Зеленотраво на душі
і квітнелюбо!
Ще б тільки мріять, розкошіть,
не знати згуби…
Вертеп життя не переграть –
не наші ролі,
О, ніжний Лелю мій, вертай
у щасті й в горі.
І як тремтливо у думках
до тебе линуть,
звучить мелодія п’янка
прелюдій дивних.
Ще б’ється серце, ніби лань,
у пастці, в путах,
звільни його, на долю зглянь,
що сном прикута.
В блискуче зоряних світах
уже весніє,
і зріє істина проста,
що так – не вмію…
Не відвернуть лекала хід,
не маю змоги –
і крають промені як лід
мої дороги…
Ну що ж… весна. Весна! Блакить!
Зимі на згубу…
Зеленотраво хочу жить
і квітнелюбо…