« Когда вершины по плечу – моря мельчают, как и люди.
Короны блеск – брезгливость чувств, придворного притворства студень,
везде опасно.»

Юрій Лазірко

Вмивалося небо, вдягало веселковий обруч.
Віршований бій невідступно поширював фронт.
Ми – дві паралелі, змальовані майже що поруч,
І нашу дотичну, напевно, сховав горизонт.
Ні в якому разі мене той діагноз не тішить.
Холодні, лапаті як сніг, перемерзлі слова
До спеки липневого дня пасували не більше,
Ніж лебеді білі, що так і пливли з рукава,
До сірого суму і чорного блиску церати,
І дивних думок-посилань в позачасний архів.
А ті силуети, що поруч могли пропливати,
То тіні лише відлетілих учора птахів.

Умань 04.2012