Остання фраза якось мені по набоковськи прочиталась...
(чи то справа у недавньому прочитанні "Лоліти", чи то у фразі...)

Вітаю, Іринко.
В чому дискомфорт? Нарочитість, сюсюкання?
Я переживав за ноги,але...бачу ви не проти.
Спочатку було:
Бавити(пестити)дітей в гаю.
Та я вирішив добавити трішки ніжності...Даремно?
Буду щиро вдячний, якщо допоможете (своїм відчуттям прочитаного).

.. тут, допоки не в раю!!!

погоджуюся з паном Миколою. бо Ваш образ гаю щось не дуже. по-набокiвськи - це ще нiжний комплiмент. не ображайтеся на мене, будь ласка.

Краще, на мою думку, "бавити", ніж "пестити". А загалом, дуже хороша мініатюра. Це справді щастя, і про "хату з краю" - точно...

Другий рядок такий лаконічний, але на диво, рельєфний і змістовний. Мені це особливо уявилося. Багато відчутно життєвого досвіду, який стоїть за цими стислими рядками.

P. S. Думкотіней Набокова під час прочитання вірша не помітив :)

Маріанночко, ніяких образ. Щира вдячність.
Написаний вірш - не слова кинуті на вітер, а така собі субстанція, яка потребує зовнішнього відгуку. Для уточнення, розширення, чи (дай Боже)надії на народження чогось нового.

Ларисо, вибрав «пестити», бо « бавити» (гратися) – занадто вузько для передачі батьківських почуттів: ростити, виховувати, леліяти, викохувати, плекати , пестити (дбайливо доглядаючи, сприяти ростові кого,- чого-небудь). Збочення тут ні до чого.
«Дома» – це не приміщення, це там, де тобі тепло і добре, де почуваєшся в безпеці, де тебе розуміють… Щасливий не шукає контактів з зовнішнім світом, не пише листи, не дзвонить - він упивається своїм щастям. Його хата «скраю».

В`ячеславе, дякую за розуміння.