От була би я вищою сантиметрів на десять,
як ота праворуч-блондинка,
чи як брюнетка ліворуч –
сантиметрів п`ятнадцять вища,
щоб усі чуваки падали,
вивчаючи поглядами ласими
та охочими згини і вигини тіла принадного, ммммм...
О тоді би я знімала скальпи з ворогів роду жіночого
сушила би їх та вішала у тамтому віґвамі на березі озера,
отороченого лісами, які розступаються лише перед мисливицями
з очима-оливами, як у ніжної лані та серцем-кременем,
у якому немає місця ні романтичним шмарклям, ні рожевій помаді...
Але то - все пусте... Мимовільна слабкість...
Бо сиджу я в затишній кав`ярні в Латинськім Кварталі
та споглядаю поведінку різноплеменних нащадків кроманьйонців
з невеличкою домішкою неандертальців та homo orientalis...
Дивуюся часом, але лише хвильку,
Бо ім`я моє - Споглядачка
і я не втручаюсь сьогодні нікуди,
ще кілька сторінок людського альбому прогляну,
доп`ю філіжаночку сьому еспрессо
та світом піду паралельним блукати...