Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
2026.03.21
07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
2026.03.20
19:41
Михайло Голодний (1903-1949)
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
2026.03.20
18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
2026.03.20
08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Проза
Убити Владика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Убити Владика
Воно, ніхто й сумнівів не мав, та все ж… Але, коли побачили, як Владик під'їхав до суду зразу за суддею, як обидва повиходили, перекинулися двома-трьома словами, але не привіталися (тобто, віталися раніше), семикриківці збагнули доконечно – все вирішено. І справді – як не розтягував мову півсонний суддя, її зміст двозначністю не тяжив: Владика виправдали, то Петя сам кинувся під важелезний, чорний, наче хустка бідолашної Альони, Владиків легковик – сам і винен…
Сходилися до паралізованої баби Нони – та затялася бути на раді, а не перти ж непідйомну не лише через параліч, а й самошедшу, як бідкалася донька Свєта, вагу, стару з хати! З Петіного роду прийшли майже всі, хто був на ту годину в селі: мати, брат Антон з жінкою, дядько Сашко (по вуличному – Піонерчик) з вагітною, віспуватою, наче наждак, дочкою, двоюрідний дід Панфіл, його син – дядько покійного, Василь із онуком Ігорем, бойовита тітка Тонька, що возила продавати часник аж у Ленінград. Не прийшов далекий родич Люлько, ступінь родинних зв'язків котрого не знав до пуття ніхто, включно з самим Люльком – родак перебував у запої; зате з'явився голосистий, але підсліпуватий Сеня Сич, який родичем не був, хоча довго й безнадійно переконував усіх у протилежному. Від Альони був тесть покійного, її двоюрідний брат Пим (на цього покладали великі надії, бо Пим сидів, щоправда за крадіжку), син Пима Коля (на Колю теж покладалися надії, хоча він поки що не сидів) та тітка Галя, що працювала в селі фельдшеркою. Крім рідні прийшли ще друзяки та однолітки бідолахи – Сашко Великий, Сашко Дрібний (Мєлоч), Вітя Розвал-Схождєніє та нескінченно захмелений, але всюдисущий Чвірка.
Як були вже всі, правити взявся Панфілів Василь – міркований та незлобивий він разів зо два підміняв у колгоспі бригадира. Василева мова була коротка:
– То хто?
Всі подивилися на Пима та сиділець категорично замотав головою:
– Не в масть! Спалюся, то першого попоною накриють. А мені тре малолєтку на ноги ставить! – Пим по батьківському штурхнув кострубатого синка між плечі. – Не хочу, щоб оступився пацан… як батя.
Попри сумнівну спеціалізацію родичі та односельці Пима шанували, бо той ніколи не крав у своєму селі.
– Ми думали – ти… ну, в курса́х… – роз'яснив природу інтересу до Пимової персони "головуючий".
– Підкажу, навчу, сам тільки не… алібі мені тре…
– Накриють! – лупаючи сліпаками пристав на Пимів аргумент неперевершений семикриківський співун Сеня Сич. – Світло в цілях конспірації не вмикали і то було для Сені суцільна ніч. Від паралізованої баби Нони, яка вигляділа свого часу чи не половину присутніх, смерділо.
– Та я… та ми! – схопився з вияложеного лінолеуму, де повмощувалися ті, кому не вистачило сісти, знаний паливода, а заодно й віртуоз у каструванні кабанців Сашко Мєлоч. – Та ми його на мєлоч пошаткуємо, як обіцяли! Ге, здоровий? – Незрадливий у дружбі, ведмедикуватий Сашко Великий, мотав головою наче кінь.
– То й воно, що обіцяли, – поквапилась охолодити їхній запал тітка Галя, до неї дослухались, бо шанували за професію. – Нахвалялися й усі чули в суді, то вас іще першими зачинять, аніж Пимона!
Сашко Дрібний знітився – доморослий ветеринар був до сказу ревнивий і навіть уявити не міг, аби залишити жінку без нагляду бодай на ніч.
Мар'яна – лагідна й тонкосльоза мати загиблого, заскімлила:
– І це що, це що, ніхто за мого соколика не відомстить? І це Семикрики? Як воно – вилупок начальницький, то й…
Їй підхлипнула згорьована Альона – любилася з Петею ще зі школи.
Василь збуряковів:
– Би сам задушив, та в мене три корови, знаєте ж! І теля. Посадять, то Улька не впорає. Старий не подужа (дід Панфіл, знаний тим, що за іншої оказії міг розсмішити й колоду, журно закивав, його очі сльозилися), Ігоря в армію беруть!
Майбутній захисник вітчизни тупився:
– Я б… Та раптом що – мамка не винесе, серце в не…
– І сама б, і сама б, хоч сьогодні! – гучніше заголосила Мар'яна. – Та сили в руках нема! А раз оступимося, то воно нашорошиться… нашорошиться…
Бойовита тітка Тонька, котра замолоду, було, на дискотеці могла захистити родака від найбуйнішого зірвиголови, ледь стримувалася:
– Ну ти диви, та чи тут мужиків нема? Чи в штанях у вас не пісюни, а вареники!? Та ми, було, в Ленінграді, як наїхали на нас рекетири…
– То мо… то мо… же?.. – з надією перебила потенційну кілерку мати загиблого.
– Та б ураз, але вже товар скуплений – копіка вкладена, тре ж його вернуть – у людей взяла!
Запанувала гнітюча мовчанка. Мар'яна, Альона та Свєта хлипали. Від баби смерділо вже просто нестерпно.
– Мені не можна, – глухо, наче вибачаючись, проказала бабина доглядачка, – коли що, то на кого стара лишиться?
– У мене руки трясуться… – зізнався тихий та нешкодливий алкаш Чвірка і на потвердження голосну гикнув.
– Я не бачу, – розвів руками Сеня Сич. Невідь нащо, бо всі й так знали.
Мовчання говіркого зазвичай Віті Розвал-Схождєніє особливої підозри не викликало, бо Вітя міг за товариша й жінку віддати, не те що задурно полагодити приятелеві машину, все ж, ковтнувши слину, той вибачливо витис:
– Та б хоч січас, але… Ну пойміть – сім год збирав на путьовку, в Моршин – кишковик у мене… І тут… За Петруху горло перегризу, та дайте ж хоч з'їздити!
– То… чого б… – двічі кашлянувши вимовив тесть загиблого, дядько Слава. – Я б… А може пізніше? Бо змовилися вже на Левадах перекривати… підведу… – дядько Слава був знаним майстром із перекриття дахів.
– Зараз в масть… – авторитетно заперечив Пим.
Брат покійного Антон та дядько Піонерчик перезирнулись.
– А я й так знав, що ми! – безжурно, принаймні напоказ, мовив Антон. Братуха заступався за меншого змалку, то його слова нікого не здивували.
Піонерчик, знаний замолоду на кутку верховода, який ніколи не лишав своїх, багатозначно мугикнув:
– Та ми його вдвох…
– Не тре… – сказав хтось і присутні не зразу втямили, що то озвалася паралізована баба Нона.
– Не тре вам – діти в вас, жінки… ще жить та… А мені… Ви лишень зробіть яко… щоб він до мене зайшов… Не зна… – медом намастіть, а я вже тут… упаду на… Я важка – Свєта хай ска… Мені що – посадять, то менше вам клопоту бу... Але не посадять, бо сидіть не можу – тільки лежу…
Вагітна Юлька – віспувата дочка дядька Піонерчика, важко видихнула, Валя, тиха та покірлива Антонова жінка, прохально зиркнула на чоловіка…
Липень 2011
Сходилися до паралізованої баби Нони – та затялася бути на раді, а не перти ж непідйомну не лише через параліч, а й самошедшу, як бідкалася донька Свєта, вагу, стару з хати! З Петіного роду прийшли майже всі, хто був на ту годину в селі: мати, брат Антон з жінкою, дядько Сашко (по вуличному – Піонерчик) з вагітною, віспуватою, наче наждак, дочкою, двоюрідний дід Панфіл, його син – дядько покійного, Василь із онуком Ігорем, бойовита тітка Тонька, що возила продавати часник аж у Ленінград. Не прийшов далекий родич Люлько, ступінь родинних зв'язків котрого не знав до пуття ніхто, включно з самим Люльком – родак перебував у запої; зате з'явився голосистий, але підсліпуватий Сеня Сич, який родичем не був, хоча довго й безнадійно переконував усіх у протилежному. Від Альони був тесть покійного, її двоюрідний брат Пим (на цього покладали великі надії, бо Пим сидів, щоправда за крадіжку), син Пима Коля (на Колю теж покладалися надії, хоча він поки що не сидів) та тітка Галя, що працювала в селі фельдшеркою. Крім рідні прийшли ще друзяки та однолітки бідолахи – Сашко Великий, Сашко Дрібний (Мєлоч), Вітя Розвал-Схождєніє та нескінченно захмелений, але всюдисущий Чвірка.
Як були вже всі, правити взявся Панфілів Василь – міркований та незлобивий він разів зо два підміняв у колгоспі бригадира. Василева мова була коротка:
– То хто?
Всі подивилися на Пима та сиділець категорично замотав головою:
– Не в масть! Спалюся, то першого попоною накриють. А мені тре малолєтку на ноги ставить! – Пим по батьківському штурхнув кострубатого синка між плечі. – Не хочу, щоб оступився пацан… як батя.
Попри сумнівну спеціалізацію родичі та односельці Пима шанували, бо той ніколи не крав у своєму селі.
– Ми думали – ти… ну, в курса́х… – роз'яснив природу інтересу до Пимової персони "головуючий".
– Підкажу, навчу, сам тільки не… алібі мені тре…
– Накриють! – лупаючи сліпаками пристав на Пимів аргумент неперевершений семикриківський співун Сеня Сич. – Світло в цілях конспірації не вмикали і то було для Сені суцільна ніч. Від паралізованої баби Нони, яка вигляділа свого часу чи не половину присутніх, смерділо.
– Та я… та ми! – схопився з вияложеного лінолеуму, де повмощувалися ті, кому не вистачило сісти, знаний паливода, а заодно й віртуоз у каструванні кабанців Сашко Мєлоч. – Та ми його на мєлоч пошаткуємо, як обіцяли! Ге, здоровий? – Незрадливий у дружбі, ведмедикуватий Сашко Великий, мотав головою наче кінь.
– То й воно, що обіцяли, – поквапилась охолодити їхній запал тітка Галя, до неї дослухались, бо шанували за професію. – Нахвалялися й усі чули в суді, то вас іще першими зачинять, аніж Пимона!
Сашко Дрібний знітився – доморослий ветеринар був до сказу ревнивий і навіть уявити не міг, аби залишити жінку без нагляду бодай на ніч.
Мар'яна – лагідна й тонкосльоза мати загиблого, заскімлила:
– І це що, це що, ніхто за мого соколика не відомстить? І це Семикрики? Як воно – вилупок начальницький, то й…
Їй підхлипнула згорьована Альона – любилася з Петею ще зі школи.
Василь збуряковів:
– Би сам задушив, та в мене три корови, знаєте ж! І теля. Посадять, то Улька не впорає. Старий не подужа (дід Панфіл, знаний тим, що за іншої оказії міг розсмішити й колоду, журно закивав, його очі сльозилися), Ігоря в армію беруть!
Майбутній захисник вітчизни тупився:
– Я б… Та раптом що – мамка не винесе, серце в не…
– І сама б, і сама б, хоч сьогодні! – гучніше заголосила Мар'яна. – Та сили в руках нема! А раз оступимося, то воно нашорошиться… нашорошиться…
Бойовита тітка Тонька, котра замолоду, було, на дискотеці могла захистити родака від найбуйнішого зірвиголови, ледь стримувалася:
– Ну ти диви, та чи тут мужиків нема? Чи в штанях у вас не пісюни, а вареники!? Та ми, було, в Ленінграді, як наїхали на нас рекетири…
– То мо… то мо… же?.. – з надією перебила потенційну кілерку мати загиблого.
– Та б ураз, але вже товар скуплений – копіка вкладена, тре ж його вернуть – у людей взяла!
Запанувала гнітюча мовчанка. Мар'яна, Альона та Свєта хлипали. Від баби смерділо вже просто нестерпно.
– Мені не можна, – глухо, наче вибачаючись, проказала бабина доглядачка, – коли що, то на кого стара лишиться?
– У мене руки трясуться… – зізнався тихий та нешкодливий алкаш Чвірка і на потвердження голосну гикнув.
– Я не бачу, – розвів руками Сеня Сич. Невідь нащо, бо всі й так знали.
Мовчання говіркого зазвичай Віті Розвал-Схождєніє особливої підозри не викликало, бо Вітя міг за товариша й жінку віддати, не те що задурно полагодити приятелеві машину, все ж, ковтнувши слину, той вибачливо витис:
– Та б хоч січас, але… Ну пойміть – сім год збирав на путьовку, в Моршин – кишковик у мене… І тут… За Петруху горло перегризу, та дайте ж хоч з'їздити!
– То… чого б… – двічі кашлянувши вимовив тесть загиблого, дядько Слава. – Я б… А може пізніше? Бо змовилися вже на Левадах перекривати… підведу… – дядько Слава був знаним майстром із перекриття дахів.
– Зараз в масть… – авторитетно заперечив Пим.
Брат покійного Антон та дядько Піонерчик перезирнулись.
– А я й так знав, що ми! – безжурно, принаймні напоказ, мовив Антон. Братуха заступався за меншого змалку, то його слова нікого не здивували.
Піонерчик, знаний замолоду на кутку верховода, який ніколи не лишав своїх, багатозначно мугикнув:
– Та ми його вдвох…
– Не тре… – сказав хтось і присутні не зразу втямили, що то озвалася паралізована баба Нона.
– Не тре вам – діти в вас, жінки… ще жить та… А мені… Ви лишень зробіть яко… щоб він до мене зайшов… Не зна… – медом намастіть, а я вже тут… упаду на… Я важка – Свєта хай ска… Мені що – посадять, то менше вам клопоту бу... Але не посадять, бо сидіть не можу – тільки лежу…
Вагітна Юлька – віспувата дочка дядька Піонерчика, важко видихнула, Валя, тиха та покірлива Антонова жінка, прохально зиркнула на чоловіка…
Липень 2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
