I
Зелений берест, наче куманець,
Наллє в долоню краплі дощові.
Зберу я рештки в'язових сердець
Лелекою в незайманій траві.

Зустріне, як циганка молода,
Гаряча вишня в лузі на межі.
Я їй колись, не гаячись, віддав
Частинку захмелілої душі.

О люба вишне, ягід круговерть!
Розбий тривоги, як солоний лід.
І будь, що буде - чи любов, чи смерть
Під гронами зелених пірамід.

Висока вишне, бранко степова,
Твоя смола прозора, мов янтар.
В устах німих співанка ожива,
Зникають грози між вогнів і хмар.

II
Бреду крізь ніч. Самотньо на землі,
Все менше й менше хат, де тліє світло.
Тьмяніє на похмурому гіллі
Зеленогривих кіс журба розквітла.

І свердлить мозок думка раз у раз,
Колюча і гірка, немов цитрина:
Хто питиме полів зелений квас,
Як переїде в місто Україна?

Вітчизна вічно в споминах і снах,
В уривках весен, голосінні грому.
Я так землею рідною пропах,
Що різати прийдеться по живому.

Я так зріднився з долею села,
Як зернятка у житньому колоссі.
Відмучилася вишня, відцвіла,
А мрії всі розвіялись, як осінь...

2012