Медова земля – тут повітря таке золотаве,
ізотерми плетуть свою сітку, як ті павуки.
Білі плями невидимих храмів поперед очами –
як на вулицю вийдеш – паломник вже в краї святім.
Загадкова степова пустеля, наче шкіра Левіафана,
виростає пластами із Моря, із гарячої пащі Азова.
Від гармонії рис в мене піт на чолі й в серці рана,
невимовність пташиною груддю на ґрати грудні.
Тут богам колосальний кальян звели в жертву,
щоб дозволили пити метал і сувати у нього долоні,
але вік доживає, і варто кидати палити
їм там, поки є ще можливість уникнути раку легень.
Медова земля – ґрунт від того настільки бджолиний,
що гудить серед звивин торкання його резонанс.
Він такий еротичний, як груди креолки на пляжі
в надвечір’я розпечено персиково втомлений час.
Сонце щедро вливає наснагу, щедро так, аж вертається потом,
замикає ландшафт на коротку – іскри сиплять кривими віршами.
Заспівати – то тільки кричати, безглуздо: «Так солодко! Солодко!»
Тут мінор атмосфери впадає в тугий візантійський настрій,
сараною стрічає розхристана ніч, сон вступає володарем твердим.
Розчиняюся в темряві після дванадцяти в запахах
мірро і ладану від шалених фіялок, розгортаю себе килимами
понад пам’яттю в gif’ах картин. Так чекаю на ранок,
коли Схід знов розплавить карамель і меди.

Приозів'я - застаріла форма назви місцини Приазов'я.