Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
2026.08.04
09:20
А за вітром, ще до снігу,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
2026.08.04
08:59
P.S. Погляд крізь приціл. Свідчення штурмбаннфюрера
(не для протоколу)
Кабінет начальника поліції безпеки та СД (гестапо) на Короленка. Того ж дня, пізній вечір.
У кімнаті панує тиша. На столі горить настільна лампа
2026.08.04
07:17
З усіх злелеяних доріг
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
2026.08.03
21:23
Який в тім толк - щоб відьмі- хижаку,
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.
Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.
Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -
2026.08.03
21:02
Не треба зустрічі, не треба,
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
2026.08.03
18:06
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
2026.08.03
14:08
Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
2026.08.03
13:23
Бурульки падають з дахів
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
2026.08.03
12:19
Народе, встань!
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
2026.08.03
12:10
Чи ними ще не вистелено світ?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Фрина и академик Филатов
Не знаю, как у кого, у меня сюжет рассказа чаще всего связан с каким-то событием.
Так было и на этот раз. Накануне мне сделали операцию катаракты, а сегодня, когда сняли повязку, нужно было закапывать левый глаз.
Супруга ушла на работу и попросила соседку помочь мне.
«Только сейчас, -начала она, приступив к процедуре,- вспомнила свою хорошую знакомую по Харькову – Фрину Львовну . Кстати офтальмолога.
Как и у многих людей, у меня в том числе, у соседки всегда была какая-то история, пришедшая по ассоциации с настоящим. И вот что я услышал, держа закрытым левый глаз.
…Диплом врача и направление в госпиталь Фрина получила в первые дни войны. И не к кому-то, а к самому академику Владимиру Петровичу Филатову – тогдашнему светилу офтальмологии.
«Учти, предупредил кто-то из доброжелателей-соплеменников,- что шеф твой страшный антисемит. У него в институте было что-то наподобие церквушки. Да и сейчас в госпитале, стены увешаны иконами. Так что не проговорись, что ты – аидка».
То ли потому, что в непростых условиях войны, когда до изнеможения приходилось простаивать в операционной, было не до расовых вопросов, то ли потому, что белокурая девушка внешне не была похожа на еврейку, ей удавалось не только скрывать свое семитское происхождение, но всякий раз академик требовал, чтобы ассистенткой была непременно Фрина.
Но вот война окончилась. А торжественным аккордом ее стал Парад Победы. Пришла разнарядка на участие в нем и в госпиталь. Филатов пригласил к себе Фрину и за чаем сообщил, что она одна поедет в Москву представлять коллектив.
Вспоминали военные будни, а когда настало время прощаться, по-отечески глядя в лицо собеседницы, Владимир Петрович заметил: «Думаете, я не знал, что вы еврейка?- и после короткой паузы произнес как что-то давно выношенное: «По мне, так скрипачами, как и врачами пусть будут евреи. У них это прекрасно получается». И, как бы предчувствуя, что ассистентка может не вернуться, уже у порога добавил: « Вы же не вздумайте после Москвы оставить меня. Продолжим работать вместе и в Одессе».
При всем уважении к академику Фрина Львовна Заславская решила все же возвратиться в родной Харьков, где заслужила почет как детский офтальмолог.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фрина и академик Филатов
Не знаю, как у кого, у меня сюжет рассказа чаще всего связан с каким-то событием.
Так было и на этот раз. Накануне мне сделали операцию катаракты, а сегодня, когда сняли повязку, нужно было закапывать левый глаз.
Супруга ушла на работу и попросила соседку помочь мне.
«Только сейчас, -начала она, приступив к процедуре,- вспомнила свою хорошую знакомую по Харькову – Фрину Львовну . Кстати офтальмолога.
Как и у многих людей, у меня в том числе, у соседки всегда была какая-то история, пришедшая по ассоциации с настоящим. И вот что я услышал, держа закрытым левый глаз.
…Диплом врача и направление в госпиталь Фрина получила в первые дни войны. И не к кому-то, а к самому академику Владимиру Петровичу Филатову – тогдашнему светилу офтальмологии.
«Учти, предупредил кто-то из доброжелателей-соплеменников,- что шеф твой страшный антисемит. У него в институте было что-то наподобие церквушки. Да и сейчас в госпитале, стены увешаны иконами. Так что не проговорись, что ты – аидка».
То ли потому, что в непростых условиях войны, когда до изнеможения приходилось простаивать в операционной, было не до расовых вопросов, то ли потому, что белокурая девушка внешне не была похожа на еврейку, ей удавалось не только скрывать свое семитское происхождение, но всякий раз академик требовал, чтобы ассистенткой была непременно Фрина.
Но вот война окончилась. А торжественным аккордом ее стал Парад Победы. Пришла разнарядка на участие в нем и в госпиталь. Филатов пригласил к себе Фрину и за чаем сообщил, что она одна поедет в Москву представлять коллектив.
Вспоминали военные будни, а когда настало время прощаться, по-отечески глядя в лицо собеседницы, Владимир Петрович заметил: «Думаете, я не знал, что вы еврейка?- и после короткой паузы произнес как что-то давно выношенное: «По мне, так скрипачами, как и врачами пусть будут евреи. У них это прекрасно получается». И, как бы предчувствуя, что ассистентка может не вернуться, уже у порога добавил: « Вы же не вздумайте после Москвы оставить меня. Продолжим работать вместе и в Одессе».
При всем уважении к академику Фрина Львовна Заславская решила все же возвратиться в родной Харьков, где заслужила почет как детский офтальмолог.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
