Слова, слова - брехня, брехня...

Надежда Мартынова Данчак
Політичні слова


Слова, слова – де ваша правда?
Одна суцільна маячня, брехня!
Співали радісно батьки, діди,
Про плани грандіозні Батьківщини,
Про щастя та любов сім’ї -
Як «вышел в степь донецкую,
парень молодой» з натхненням,
Місто, шахту будував, дім свій піднімав...
Тяжко, важко працював, але
Життя іде, ідея щастя - вперед веде.
Пройшли роки, все говорили –
Що світле майбуття, так близько...
Слова, слова - одна брехня...

«Вышел в степь донецкую» -
Дід каліка з бабою кривою,
Подивився навкруги, а Донбас –
Весь в “руїнах”, на колінах,
-“Славный наш шахтерский край”...
Вітер виє, завиває та гуде,
Вугільну пилюку по місту несе,
І стоять без Дахів, і дверей,
Почорнілі, похилившись хати –
Таке видовище, страшне...
- Де ви хлопці - молодці?
- А тепер каліки ми, бомжі.
Наша хата на “по мийці” і смітті.

Пані та пани, у розкоші,
В Раді, на балах, прийомах,
У нарядах, “брендах” від кутюр,
Так хизуються на перебій,
Та показують шик свій...
Бач, які бали у Осадчої, а яка їда –
Подивися! Безробітна, вся українська бомжа.
Які царські там прийоми –
Та еліта вся своя, доморощена,
За які – такі “доляри” чи гроші,
Може ще другі там папірці...
Щоб одіти, напоїти елітарну цю “свору”-
Обікрали всю державу...
Кріпаком, Шевченко сон побачив,
Та тепер картина та –
Що в страшнОму сні – Явна!
Бо людина,та проста, осталася -
Без роботи, без тепла.
І що їсти, і що пити –
Як грошей нема...

Влада, пани “нові”,
У когорті світовій.
А, народ - в хвості і на межі.
Шепочуть баби у дворі,
- Там чекають - на горі,
- Коли вже ми, немічні -
Беззубі та убогі старики,
Нещасну свою душу віддамо.
Тоді у них – земля , багатство...
Та щось прорахувалися вони -
- А де ж раби, робоча та худоба ?
Хто на землі робити буде?
Багатства, гроші заробляти,
Що б “нам” кармани набивати...

Кричать правителі –
- Ми за народ,
- За їх добробут,
- За щастя й мир -
Але своя сорочка ближче...
- Народе, а ти листочком,
Фіговим прикрийся і не мийся,
Не буде так боліти голова,
І кризи ти переживеш, переповзеш,
Мівіну і на перше, друге, третє,
Ковтати будеш і водичкою зап’єш,
Така хороша та поживна і смачна,
Для бідного народу ця їда...
Вода у нас? - то дармова – хоча?

Народе, як вийдеш, виберешся?
Із цього страшного лайна...
Ой степ донецький - вугільна сторона.
У нас держава, вся така...
Україно, Матінко моя, тобі таке,
Багатство дано Богом, Земля, як масло,
Люди трударі, всі сили віддають свої,
На благо, щастя своїй Землі...
Але “свора”, ще не наїлася -
Гнітить та обкрадає, обдирає
Народне все добро – собі, собі,
Та по “карманам розпихає”,
Вивозить та ховає ...

- Та ні! – Ми дочки та сини,
Прекрасної Землі,
І не дамо себе гнітити,
Нам допоможе - Господь Бог,
Ми будемо сумлінно все робити,
Щоб наш шахтарський край,
Буковину, Галичину -
Підняти на арену світову.
Не словом, ділом доказати -
Що ми народ Великої країни –
України!



© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2011
Свидетельство о публикации №11104052393