Стикс льётся в море Черное, глухое,
Где по ночам рыдает Полифем,
Где солнце, исчезающе-больное,
Из ложных образовано морфем.
Привыкли рыбы там к зеленым бликам,
Привыкли чайки к зелени волны,
Там паруса забыли, что велики,
С тех пор, как штиль коснулся глубины…
Но день придёт, и брызнет гром скаженный,
И ветер будет, ветер под и над…
И в нём утратят сó страху Сирены
Высокозвучье сладких серенад…
И лишь весло, забытое Хароном,
За двести миль до параллели икс –
Напомнит нам коловоротным стоном,
Что тут впадал когда-то в море Стикс.

ОРИГІНАЛ

Роман Скиба

***
Впадає Стікс у Чорне-Чорне море,
Де по ночах ридає Поліфем,
Де сонце, мокре, тануче і хворе,
Складається з неправильних морфем.
Там звикли риби до зелених бликів,
Там звикли чайки до зелених хвиль,
Там сплять вітрила, змерхлі і великі,
Відтоді, відколи триває штиль…
Та день прийде, і бризне грім сталений.
І вітер буде, вітер з-під і над…
І в нім забудуть злякані Сирени
Високі звуки власних серенад…
…І лиш весло з Харонового плоту -
За двісті миль до паралелі ікс -
Нам нагадає із коловороту,
Що тут колись впадав у море Стікс…