Може не сталось так, як хотіла вона. Проте дивний спокій наповнював її душу. І від цього їй самій ставало страшно. Нічого не сталося в житті, все йшло сліпо встановленими правилами. Та все ж її душа була заповнена дивним трепетом чекання. От-от станеться щось таке, що докорінно змінить її життя. Її спокійне і урівноважене життя, нічим не заповнене. Вона прагнула ідеалу, ішла до нього, їй залишилось зробити один-єдиний крок. Проте…
Зробила… Переступила через себе…
Все що хотілося, про що мріялось все зникло… Нічого не залишилось в цьому житті важливого. Вчора поховала останню надію. Весь світ наповнився чорними фарбами. Порожнеча розлилась в її душі. У неї нема нікого. Лише ця лавочка. У руках тримала пиво. Як рятівна соломинка у пачці лежала остання цигарка. Ніч… Темна ніч. Вона ховала все під своїм мерехтливим шифоном. По небу пробігали із шаленою швидкістю думки. Змінювали одна одну. Все змішалося: сльози, мрії, кров з прокушеної губи, каплі дощу. Вона сиділа на лавці біля університету в дикій тиші вулиць. Уже було давно за північ і буря бушувала з неймовірною силою. Та їй було все одно, тому що в душі творилося щось набагато гірше. Блискавка з неймовірною силою вдаряла раз по раз. Раптово погасли ліхтарі, та це не дивно.
І раптом настала ТИША…Дощ все йшов і йшов, він стікав по її лиці, волоссі. Та вона його не помічала. Вона нікого не бачила. Вона не почула б і цієї тиші, якщо та не була б такою голосною. Настільки голосною, що заглушувала її власні думки. Ця тиша вбивала. Вона не відчувала плину часу. Просто сиділа і слухала тишу. Біль в душі не стихав, він був настільки пронизливим, пекучим і, водночас, тривалим, що вона просто звиклася до нього.
Може пройшла година, може дві, а може лише п’ять хвилин. Вона сиділа далі. У руках міцно стискала фляжку з-під пива, хоч його там уже не було. Остання цигарка так і залишилась недокуреною, погашеною цим шаленим дощем. Залишилась порожнеча і ТИША. Раптом підняла голову вверх. Хмари і дальше бігли з шаленою швидкістю, хоч думок уже не було. Зненацька небо проясніло. На нічне полювання вийшов місяць. Він розганяв із неба хмари, освітлював все навколо, просто проганяв смуток і печаль. Темне грозове небо помалу перетворилось на засіяне зірками поле. Це місяць освітив все навколо. Він освітив і її. Вона мовчки сиділа на лавочці, мокре довге волосся пасмами спадало по плечах, одяг прилип до тіла. І лише одна самотня сльоза застигла на обличчі.
Щось шептало їй зупинитись, не робити цього останнього кроку. Щось зупиняло її на півдорозі. А вона підсвідомо все йшла і йшла, нічого не розуміючи. Лише почула голосний скрип коліс. Не відчула навіть болю, а тільки побачила біле світло… ВСЕ ЗАКІНЧИЛОСЬ…
Хоча ні, лише почалось.
У нього було все. Кожен день приносив якусь несподіванку. Нічого не могло оминути його увагу. Все життя лише розкошував, хоч і не був егоїстом. Він мав прекрасних батьків, справжніх друзів, вірну наречену. Йому ніколи було нудьгувати, все кудись бігав, щось шукав. Був наповнений оптимізмом, віри в наступний день, надії на добро, любов’ю до навколишнього світу. Все було зрозуміло йому в цьому житті. Якщо ж стикався з проблемами намагався розв’язати їх. Коли щось було незрозумілим, шукав відповіді на питання.
Так і цього разу, він шукав відповіді на питання “хто вона”. Він бачив її кожного дня. Інколи вона дивувала його, інколи просто злила. Вона не була такою, як усі. Вона інша. Він це відчував. Він часто спостерігав за нею. Він не міг зрозуміти, чому вона так дивно поводилась. Він просто не знав її душі, хоч так і хотілося.
Цього дня він просто присвятив для себе. Дуже здивувало його те, що ніяк не міг зустріти незнайомку. Він приходив на всі знайомі місця, але її ніде не було. Якась тривога наростала в його серці. Він ніяк не міг знайти собі місця, чогось очікував. Він починав відганяти будь-які думки про неї, але не вдавалось. Якоюсь дивною квіткою цвіла думка про неї у його душі. Він ще не знав, що ця квітка називається коханням. Він злився на себе, намагався заповнити свої думки чимось іншим, чимось важливішим, але не вдавалось. Головною думкою залишилась вона.
Вечір захопив зненацька. Ще й розлютувалась буря, така ж, як і в його серці. Нічого не виходило в нього. Буря лютувала з неймовірною силою, з неймовірною силою вирували і його почуття. Він стояв і дивився на вулиці, на потоки брудної води. Раптово вдарила блискавка, згасло світло. І раптом настала тиша. Вона нашіптувала йому думки про незнайомку. Якась невидима сила тягнула його на вулицю. Він підкорився їй, він пішов слідом за нею. Без думок просто сів у машину. Він блукав незайманими вулицями міста. Просто їхав. Тривога все більше і більше наповнювала його душу. І раптом… Пронизливий скрип коліс. Щось обірвалось в його серці. Вибіг із машини. Це була вона. Довге мокре волосся пасмами спадало по плечах, одяг від вологості прилип до тіла, і сльоза застигла на щоці. Тільки очі були заплющеними. Він віднайшов її і зразу ж втратив. Такий пронизливий біль він не відчував ніколи. Все втратило для нього сенс. Життя просто перевернулось з ніг на голову.
Незнайомку забрали в лікарню. Його ж просто відпустили (все ж має вагу висока посада і багаті батьки). Їй не давали надії. Ніхто не вірив у її життя. Вона не мала для чого жити. Вона не хотіла жити. Але щось все ж тримало і не відпускало її з цього світу. Вона вижила завдяки його любові.
Він залишився жити з гірким присмаком втрати. Ніхто не сказав йому, де вона зникла. Він вирішив не появлятися в її житті. Намагався вернутися до звичного ритму життя, проте не виходило. Після тієї трагічної ночі не міг знайти собі місця. Подумки вертався до закарбованого глибоко в серці образу незнайомки. Писав до неї невідправлені листи. Намагався знайти щось спільне з нею у своїй нареченій, але не міг. Виїхав далеко за межі старого міста. Переселився. Намагався знайти загублене щастя з іншою, тою, що завжди була поруч. Та вона не стала тією жаданою і єдиною. Вона просто зраджувала з найкращим другом. Така вже була її вірність. А друзі? Вони просто розбіглися хто куди. Лише одна мрія, ні , просто думка зустріти незнайомку залишилась глибоко в серці. Так проходили хвилини, години, дні, місяці, роки…
Старе місто дихало казкою. Весняним вітром постукало щось невідоме в її серце. Вона не змогла зрадити старого міста. Залишилась жити тут. Серце, у якому була пустота, наповнювалося чимось незвичним. Дівчина сиділа перед монітором і щось натхненно друкувала. Через відчинене вікно увірвався пустотливий сонячний зайчик. Він ковзнув по стінах і зупинився на засохлих квітках. Тих квітках, які колись давно приніс у лікарню невідомий хлопчина. Вони наповнили її серце великою надією у життя. Вона залишилась жити заради нього, хоч ніколи і не бачила його. Можливо це була просто фантазія, заради якої вона жила, може просто мрія, яка ніколи не здійсниться. Але вона воліла не думати про це, а просто сподіватися на краще. Не була і наївною, але їй не хотілося розділити з кимсь свою самотність. Ну лише з тим старим містом, яке навіювало їй казку. Тоді, біля університету вона зрозуміла, що все стається не просто так, що для всього є свої підстави. І до тепер вона не знала, що цей випадок колись повториться. Так минали хвилини, години, дні, місяці, роки…
Він повернувся в це дивне місто. Він не шукав нічого. Все зникло для нього. І лише дика пустота в душі, що обнімалася з втратою останньої надії. Життя не мало для нього сенсу. Навіщо жити, якщо втрачено все. Щось підсвідоме потягнуло його до університету. Знову настала ця клята ніч. Знову вирувала буря. В його руках було пиво. В пачці знову лежала остання сигарета. І дощ, який стікав по його обличчю. Він змивав останні думки, які мінялися як хмари на небі. Не хотілося нічого. Та раптом перед ним маякнула постать. Це була дівчина. Це була незнайомка. Вона йшла йому на зустріч. І знов довге волосся мокрими пасмами спадало по плечах. Одяг прилип до тіла. Тільки не було сльози. А очі світилися добротою, такою щирою і лагідною добротою. Він стояв між двома шляхами: кинутися в безодню чи потонути в тих очах. Щось нашіптувало йому залишитись і зробити крок до добра. Зробити крок до розгадки цієї незнайомки, яка раптово знов з’явилась у його житті. Він вагався, боявся, вона ж просто простягнула йому свою мокру, але щиру руку…
Буря вщухла, і місяць знову освітив лиця, які нарешті знайшли себе.
Старе місто вміє творити дива, особливо в грозові ночі.