Коли жовтизна покидає небо,
її заманюють в будинки,
і там вона стає червоною
і теплою, рослинною, брунатною,
та людям набридає:
вони її вертають у метал,
щоб стати темними, вдихати акварель.

А трішки жовтизни висить знадвору,
прип'ятої самотньо до стовпів.
І слідують за жовтим джерелом автомобілі.

Коли ми йшли низиною, над нами
були громади хмар дощу,
збиралося довкола світло із дерев,
із їх склянúх таємних порожнин,
і кольори, мов цинкові були й вологі,
занурені, погодні та заплямлені,
із чорними проріхами
і світлим тополиним смутком.

Єдина жовтизна згорталась,
як свіже масло на сталевому ножі
в післявійсковому кафе: це квіти касії,
м'які кристали із язичками, змоченими в тмин -
вершкові пагорби квіток на зелені,
окроплені водою.

http://www.lesmurray.org/pm_tmh.htm