Вирячивши очі, Михайло застиг від жаху. Так, тепер біль і хвилювання знищили жагу до життя, при чому не тільки у нього. Хлопець глянув на свої окривавлені руки, озирнувся довкола і, сіпаючись, впав додолу. Нервовий тік оволодів молодим вбивцею. Пройшло, напевно, години зо три, поки Михайло підвівся. Серце його неначе зупинилось, коли очі натрапили на підлогу, де самотньо лежало стареньке тільце. Ембріон жінки був німим. Парубок втупився у нього, але навіть холодна щока не удостоїлася честі прийняти холодну сльозу. На тіло було накинуто якусь ковдру. Все ж очі юнака не могли дивитись на мертву матір.
Пляшка, доза, розкута дівиця-сифілічка, сміття у хаті – Михайло існував серед цього вже з тиждень. То раніше матір докоряла йому за жахливий стиль життя, за дорогу до пекла. А тепер нікому скандувати повчання, нікому лаяти! Тепер він – вільний!!!
Серед жителів двору давно ходили чутки, що Марійчин Мишко «підсів на іглу». Але ніхто не бачив самого процесу, тож хлопця не займали. Частенько чули ґвалт із квартири Косарів: син матір виховує. Весело жилося старій Марії з улюбленим синочком. Вона останні кошти йому на хліб дає, а той – на ширку. Голодувала жінка по декілька днів, а синочка і видно не було.
Усіх жителів будинку дивувала могильна тиша з квартири Косарів, ніхто не бачив ні стару, ні пропащого. Викликали міліціонера, той не додзвонившись до господарів, виламав двері. Безлад і сморід царювали там. Міліціянт знайшов на підлозі під ковдрою жінку. Поряд лежав молодий чоловік, в стиснутих пальцях якого була записка:
«Я вбив її, бо вона не сказала де гроші. Вона ніколи мене не любила, усе шкодувала. Але стара хвойда й після смерті мучила мене. Ходила за мною, з розуму зводила.. Дихала мені крижаним повітрям у потилицю. Вона зупинила моє серце..»
Звів матір з платформи життя і пішов слідом. Бо ж пані в чорному балахоні вдарила і його своєю косою.
Квартира наповнилася енергією мертвих душ. Там більше ніхто не міг жити, всі дуріли й тікали чимдуж. А за розбитим вікном зелень дерев ніжно шелестіла, птахи звеличали сонце й сміялися діти. Яка краса і благодать!