![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
К110
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
К110
У неї був неземний погляд блакитних очей – навіть не очі дивилися на мене, а уважні блакитні серця пульсували ніжністю і милосердям.
Вона уклала мене на вузенький столик, наказала не рухатися, нічого не боятися.
Чому я їй повірила, чому я її послухала?
Столик плавно рушив, наді мною стала опускатися стеля, нижче, нижче... Кла-а-ац. Зупинився стіл. Я – під прозорим білим вікном, яке зовсім не прозоре і зовсім не вікно. Але наступної миті я вже про це не думала...
Звідкіля вони взялися, ті космічні гуцули? Запальні, гарячі, сильні...
Спочатку гримали у вікна - думм-думм-думм , і знову - думм-думм-думм, такі вперті хлопці, гепали, здавалося, по усіх звивинах мозку, щодуху гамселили у броньовані шиби, а шиби не прості – товсті-товстенні, тому і звук такий густий, джмелино-басовитий - думм-думм-думм.
І раптом – пощезли усі, тиша, як порятунок, плюскоче вода. А я, насправді, дельфін, якого досліджують ось на цьому дивному апараті. І довкола так багато блакиті, бірюзи, сонячно-зелена вода хлюпоче піді мною. І музика витинає десь там, ген-ген далеко внизу, за межами цього космічного акваріума, певно, з Карпат, з самої Криворівні доноситься жваве гуцульське "бум-цик-цик"...
Думм-думм-думм – різко затарабанили хлопці-прибульці, чи це навпаки – космічні тубільці, але все-таки які ж вони вперті і противні. Аж губами мимоволі пересмикнула і замружила очі.
Та дійство тільки розпочиналося.
Хвиля тиші – плюскіт – і нове – густе і важке, як погляд підозірливої свекрухи, гудіння. То були жінки – так, так, у цьому космосі також були свекрухи, і зараз вони зібралися пооглядати мене - прискіплива жіноча рада. Тяжкі камінні баби, з повіками, що навіть не підіймалися, механізму такого не мали в собі – погляди їхні були такі вбивчі і палючі, що повіки мусили завжди бути опущеними наглухо, як жалюзі у вікні моєї ревнивої сусідки. Ох, як довго вони мене судять, які ж млосно неповороткі і задушливі, як мені уже надокучили...
Хух! Тиша, плюскіт води, тихий "кла-а-ац", і наступна армія узялася дзьобати мою голову. Але, що це? Нарешті я посміхнулася. Це були такі рідні звуки рок-н-ролу, диско, вони пританцьовуваи від утіхи, "рок-рок, рок-ен-рол, рок-рок, рок-ен-рол", далі ритм помінявся, я упзінала ... рідний гопак і козачок, а далі навіть – старезні, як світ, "боніемівські" ритми! Стало так весело і смішно, хотілося танцювати, жаль, що я не могла поворухнутися. Ой, я і не сподівалася, що тут буде така дискотека!
Та радість мою швидко обірвала навала відбійних молотків. І знову ж таки, не простих, а ... ні. ні, не золотих, а отих джмелино густих басів, лише били вони по-гуцульськи запальним ритмом, знищуючи усі залишки думок і відчуттів. Пам׳ятаєте старий фільм "Пригоди італйців у Росії" – там відбійним молотком лякають героїв, наче розстрілом, а тут мене розстрілювали із зброї набагато потужнішого калібру – не повеселишся.
Гей, хто небудь, де ви там? Випустіть мене звідсіля! Верніть мене на землю! Голова ставала гарячою від думок, паніка хвилею заливала очі, я вже нічого не хотіла бачити, не могла зосередити погляд...В мої руці – гумова грушка, це кнопка виклику, коли вже непереливки. Тиснути? Потерпіти?
Ооо, знову понабігали хлопці_биймо_шиби, потім зазвучали басовиті космічні дримби... Збилася з ліку, закрутилося у голові від карусельки звуків і відкриттів, вже не розпізнавала, хто і що мені ту голову морочило...
Нарешті – шлап-шлап-шлап – тихі кроки по підлозі – ооо, везуть ня! везуть! Свобода!!!!
Жінка у білому халаті допомогла мені зійти на землю.
- Ваше обстеження закінчено. Вітаю, у вас усе в нормі.
- Ой, лікарю, що я пережила...
За кілька хвилин я, безмірно щаслива, зачинила двері з табличкою "Кабінет МРТ"
Вона уклала мене на вузенький столик, наказала не рухатися, нічого не боятися.
Чому я їй повірила, чому я її послухала?
Столик плавно рушив, наді мною стала опускатися стеля, нижче, нижче... Кла-а-ац. Зупинився стіл. Я – під прозорим білим вікном, яке зовсім не прозоре і зовсім не вікно. Але наступної миті я вже про це не думала...
Звідкіля вони взялися, ті космічні гуцули? Запальні, гарячі, сильні...
Спочатку гримали у вікна - думм-думм-думм , і знову - думм-думм-думм, такі вперті хлопці, гепали, здавалося, по усіх звивинах мозку, щодуху гамселили у броньовані шиби, а шиби не прості – товсті-товстенні, тому і звук такий густий, джмелино-басовитий - думм-думм-думм.
І раптом – пощезли усі, тиша, як порятунок, плюскоче вода. А я, насправді, дельфін, якого досліджують ось на цьому дивному апараті. І довкола так багато блакиті, бірюзи, сонячно-зелена вода хлюпоче піді мною. І музика витинає десь там, ген-ген далеко внизу, за межами цього космічного акваріума, певно, з Карпат, з самої Криворівні доноситься жваве гуцульське "бум-цик-цик"...
Думм-думм-думм – різко затарабанили хлопці-прибульці, чи це навпаки – космічні тубільці, але все-таки які ж вони вперті і противні. Аж губами мимоволі пересмикнула і замружила очі.
Та дійство тільки розпочиналося.
Хвиля тиші – плюскіт – і нове – густе і важке, як погляд підозірливої свекрухи, гудіння. То були жінки – так, так, у цьому космосі також були свекрухи, і зараз вони зібралися пооглядати мене - прискіплива жіноча рада. Тяжкі камінні баби, з повіками, що навіть не підіймалися, механізму такого не мали в собі – погляди їхні були такі вбивчі і палючі, що повіки мусили завжди бути опущеними наглухо, як жалюзі у вікні моєї ревнивої сусідки. Ох, як довго вони мене судять, які ж млосно неповороткі і задушливі, як мені уже надокучили...
Хух! Тиша, плюскіт води, тихий "кла-а-ац", і наступна армія узялася дзьобати мою голову. Але, що це? Нарешті я посміхнулася. Це були такі рідні звуки рок-н-ролу, диско, вони пританцьовуваи від утіхи, "рок-рок, рок-ен-рол, рок-рок, рок-ен-рол", далі ритм помінявся, я упзінала ... рідний гопак і козачок, а далі навіть – старезні, як світ, "боніемівські" ритми! Стало так весело і смішно, хотілося танцювати, жаль, що я не могла поворухнутися. Ой, я і не сподівалася, що тут буде така дискотека!
Та радість мою швидко обірвала навала відбійних молотків. І знову ж таки, не простих, а ... ні. ні, не золотих, а отих джмелино густих басів, лише били вони по-гуцульськи запальним ритмом, знищуючи усі залишки думок і відчуттів. Пам׳ятаєте старий фільм "Пригоди італйців у Росії" – там відбійним молотком лякають героїв, наче розстрілом, а тут мене розстрілювали із зброї набагато потужнішого калібру – не повеселишся.
Гей, хто небудь, де ви там? Випустіть мене звідсіля! Верніть мене на землю! Голова ставала гарячою від думок, паніка хвилею заливала очі, я вже нічого не хотіла бачити, не могла зосередити погляд...В мої руці – гумова грушка, це кнопка виклику, коли вже непереливки. Тиснути? Потерпіти?
Ооо, знову понабігали хлопці_биймо_шиби, потім зазвучали басовиті космічні дримби... Збилася з ліку, закрутилося у голові від карусельки звуків і відкриттів, вже не розпізнавала, хто і що мені ту голову морочило...
Нарешті – шлап-шлап-шлап – тихі кроки по підлозі – ооо, везуть ня! везуть! Свобода!!!!
Жінка у білому халаті допомогла мені зійти на землю.
- Ваше обстеження закінчено. Вітаю, у вас усе в нормі.
- Ой, лікарю, що я пережила...
За кілька хвилин я, безмірно щаслива, зачинила двері з табличкою "Кабінет МРТ"
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію