Був вечір неділі. Я йшла під дощем. Вода стікала по волоссі і обличчі. Не хотілося бачити нікого і не помічати. Я помирала від безвихідності, холод прийшов і вже нічого не можливо було змінити. Зима близилася.
В понеділковий ранок я вибігла з під"їзду і пірнула в той же холод, що був учора. Це був кінець. Листя з дерев майже облетіло. Тільки жовтизна під ногами, котру топтав кожен, хто не відчував цієї страшної зміни - відходу
моєї вісімнадцятої осені. Пролетіла сніжинка, вона розбила мою останню надію на втікаюче тепло.
А ще хтось змусив мене зрозуміти, що я була постійно не права, бо в дійсності не ціную людей, бо в дійсності забагато людей в моєму житті, бо в дійсності я потрібна всім.... Лише мені не потрібен ніхто. Хтось, хто був моєю копією, лише раніше народжений, лише народжений чоловіком, лише народжений під іншою зіркою. Хтось, хто допив свою пляшку зі мною, але я не допила свою. Хтось, хто очима сказав прощавай. Грузинський джаз? Хоч, може тільки він відчув, що більше нема осені. Бо спостерігав, значить не прогавив її відхід.
А вже понеділковий вечір виносив мене автобусом від цвинтаря. Він повнився ненависними. Чоловіками. Мене нудило від їхнього чорного кольору, фамільярності і запаху. До кінця дороги на моїх плечах повисли всі турботи працівника заводу, автомийки і банку. Я була дружиною кожного з них - я прибігала з роботи, варила їм вечерю, кричала на дітей, не встигала помити унітаз, ніколи не ходила в перукарню, бо мене стригла сусідка, вночі валилася на ліжко, одним оком дивилася телевізор, потім приходив він, в дешевих трусах і майці з діркою, торкався до мене зашкарублою рукою з брудними нігтями, це була його найвідвертіша ніжність, я або оберталася в іншу сторону або ж покірно розтавляла ноги, терплячи його безкомпромісно- однакове дригання, від якого народилося двійко наших дітей, потім ми засинали...
І вони не відчули, що вже відійшла осінь. Бо не дивилися на світ побіч своїх квартир, офісів, заводів, фабрик. А там кожного ранку змітали листя, тому жовте зникало безслідно.
Понеділкова ніч принесла ляльку в червоній спідниці, нею ще ніхто не бавився, тому вона ще не була іграшкою, а лише шматком мертвого тіла. Але вона була схожа на осінь, що пішла від мене, що пішла від нас.
31.10.06