Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.10
23:12
«Час кохати» – шепотять світила,
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
2026.05.10
15:05
Москалі уже віддавна люблять похвалятись,
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
2026.05.10
13:30
Я жду новин, живильної води,
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
2026.05.10
10:40
Рясніла правда апріорі,
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
2026.05.10
09:59
поспівай
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
2026.05.10
07:45
Рахує годинник нестримні хвилини
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
2026.05.10
06:47
Пережив багато
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
2026.05.10
00:00
Дошкуляє запах димового нікотину,
який осів на шторах ще не твоєї квартири,
але ти знаєш, що багато чого є тимчасовим,
і кинеш палити, як тільки отримаєш запрошення –
ні, не до пульмонолога, а до берега зустрічей
і прогулянок - ні, не там, де тусуєть
2026.05.09
21:45
Атман танцює в TikTokсамсарі,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
2026.05.09
20:29
нумо вимкни світло геть
вимкни зовсім
ей світломайстре
чи вже вимкнув би свої лампи нє
я не жартую маєш вимкнути світло
о почуй!
до чого оце . . . .
вимкни зовсім
ей світломайстре
чи вже вимкнув би свої лампи нє
я не жартую маєш вимкнути світло
о почуй!
до чого оце . . . .
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
2026.05.09
09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Проза
Убити Владика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Убити Владика
Воно, ніхто й сумнівів не мав, та все ж… Але, коли побачили, як Владик під'їхав до суду зразу за суддею, як обидва повиходили, перекинулися двома-трьома словами, але не привіталися (тобто, віталися раніше), семикриківці збагнули доконечно – все вирішено. І справді – як не розтягував мову півсонний суддя, її зміст двозначністю не тяжив: Владика виправдали, то Петя сам кинувся під важелезний, чорний, наче хустка бідолашної Альони, Владиків легковик – сам і винен…
Сходилися до паралізованої баби Нони – та затялася бути на раді, а не перти ж непідйомну не лише через параліч, а й самошедшу, як бідкалася донька Свєта, вагу, стару з хати! З Петіного роду прийшли майже всі, хто був на ту годину в селі: мати, брат Антон з жінкою, дядько Сашко (по вуличному – Піонерчик) з вагітною, віспуватою, наче наждак, дочкою, двоюрідний дід Панфіл, його син – дядько покійного, Василь із онуком Ігорем, бойовита тітка Тонька, що возила продавати часник аж у Ленінград. Не прийшов далекий родич Люлько, ступінь родинних зв'язків котрого не знав до пуття ніхто, включно з самим Люльком – родак перебував у запої; зате з'явився голосистий, але підсліпуватий Сеня Сич, який родичем не був, хоча довго й безнадійно переконував усіх у протилежному. Від Альони був тесть покійного, її двоюрідний брат Пим (на цього покладали великі надії, бо Пим сидів, щоправда за крадіжку), син Пима Коля (на Колю теж покладалися надії, хоча він поки що не сидів) та тітка Галя, що працювала в селі фельдшеркою. Крім рідні прийшли ще друзяки та однолітки бідолахи – Сашко Великий, Сашко Дрібний (Мєлоч), Вітя Розвал-Схождєніє та нескінченно захмелений, але всюдисущий Чвірка.
Як були вже всі, правити взявся Панфілів Василь – міркований та незлобивий він разів зо два підміняв у колгоспі бригадира. Василева мова була коротка:
– То хто?
Всі подивилися на Пима та сиділець категорично замотав головою:
– Не в масть! Спалюся, то першого попоною накриють. А мені тре малолєтку на ноги ставить! – Пим по батьківському штурхнув кострубатого синка між плечі. – Не хочу, щоб оступився пацан… як батя.
Попри сумнівну спеціалізацію родичі та односельці Пима шанували, бо той ніколи не крав у своєму селі.
– Ми думали – ти… ну, в курса́х… – роз'яснив природу інтересу до Пимової персони "головуючий".
– Підкажу, навчу, сам тільки не… алібі мені тре…
– Накриють! – лупаючи сліпаками пристав на Пимів аргумент неперевершений семикриківський співун Сеня Сич. – Світло в цілях конспірації не вмикали і то було для Сені суцільна ніч. Від паралізованої баби Нони, яка вигляділа свого часу чи не половину присутніх, смерділо.
– Та я… та ми! – схопився з вияложеного лінолеуму, де повмощувалися ті, кому не вистачило сісти, знаний паливода, а заодно й віртуоз у каструванні кабанців Сашко Мєлоч. – Та ми його на мєлоч пошаткуємо, як обіцяли! Ге, здоровий? – Незрадливий у дружбі, ведмедикуватий Сашко Великий, мотав головою наче кінь.
– То й воно, що обіцяли, – поквапилась охолодити їхній запал тітка Галя, до неї дослухались, бо шанували за професію. – Нахвалялися й усі чули в суді, то вас іще першими зачинять, аніж Пимона!
Сашко Дрібний знітився – доморослий ветеринар був до сказу ревнивий і навіть уявити не міг, аби залишити жінку без нагляду бодай на ніч.
Мар'яна – лагідна й тонкосльоза мати загиблого, заскімлила:
– І це що, це що, ніхто за мого соколика не відомстить? І це Семикрики? Як воно – вилупок начальницький, то й…
Їй підхлипнула згорьована Альона – любилася з Петею ще зі школи.
Василь збуряковів:
– Би сам задушив, та в мене три корови, знаєте ж! І теля. Посадять, то Улька не впорає. Старий не подужа (дід Панфіл, знаний тим, що за іншої оказії міг розсмішити й колоду, журно закивав, його очі сльозилися), Ігоря в армію беруть!
Майбутній захисник вітчизни тупився:
– Я б… Та раптом що – мамка не винесе, серце в не…
– І сама б, і сама б, хоч сьогодні! – гучніше заголосила Мар'яна. – Та сили в руках нема! А раз оступимося, то воно нашорошиться… нашорошиться…
Бойовита тітка Тонька, котра замолоду, було, на дискотеці могла захистити родака від найбуйнішого зірвиголови, ледь стримувалася:
– Ну ти диви, та чи тут мужиків нема? Чи в штанях у вас не пісюни, а вареники!? Та ми, було, в Ленінграді, як наїхали на нас рекетири…
– То мо… то мо… же?.. – з надією перебила потенційну кілерку мати загиблого.
– Та б ураз, але вже товар скуплений – копіка вкладена, тре ж його вернуть – у людей взяла!
Запанувала гнітюча мовчанка. Мар'яна, Альона та Свєта хлипали. Від баби смерділо вже просто нестерпно.
– Мені не можна, – глухо, наче вибачаючись, проказала бабина доглядачка, – коли що, то на кого стара лишиться?
– У мене руки трясуться… – зізнався тихий та нешкодливий алкаш Чвірка і на потвердження голосну гикнув.
– Я не бачу, – розвів руками Сеня Сич. Невідь нащо, бо всі й так знали.
Мовчання говіркого зазвичай Віті Розвал-Схождєніє особливої підозри не викликало, бо Вітя міг за товариша й жінку віддати, не те що задурно полагодити приятелеві машину, все ж, ковтнувши слину, той вибачливо витис:
– Та б хоч січас, але… Ну пойміть – сім год збирав на путьовку, в Моршин – кишковик у мене… І тут… За Петруху горло перегризу, та дайте ж хоч з'їздити!
– То… чого б… – двічі кашлянувши вимовив тесть загиблого, дядько Слава. – Я б… А може пізніше? Бо змовилися вже на Левадах перекривати… підведу… – дядько Слава був знаним майстром із перекриття дахів.
– Зараз в масть… – авторитетно заперечив Пим.
Брат покійного Антон та дядько Піонерчик перезирнулись.
– А я й так знав, що ми! – безжурно, принаймні напоказ, мовив Антон. Братуха заступався за меншого змалку, то його слова нікого не здивували.
Піонерчик, знаний замолоду на кутку верховода, який ніколи не лишав своїх, багатозначно мугикнув:
– Та ми його вдвох…
– Не тре… – сказав хтось і присутні не зразу втямили, що то озвалася паралізована баба Нона.
– Не тре вам – діти в вас, жінки… ще жить та… А мені… Ви лишень зробіть яко… щоб він до мене зайшов… Не зна… – медом намастіть, а я вже тут… упаду на… Я важка – Свєта хай ска… Мені що – посадять, то менше вам клопоту бу... Але не посадять, бо сидіть не можу – тільки лежу…
Вагітна Юлька – віспувата дочка дядька Піонерчика, важко видихнула, Валя, тиха та покірлива Антонова жінка, прохально зиркнула на чоловіка…
Липень 2011
Сходилися до паралізованої баби Нони – та затялася бути на раді, а не перти ж непідйомну не лише через параліч, а й самошедшу, як бідкалася донька Свєта, вагу, стару з хати! З Петіного роду прийшли майже всі, хто був на ту годину в селі: мати, брат Антон з жінкою, дядько Сашко (по вуличному – Піонерчик) з вагітною, віспуватою, наче наждак, дочкою, двоюрідний дід Панфіл, його син – дядько покійного, Василь із онуком Ігорем, бойовита тітка Тонька, що возила продавати часник аж у Ленінград. Не прийшов далекий родич Люлько, ступінь родинних зв'язків котрого не знав до пуття ніхто, включно з самим Люльком – родак перебував у запої; зате з'явився голосистий, але підсліпуватий Сеня Сич, який родичем не був, хоча довго й безнадійно переконував усіх у протилежному. Від Альони був тесть покійного, її двоюрідний брат Пим (на цього покладали великі надії, бо Пим сидів, щоправда за крадіжку), син Пима Коля (на Колю теж покладалися надії, хоча він поки що не сидів) та тітка Галя, що працювала в селі фельдшеркою. Крім рідні прийшли ще друзяки та однолітки бідолахи – Сашко Великий, Сашко Дрібний (Мєлоч), Вітя Розвал-Схождєніє та нескінченно захмелений, але всюдисущий Чвірка.
Як були вже всі, правити взявся Панфілів Василь – міркований та незлобивий він разів зо два підміняв у колгоспі бригадира. Василева мова була коротка:
– То хто?
Всі подивилися на Пима та сиділець категорично замотав головою:
– Не в масть! Спалюся, то першого попоною накриють. А мені тре малолєтку на ноги ставить! – Пим по батьківському штурхнув кострубатого синка між плечі. – Не хочу, щоб оступився пацан… як батя.
Попри сумнівну спеціалізацію родичі та односельці Пима шанували, бо той ніколи не крав у своєму селі.
– Ми думали – ти… ну, в курса́х… – роз'яснив природу інтересу до Пимової персони "головуючий".
– Підкажу, навчу, сам тільки не… алібі мені тре…
– Накриють! – лупаючи сліпаками пристав на Пимів аргумент неперевершений семикриківський співун Сеня Сич. – Світло в цілях конспірації не вмикали і то було для Сені суцільна ніч. Від паралізованої баби Нони, яка вигляділа свого часу чи не половину присутніх, смерділо.
– Та я… та ми! – схопився з вияложеного лінолеуму, де повмощувалися ті, кому не вистачило сісти, знаний паливода, а заодно й віртуоз у каструванні кабанців Сашко Мєлоч. – Та ми його на мєлоч пошаткуємо, як обіцяли! Ге, здоровий? – Незрадливий у дружбі, ведмедикуватий Сашко Великий, мотав головою наче кінь.
– То й воно, що обіцяли, – поквапилась охолодити їхній запал тітка Галя, до неї дослухались, бо шанували за професію. – Нахвалялися й усі чули в суді, то вас іще першими зачинять, аніж Пимона!
Сашко Дрібний знітився – доморослий ветеринар був до сказу ревнивий і навіть уявити не міг, аби залишити жінку без нагляду бодай на ніч.
Мар'яна – лагідна й тонкосльоза мати загиблого, заскімлила:
– І це що, це що, ніхто за мого соколика не відомстить? І це Семикрики? Як воно – вилупок начальницький, то й…
Їй підхлипнула згорьована Альона – любилася з Петею ще зі школи.
Василь збуряковів:
– Би сам задушив, та в мене три корови, знаєте ж! І теля. Посадять, то Улька не впорає. Старий не подужа (дід Панфіл, знаний тим, що за іншої оказії міг розсмішити й колоду, журно закивав, його очі сльозилися), Ігоря в армію беруть!
Майбутній захисник вітчизни тупився:
– Я б… Та раптом що – мамка не винесе, серце в не…
– І сама б, і сама б, хоч сьогодні! – гучніше заголосила Мар'яна. – Та сили в руках нема! А раз оступимося, то воно нашорошиться… нашорошиться…
Бойовита тітка Тонька, котра замолоду, було, на дискотеці могла захистити родака від найбуйнішого зірвиголови, ледь стримувалася:
– Ну ти диви, та чи тут мужиків нема? Чи в штанях у вас не пісюни, а вареники!? Та ми, було, в Ленінграді, як наїхали на нас рекетири…
– То мо… то мо… же?.. – з надією перебила потенційну кілерку мати загиблого.
– Та б ураз, але вже товар скуплений – копіка вкладена, тре ж його вернуть – у людей взяла!
Запанувала гнітюча мовчанка. Мар'яна, Альона та Свєта хлипали. Від баби смерділо вже просто нестерпно.
– Мені не можна, – глухо, наче вибачаючись, проказала бабина доглядачка, – коли що, то на кого стара лишиться?
– У мене руки трясуться… – зізнався тихий та нешкодливий алкаш Чвірка і на потвердження голосну гикнув.
– Я не бачу, – розвів руками Сеня Сич. Невідь нащо, бо всі й так знали.
Мовчання говіркого зазвичай Віті Розвал-Схождєніє особливої підозри не викликало, бо Вітя міг за товариша й жінку віддати, не те що задурно полагодити приятелеві машину, все ж, ковтнувши слину, той вибачливо витис:
– Та б хоч січас, але… Ну пойміть – сім год збирав на путьовку, в Моршин – кишковик у мене… І тут… За Петруху горло перегризу, та дайте ж хоч з'їздити!
– То… чого б… – двічі кашлянувши вимовив тесть загиблого, дядько Слава. – Я б… А може пізніше? Бо змовилися вже на Левадах перекривати… підведу… – дядько Слава був знаним майстром із перекриття дахів.
– Зараз в масть… – авторитетно заперечив Пим.
Брат покійного Антон та дядько Піонерчик перезирнулись.
– А я й так знав, що ми! – безжурно, принаймні напоказ, мовив Антон. Братуха заступався за меншого змалку, то його слова нікого не здивували.
Піонерчик, знаний замолоду на кутку верховода, який ніколи не лишав своїх, багатозначно мугикнув:
– Та ми його вдвох…
– Не тре… – сказав хтось і присутні не зразу втямили, що то озвалася паралізована баба Нона.
– Не тре вам – діти в вас, жінки… ще жить та… А мені… Ви лишень зробіть яко… щоб він до мене зайшов… Не зна… – медом намастіть, а я вже тут… упаду на… Я важка – Свєта хай ска… Мені що – посадять, то менше вам клопоту бу... Але не посадять, бо сидіть не можу – тільки лежу…
Вагітна Юлька – віспувата дочка дядька Піонерчика, важко видихнула, Валя, тиха та покірлива Антонова жінка, прохально зиркнула на чоловіка…
Липень 2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
