
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.08
00:05
Скільки часу ми втрачаємо
на сон! Як шкода,
що безліч годин
іде в нікуди.
Сон - це ніби інша реальність,
але часом така моторошна.
Важко зрозуміти,
яка реальність є справжньою:
на сон! Як шкода,
що безліч годин
іде в нікуди.
Сон - це ніби інша реальність,
але часом така моторошна.
Важко зрозуміти,
яка реальність є справжньою:
2025.10.07
21:12
Останнє золото кленове
Здимає осінь із палітри...
Зими морозна передмова
Уже вчувається в повітрі...
Довкілля стане чорно-білим,
Де півтони – у сірій гамі...
Вітри мереживні метілі
Здимає осінь із палітри...
Зими морозна передмова
Уже вчувається в повітрі...
Довкілля стане чорно-білим,
Де півтони – у сірій гамі...
Вітри мереживні метілі
2025.10.07
14:17
В пухнастому світі
Пухнасті створіння
Пухнасто щасливі
У всіх поколіннях.
І сонце пухнасте
Їм світить ласкаво.
В пухнастому небі –
Пухнасті заграви.
Пухнасті створіння
Пухнасто щасливі
У всіх поколіннях.
І сонце пухнасте
Їм світить ласкаво.
В пухнастому небі –
Пухнасті заграви.
2025.10.07
12:23
Материк.
Атмосфера.
Зирк!!!
Птеродактиль – Неандерталець.
Далі
просто
людей
п
Атмосфера.
Зирк!!!
Птеродактиль – Неандерталець.
Далі
просто
людей
п
2025.10.07
12:01
Поховах і донечок, й синів,
Нащо жити? Може, ліпше вмерти?
Бо осліп від горя, онімів,
Бо від горя став чорніший смерті.
Плюнула вогнем у рай орда
І потік в Дніпро ручай кривавий.
Боже! Я б своє життя віддав
Нащо жити? Може, ліпше вмерти?
Бо осліп від горя, онімів,
Бо від горя став чорніший смерті.
Плюнула вогнем у рай орда
І потік в Дніпро ручай кривавий.
Боже! Я б своє життя віддав
2025.10.07
05:55
Темні хмари, а під ними
Міцнокрилі журавлі
Подаються невдержимо
До заморської землі.
Сіра далеч, а з-за неї,
Добре чутно звіддаля, -
Кличе теплістю своєю
Облюбована земля.
Міцнокрилі журавлі
Подаються невдержимо
До заморської землі.
Сіра далеч, а з-за неї,
Добре чутно звіддаля, -
Кличе теплістю своєю
Облюбована земля.
2025.10.06
22:11
Похмурий горіх
із зів'ялим після морозу листям.
Він нагадує старого,
який просить милостиню.
Голосіння дідугана
ударяються об небо
і осипаються
не золотими монетами,
із зів'ялим після морозу листям.
Він нагадує старого,
який просить милостиню.
Голосіння дідугана
ударяються об небо
і осипаються
не золотими монетами,
2025.10.06
16:04
На отому далекому березі,
Де було веселіше стократ, -
Гожу днину догулює вересень, -
Мій зрадливий поплічник і брат.
Не подався за мною в бік сирості,.
Не проник до осінніх глибин, -
Не явив аніякої милості,
Щоб не був я один на один
Де було веселіше стократ, -
Гожу днину догулює вересень, -
Мій зрадливий поплічник і брат.
Не подався за мною в бік сирості,.
Не проник до осінніх глибин, -
Не явив аніякої милості,
Щоб не був я один на один
2025.10.06
15:49
Приходить осінь в дім
Неквапно, тихо. Втім,
Ніяк я не збагну, чому настільки сумно.
Застудженій душі не хочеться вже мрій,
Лише холодний дощ і роздуми абсурдні.
Нема вогню в зірках,
Змінили просто так
Неквапно, тихо. Втім,
Ніяк я не збагну, чому настільки сумно.
Застудженій душі не хочеться вже мрій,
Лише холодний дощ і роздуми абсурдні.
Нема вогню в зірках,
Змінили просто так
2025.10.06
13:45
Р-апсодія жовтня журлива,
А-фіші розвісила осінь.
П-рислухайся: ліра чутлива,
С-крипаль милозвучно доносить.
О-рнамент мальований листям,
Д-ерева у міді та охрі,
І килим на землю встелився,
Я-ворик старенький заохав.
А-фіші розвісила осінь.
П-рислухайся: ліра чутлива,
С-крипаль милозвучно доносить.
О-рнамент мальований листям,
Д-ерева у міді та охрі,
І килим на землю встелився,
Я-ворик старенький заохав.
2025.10.06
13:00
Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити.
2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви
2025.10.06
12:47
Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити.
2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви
2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви
2025.10.06
10:55
Страх з усіх радників, мабуть, найгірший.
Страшно російському вурдалаці, тож кількість обстрілів він вчергове збільшив.
Більше смертей. Більше руйнувань. Щось бажане він отримує з цього?
Титул недолюдка, кровопивці, нездари. Більше нічого.
Геовеличч
Страшно російському вурдалаці, тож кількість обстрілів він вчергове збільшив.
Більше смертей. Більше руйнувань. Щось бажане він отримує з цього?
Титул недолюдка, кровопивці, нездари. Більше нічого.
Геовеличч
2025.10.06
05:53
Зустрілись ми в короткому рядку
Написаного спільним болем вірша.
Моя душа злітала вище й вище
Та мріяла про долю не таку.
Жорстока правда: я тобі ніхто.
Для тебе я навряд чи кимось буду.
Навколо мене - чорний попіл всюди,
Написаного спільним болем вірша.
Моя душа злітала вище й вище
Та мріяла про долю не таку.
Жорстока правда: я тобі ніхто.
Для тебе я навряд чи кимось буду.
Навколо мене - чорний попіл всюди,
2025.10.05
23:31
Коли промінь сонця
сягне твоїх вій –
гайда від віконця
і більше не стій.
Пора, мудрий брате,
настав вже той час
дорослішим стати –
сягне твоїх вій –
гайда від віконця
і більше не стій.
Пора, мудрий брате,
настав вже той час
дорослішим стати –
2025.10.05
22:40
Чому молода дівчина
так часто буває на кладовищі?
Чому вона ходить туди
щоразу? Молодість і небуття -
що може бути
більш протилежним?
Пам'ять, яка застрягла
у глибоких тріщинах граніту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...так часто буває на кладовищі?
Чому вона ходить туди
щоразу? Молодість і небуття -
що може бути
більш протилежним?
Пам'ять, яка застрягла
у глибоких тріщинах граніту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Проза
Убити Владика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Убити Владика
Воно, ніхто й сумнівів не мав, та все ж… Але, коли побачили, як Владик під'їхав до суду зразу за суддею, як обидва повиходили, перекинулися двома-трьома словами, але не привіталися (тобто, віталися раніше), семикриківці збагнули доконечно – все вирішено. І справді – як не розтягував мову півсонний суддя, її зміст двозначністю не тяжив: Владика виправдали, то Петя сам кинувся під важелезний, чорний, наче хустка бідолашної Альони, Владиків легковик – сам і винен…
Сходилися до паралізованої баби Нони – та затялася бути на раді, а не перти ж непідйомну не лише через параліч, а й самошедшу, як бідкалася донька Свєта, вагу, стару з хати! З Петіного роду прийшли майже всі, хто був на ту годину в селі: мати, брат Антон з жінкою, дядько Сашко (по вуличному – Піонерчик) з вагітною, віспуватою, наче наждак, дочкою, двоюрідний дід Панфіл, його син – дядько покійного, Василь із онуком Ігорем, бойовита тітка Тонька, що возила продавати часник аж у Ленінград. Не прийшов далекий родич Люлько, ступінь родинних зв'язків котрого не знав до пуття ніхто, включно з самим Люльком – родак перебував у запої; зате з'явився голосистий, але підсліпуватий Сеня Сич, який родичем не був, хоча довго й безнадійно переконував усіх у протилежному. Від Альони був тесть покійного, її двоюрідний брат Пим (на цього покладали великі надії, бо Пим сидів, щоправда за крадіжку), син Пима Коля (на Колю теж покладалися надії, хоча він поки що не сидів) та тітка Галя, що працювала в селі фельдшеркою. Крім рідні прийшли ще друзяки та однолітки бідолахи – Сашко Великий, Сашко Дрібний (Мєлоч), Вітя Розвал-Схождєніє та нескінченно захмелений, але всюдисущий Чвірка.
Як були вже всі, правити взявся Панфілів Василь – міркований та незлобивий він разів зо два підміняв у колгоспі бригадира. Василева мова була коротка:
– То хто?
Всі подивилися на Пима та сиділець категорично замотав головою:
– Не в масть! Спалюся, то першого попоною накриють. А мені тре малолєтку на ноги ставить! – Пим по батьківському штурхнув кострубатого синка між плечі. – Не хочу, щоб оступився пацан… як батя.
Попри сумнівну спеціалізацію родичі та односельці Пима шанували, бо той ніколи не крав у своєму селі.
– Ми думали – ти… ну, в курса́х… – роз'яснив природу інтересу до Пимової персони "головуючий".
– Підкажу, навчу, сам тільки не… алібі мені тре…
– Накриють! – лупаючи сліпаками пристав на Пимів аргумент неперевершений семикриківський співун Сеня Сич. – Світло в цілях конспірації не вмикали і то було для Сені суцільна ніч. Від паралізованої баби Нони, яка вигляділа свого часу чи не половину присутніх, смерділо.
– Та я… та ми! – схопився з вияложеного лінолеуму, де повмощувалися ті, кому не вистачило сісти, знаний паливода, а заодно й віртуоз у каструванні кабанців Сашко Мєлоч. – Та ми його на мєлоч пошаткуємо, як обіцяли! Ге, здоровий? – Незрадливий у дружбі, ведмедикуватий Сашко Великий, мотав головою наче кінь.
– То й воно, що обіцяли, – поквапилась охолодити їхній запал тітка Галя, до неї дослухались, бо шанували за професію. – Нахвалялися й усі чули в суді, то вас іще першими зачинять, аніж Пимона!
Сашко Дрібний знітився – доморослий ветеринар був до сказу ревнивий і навіть уявити не міг, аби залишити жінку без нагляду бодай на ніч.
Мар'яна – лагідна й тонкосльоза мати загиблого, заскімлила:
– І це що, це що, ніхто за мого соколика не відомстить? І це Семикрики? Як воно – вилупок начальницький, то й…
Їй підхлипнула згорьована Альона – любилася з Петею ще зі школи.
Василь збуряковів:
– Би сам задушив, та в мене три корови, знаєте ж! І теля. Посадять, то Улька не впорає. Старий не подужа (дід Панфіл, знаний тим, що за іншої оказії міг розсмішити й колоду, журно закивав, його очі сльозилися), Ігоря в армію беруть!
Майбутній захисник вітчизни тупився:
– Я б… Та раптом що – мамка не винесе, серце в не…
– І сама б, і сама б, хоч сьогодні! – гучніше заголосила Мар'яна. – Та сили в руках нема! А раз оступимося, то воно нашорошиться… нашорошиться…
Бойовита тітка Тонька, котра замолоду, було, на дискотеці могла захистити родака від найбуйнішого зірвиголови, ледь стримувалася:
– Ну ти диви, та чи тут мужиків нема? Чи в штанях у вас не пісюни, а вареники!? Та ми, було, в Ленінграді, як наїхали на нас рекетири…
– То мо… то мо… же?.. – з надією перебила потенційну кілерку мати загиблого.
– Та б ураз, але вже товар скуплений – копіка вкладена, тре ж його вернуть – у людей взяла!
Запанувала гнітюча мовчанка. Мар'яна, Альона та Свєта хлипали. Від баби смерділо вже просто нестерпно.
– Мені не можна, – глухо, наче вибачаючись, проказала бабина доглядачка, – коли що, то на кого стара лишиться?
– У мене руки трясуться… – зізнався тихий та нешкодливий алкаш Чвірка і на потвердження голосну гикнув.
– Я не бачу, – розвів руками Сеня Сич. Невідь нащо, бо всі й так знали.
Мовчання говіркого зазвичай Віті Розвал-Схождєніє особливої підозри не викликало, бо Вітя міг за товариша й жінку віддати, не те що задурно полагодити приятелеві машину, все ж, ковтнувши слину, той вибачливо витис:
– Та б хоч січас, але… Ну пойміть – сім год збирав на путьовку, в Моршин – кишковик у мене… І тут… За Петруху горло перегризу, та дайте ж хоч з'їздити!
– То… чого б… – двічі кашлянувши вимовив тесть загиблого, дядько Слава. – Я б… А може пізніше? Бо змовилися вже на Левадах перекривати… підведу… – дядько Слава був знаним майстром із перекриття дахів.
– Зараз в масть… – авторитетно заперечив Пим.
Брат покійного Антон та дядько Піонерчик перезирнулись.
– А я й так знав, що ми! – безжурно, принаймні напоказ, мовив Антон. Братуха заступався за меншого змалку, то його слова нікого не здивували.
Піонерчик, знаний замолоду на кутку верховода, який ніколи не лишав своїх, багатозначно мугикнув:
– Та ми його вдвох…
– Не тре… – сказав хтось і присутні не зразу втямили, що то озвалася паралізована баба Нона.
– Не тре вам – діти в вас, жінки… ще жить та… А мені… Ви лишень зробіть яко… щоб він до мене зайшов… Не зна… – медом намастіть, а я вже тут… упаду на… Я важка – Свєта хай ска… Мені що – посадять, то менше вам клопоту бу... Але не посадять, бо сидіть не можу – тільки лежу…
Вагітна Юлька – віспувата дочка дядька Піонерчика, важко видихнула, Валя, тиха та покірлива Антонова жінка, прохально зиркнула на чоловіка…
Липень 2011
Сходилися до паралізованої баби Нони – та затялася бути на раді, а не перти ж непідйомну не лише через параліч, а й самошедшу, як бідкалася донька Свєта, вагу, стару з хати! З Петіного роду прийшли майже всі, хто був на ту годину в селі: мати, брат Антон з жінкою, дядько Сашко (по вуличному – Піонерчик) з вагітною, віспуватою, наче наждак, дочкою, двоюрідний дід Панфіл, його син – дядько покійного, Василь із онуком Ігорем, бойовита тітка Тонька, що возила продавати часник аж у Ленінград. Не прийшов далекий родич Люлько, ступінь родинних зв'язків котрого не знав до пуття ніхто, включно з самим Люльком – родак перебував у запої; зате з'явився голосистий, але підсліпуватий Сеня Сич, який родичем не був, хоча довго й безнадійно переконував усіх у протилежному. Від Альони був тесть покійного, її двоюрідний брат Пим (на цього покладали великі надії, бо Пим сидів, щоправда за крадіжку), син Пима Коля (на Колю теж покладалися надії, хоча він поки що не сидів) та тітка Галя, що працювала в селі фельдшеркою. Крім рідні прийшли ще друзяки та однолітки бідолахи – Сашко Великий, Сашко Дрібний (Мєлоч), Вітя Розвал-Схождєніє та нескінченно захмелений, але всюдисущий Чвірка.
Як були вже всі, правити взявся Панфілів Василь – міркований та незлобивий він разів зо два підміняв у колгоспі бригадира. Василева мова була коротка:
– То хто?
Всі подивилися на Пима та сиділець категорично замотав головою:
– Не в масть! Спалюся, то першого попоною накриють. А мені тре малолєтку на ноги ставить! – Пим по батьківському штурхнув кострубатого синка між плечі. – Не хочу, щоб оступився пацан… як батя.
Попри сумнівну спеціалізацію родичі та односельці Пима шанували, бо той ніколи не крав у своєму селі.
– Ми думали – ти… ну, в курса́х… – роз'яснив природу інтересу до Пимової персони "головуючий".
– Підкажу, навчу, сам тільки не… алібі мені тре…
– Накриють! – лупаючи сліпаками пристав на Пимів аргумент неперевершений семикриківський співун Сеня Сич. – Світло в цілях конспірації не вмикали і то було для Сені суцільна ніч. Від паралізованої баби Нони, яка вигляділа свого часу чи не половину присутніх, смерділо.
– Та я… та ми! – схопився з вияложеного лінолеуму, де повмощувалися ті, кому не вистачило сісти, знаний паливода, а заодно й віртуоз у каструванні кабанців Сашко Мєлоч. – Та ми його на мєлоч пошаткуємо, як обіцяли! Ге, здоровий? – Незрадливий у дружбі, ведмедикуватий Сашко Великий, мотав головою наче кінь.
– То й воно, що обіцяли, – поквапилась охолодити їхній запал тітка Галя, до неї дослухались, бо шанували за професію. – Нахвалялися й усі чули в суді, то вас іще першими зачинять, аніж Пимона!
Сашко Дрібний знітився – доморослий ветеринар був до сказу ревнивий і навіть уявити не міг, аби залишити жінку без нагляду бодай на ніч.
Мар'яна – лагідна й тонкосльоза мати загиблого, заскімлила:
– І це що, це що, ніхто за мого соколика не відомстить? І це Семикрики? Як воно – вилупок начальницький, то й…
Їй підхлипнула згорьована Альона – любилася з Петею ще зі школи.
Василь збуряковів:
– Би сам задушив, та в мене три корови, знаєте ж! І теля. Посадять, то Улька не впорає. Старий не подужа (дід Панфіл, знаний тим, що за іншої оказії міг розсмішити й колоду, журно закивав, його очі сльозилися), Ігоря в армію беруть!
Майбутній захисник вітчизни тупився:
– Я б… Та раптом що – мамка не винесе, серце в не…
– І сама б, і сама б, хоч сьогодні! – гучніше заголосила Мар'яна. – Та сили в руках нема! А раз оступимося, то воно нашорошиться… нашорошиться…
Бойовита тітка Тонька, котра замолоду, було, на дискотеці могла захистити родака від найбуйнішого зірвиголови, ледь стримувалася:
– Ну ти диви, та чи тут мужиків нема? Чи в штанях у вас не пісюни, а вареники!? Та ми, було, в Ленінграді, як наїхали на нас рекетири…
– То мо… то мо… же?.. – з надією перебила потенційну кілерку мати загиблого.
– Та б ураз, але вже товар скуплений – копіка вкладена, тре ж його вернуть – у людей взяла!
Запанувала гнітюча мовчанка. Мар'яна, Альона та Свєта хлипали. Від баби смерділо вже просто нестерпно.
– Мені не можна, – глухо, наче вибачаючись, проказала бабина доглядачка, – коли що, то на кого стара лишиться?
– У мене руки трясуться… – зізнався тихий та нешкодливий алкаш Чвірка і на потвердження голосну гикнув.
– Я не бачу, – розвів руками Сеня Сич. Невідь нащо, бо всі й так знали.
Мовчання говіркого зазвичай Віті Розвал-Схождєніє особливої підозри не викликало, бо Вітя міг за товариша й жінку віддати, не те що задурно полагодити приятелеві машину, все ж, ковтнувши слину, той вибачливо витис:
– Та б хоч січас, але… Ну пойміть – сім год збирав на путьовку, в Моршин – кишковик у мене… І тут… За Петруху горло перегризу, та дайте ж хоч з'їздити!
– То… чого б… – двічі кашлянувши вимовив тесть загиблого, дядько Слава. – Я б… А може пізніше? Бо змовилися вже на Левадах перекривати… підведу… – дядько Слава був знаним майстром із перекриття дахів.
– Зараз в масть… – авторитетно заперечив Пим.
Брат покійного Антон та дядько Піонерчик перезирнулись.
– А я й так знав, що ми! – безжурно, принаймні напоказ, мовив Антон. Братуха заступався за меншого змалку, то його слова нікого не здивували.
Піонерчик, знаний замолоду на кутку верховода, який ніколи не лишав своїх, багатозначно мугикнув:
– Та ми його вдвох…
– Не тре… – сказав хтось і присутні не зразу втямили, що то озвалася паралізована баба Нона.
– Не тре вам – діти в вас, жінки… ще жить та… А мені… Ви лишень зробіть яко… щоб він до мене зайшов… Не зна… – медом намастіть, а я вже тут… упаду на… Я важка – Свєта хай ска… Мені що – посадять, то менше вам клопоту бу... Але не посадять, бо сидіть не можу – тільки лежу…
Вагітна Юлька – віспувата дочка дядька Піонерчика, важко видихнула, Валя, тиха та покірлива Антонова жінка, прохально зиркнула на чоловіка…
Липень 2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію