" – там відбійним молотком лякають героїв, наче розстрілом, а тут мене розстрілювали із зброї набагато потужнішого калібру – не повеселишся.
Гей, хто небудь, де ви там? Випустіть мене звідсіля! Верніть мене на землю! Голова ставала гарячою від думок, паніка хвилею заливала очі, я вже нічого не хотіла бачити, не могла зосередити погляд...В мої руці – гумова грушка, це кнопка виклику, коли вже непереливки. Тиснути? Потерпіти?
Ооо, знову понабігали хлопці_биймо_шиби, потім зазвучали басовиті космічні дримби... Збилася з ліку, закрутилося у голові від карусельки звуків і відкриттів, вже не розпізнавала, хто і що мені ту голову морочило...
Нарешті – шлап-шлап-шлап – тихі кроки по підлозі – ооо, везуть ня! везуть! Свобода!!!!
Жінка у білому халаті допомогла мені зійти на землю.
- Ваше обстеження закінчено. Вітаю, у вас усе в нормі.
- Ой, лікарю, що я пережила...
За кілька хвилин я, безмірно щаслива, зачинила двері з табличкою "Кабінет МРТ"
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію