ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.28
18:39
Мавка — Душа Лісу і його Берегиня, яка закохалася в парубка, який грав незвичайну мелодію. Та й вона закохалася в парубка і почала вірити в магічну силу кохання, яке об’єднує, рятує та дарує життя.
Коли вона пішла на магічний звук мелодії, то побачила з
2023.03.28
16:56
Схилившись над трупом убитої лані,
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.
Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.
Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском
2023.03.28
15:10
«Whether we find a joke funny or not largely depends on where been brought up. The sense of humor is mysteriously bound up with national characteristics ”,- сказано в зарисовке “Funny or not”.
Отчасти соглашаясь с автором, что юмор россиянина покажется ф
2023.03.28
10:24
Стрічав людей у ницості таємних,
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.
Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.
Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –
2023.03.28
08:03
Я б стала тою,
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.
2023.03.28
06:51
Коли юрма зголосить вирок – Він!
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
2023.03.28
05:43
Заплющую очі і бачу
Все те, що у згадках зберіг, –
Зростали тополі тремтячі,
Уздовж незабутніх доріг.
Бруківки дзвінкі і накати
Опуклі шляхів ґрунтових, –
Навчали мене мандрувати
І бути уважним на них.
Все те, що у згадках зберіг, –
Зростали тополі тремтячі,
Уздовж незабутніх доріг.
Бруківки дзвінкі і накати
Опуклі шляхів ґрунтових, –
Навчали мене мандрувати
І бути уважним на них.
2023.03.27
19:44
Веди мене крізь темний коридор,
В чертоги світла, в закулісся п'єси,
Де перспектива сходиться в тунель,
Повз тисячі дверей, що без адреси
Скрегочуть сірим полиском завіс.
В безпечній карті вуличних ролей
Єдина роль не зупиняє поступ.
В чертоги світла, в закулісся п'єси,
Де перспектива сходиться в тунель,
Повз тисячі дверей, що без адреси
Скрегочуть сірим полиском завіс.
В безпечній карті вуличних ролей
Єдина роль не зупиняє поступ.
2023.03.27
16:03
Інколи втрачаю дар мови. Мовчу, як риба об лід. Або курка на сідвлі опівночі. Тільки блимаю очиськами, як сова, на співбесідника та чухаю носа. Бо не маю чого сказати у відповідь. Ступор.
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері
2023.03.27
14:39
Як довго ще ми питимем покуту
за наші доленосні помилки?
Тушитимем запаленого трута,
що тліє поступово вже віки…
Уже ідемо в крові по коліна,
але петля тугішає щодня
і перспектива втратити країну –
за наші доленосні помилки?
Тушитимем запаленого трута,
що тліє поступово вже віки…
Уже ідемо в крові по коліна,
але петля тугішає щодня
і перспектива втратити країну –
2023.03.27
12:41
Темно-червоні суцвіття щириці
Пахнуть дитинством донині мені,
Певно, тому, що колись веселиться
Ми полюбляли в оцім бур'яні.
Лиш наставало омріяне літо,
Як дітвора вся неслася бігом
В гущу зелену рослин соковитих,
Зверху покриту пурпурним шатром.
Пахнуть дитинством донині мені,
Певно, тому, що колись веселиться
Ми полюбляли в оцім бур'яні.
Лиш наставало омріяне літо,
Як дітвора вся неслася бігом
В гущу зелену рослин соковитих,
Зверху покриту пурпурним шатром.
2023.03.27
11:04
Ніч. Святі й пророки встали із гробів
Й істину шаткують в борщик дрібно:
Як самого себе ближнього люби,
Дальніх - щирих, чесних - непотрібно.
А чому - не знаю. Вірю словесам
Писаним Абрамом і Мойсеєм.
Пропищали людям мудрі небеса:
Й істину шаткують в борщик дрібно:
Як самого себе ближнього люби,
Дальніх - щирих, чесних - непотрібно.
А чому - не знаю. Вірю словесам
Писаним Абрамом і Мойсеєм.
Пропищали людям мудрі небеса:
2023.03.27
09:56
Вітер верби та води
Пустотливо куйовдив,
Тиша спала блаженно в саду,
Підбирали тополі
Срібляків чисті зорі.
Та зненацька на чорну біду
Заволала сирена,
Пустотливо куйовдив,
Тиша спала блаженно в саду,
Підбирали тополі
Срібляків чисті зорі.
Та зненацька на чорну біду
Заволала сирена,
2023.03.27
02:23
А пам’ятаєш ти, як я ходив слідами,
Завжди шукав тебе і просто дратував?
Я був тоді малий – ні розуму, ні дару,
Які тобі би міг віддати просто так;
Я тільки серце мав, лиш вірність і відвагу,
І тільки їх тобі присвячував щодня
Завжди шукав тебе і просто дратував?
Я був тоді малий – ні розуму, ні дару,
Які тобі би міг віддати просто так;
Я тільки серце мав, лиш вірність і відвагу,
І тільки їх тобі присвячував щодня
2023.03.27
00:45
Посиніли губи помітно -
Не можу я мати усіх.
Та очі мої ненаситні
Все бачать, єбачать, аж сміх.
Уява працює: дівчаток
Все хочеться нових, аж страх...
Це старості, певно, початок -
Не можу я мати усіх.
Та очі мої ненаситні
Все бачать, єбачать, аж сміх.
Уява працює: дівчаток
Все хочеться нових, аж страх...
Це старості, певно, початок -
2023.03.26
23:49
І зорі, і місяць, і мрії про тебе,
І солод повітря у тихім саду.
Спиваю на фоні вечірнього неба,
Напоюю душу свою молоду.
І вітер леліє, вихитує плечі,
Довірливо рими шепоче мені.
І килимом стелиться лагідний вечір,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І солод повітря у тихім саду.
Спиваю на фоні вечірнього неба,
Напоюю душу свою молоду.
І вітер леліє, вихитує плечі,
Довірливо рими шепоче мені.
І килимом стелиться лагідний вечір,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
2023.02.06
2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Дощ усередині
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дощ усередині
Вже так давно хотілося плакати – і ніяк не вдавалося. Не йшли сльози. Що, помудрішала і заспокоїлася? Мабуть. Тільки чому сьогодні знову – їй хотілося плакати?
Він приніс шоколадний тортик (купив зі знижкою, бо тортику закінчувався термін придатності)
І навіть молодої картопельки приніс ( ну , так, це теж виявилося недорого)
І на курку була акція – на гарну курочку гриль, тож половиночку взяв і купив...
А їй хотілося
щоб він покинув метушитися вна кухні.
щоб його не розпирали гордощі від власного самозадоволення – он, який газда,
щоб ...
їй перехоплювало подих від власних бажань
ними до крові стерла душу,
ними кидала у нього, як останню гранату
їх так терпляче
терпко і боляче
виношувала, гамувала
а нині
не змогла уже сказати
хочу щоб ти мене обняв
просто – притулив до себе
вона знову не сміла висловитися
через те
стала задихатися
пішла в кімнату
сіла коло відчиненої кватирки
вдихала
дихала
і так хотіла платкати
- Тобі що, погано?
- Так!
"Чому їй вічно погано, коли я хочу зробити свято" – ця думка куснула його в плече, але він струсив її – відчепися. Був задоволений собою і життям. Все нині буде смачно – і так як він хоче.
"Чому мені вічно погано, особливо коли він намагається зробити свято" – ця думка вкусила її так боляче, що жінка аж похлинулася повітрям і закашлялась. Стало тісно-тісно в грудях, і сльози вже густо затарабанили – але там, усередині, і вона мовчки сиділа коло вікна і слухала дощ – один стрибав по підвіконню, а інший – у ній всередині, тарабанив по нутрощах, чи то по вухах, чи по нервах, чи то бавився серцем її та чимось іншим у її організмі. Яка, зрештою, різниця – просто вона плакала дивним внутрішнім потоком.
- А тортик будеш? – спитав, закінчивши доїдати курку.
"Ввічливий, уважний, питає, дбає" – бичувала себе докорами. Яке ж ти стервисько, ТИ Ж НЕ БУДЕШ ЇСТИ ТОРТ, БО ВЖЕ ПІЗНЯ ГОДИНА, АГА, ХА-ХА , ЦЕ ТИ ЙОМУ ХОЧЕШ ЗІПСУТИ СВЯТО...
- Ні, хіба попробую у тебе шматочок
- А торт класний, я такий от мокрий люблю.
Що ж тебе так мучить, жінко?
Він уже спить під муркотання телевізора.
Він спокійний, впевнений і знає, що хоче.
А ти стільки років метаєшся у тій самй глибочезній колії, робиш якісь відчайдушні спроби – вистрибнути, вирватися, побачити інше життя.
І ніяк не віриш, що ви обоє – колеса одного воза, і міцна основа над вами тримає обох у таких самих глибоких коліях.
І це – рятунок.
і це – твердий напрямок, дорога.
і це – приреченість і карма.
а всі вибрики твої – тільки руйнують воза.....
і не віриш, не віриш
і болиш, і слухаєш отой дощ усередині
і знову намагаєшся вистрибнути – колись, можливо, зміниться ґрунт, і вдасться...
а ще знаєш, що можеш від тих спроб покотитися відламаним колесом – непотрібним нікому....
і знову віриш-не віриш-і болиш-
і слухаєш отой дощ
усередині
бо просто стільки років – любиш свого чоловіка?
Він приніс шоколадний тортик (купив зі знижкою, бо тортику закінчувався термін придатності)
І навіть молодої картопельки приніс ( ну , так, це теж виявилося недорого)
І на курку була акція – на гарну курочку гриль, тож половиночку взяв і купив...
А їй хотілося
щоб він покинув метушитися вна кухні.
щоб його не розпирали гордощі від власного самозадоволення – он, який газда,
щоб ...
їй перехоплювало подих від власних бажань
ними до крові стерла душу,
ними кидала у нього, як останню гранату
їх так терпляче
терпко і боляче
виношувала, гамувала
а нині
не змогла уже сказати
хочу щоб ти мене обняв
просто – притулив до себе
вона знову не сміла висловитися
через те
стала задихатися
пішла в кімнату
сіла коло відчиненої кватирки
вдихала
дихала
і так хотіла платкати
- Тобі що, погано?
- Так!
"Чому їй вічно погано, коли я хочу зробити свято" – ця думка куснула його в плече, але він струсив її – відчепися. Був задоволений собою і життям. Все нині буде смачно – і так як він хоче.
"Чому мені вічно погано, особливо коли він намагається зробити свято" – ця думка вкусила її так боляче, що жінка аж похлинулася повітрям і закашлялась. Стало тісно-тісно в грудях, і сльози вже густо затарабанили – але там, усередині, і вона мовчки сиділа коло вікна і слухала дощ – один стрибав по підвіконню, а інший – у ній всередині, тарабанив по нутрощах, чи то по вухах, чи по нервах, чи то бавився серцем її та чимось іншим у її організмі. Яка, зрештою, різниця – просто вона плакала дивним внутрішнім потоком.
- А тортик будеш? – спитав, закінчивши доїдати курку.
"Ввічливий, уважний, питає, дбає" – бичувала себе докорами. Яке ж ти стервисько, ТИ Ж НЕ БУДЕШ ЇСТИ ТОРТ, БО ВЖЕ ПІЗНЯ ГОДИНА, АГА, ХА-ХА , ЦЕ ТИ ЙОМУ ХОЧЕШ ЗІПСУТИ СВЯТО...
- Ні, хіба попробую у тебе шматочок
- А торт класний, я такий от мокрий люблю.
Що ж тебе так мучить, жінко?
Він уже спить під муркотання телевізора.
Він спокійний, впевнений і знає, що хоче.
А ти стільки років метаєшся у тій самй глибочезній колії, робиш якісь відчайдушні спроби – вистрибнути, вирватися, побачити інше життя.
І ніяк не віриш, що ви обоє – колеса одного воза, і міцна основа над вами тримає обох у таких самих глибоких коліях.
І це – рятунок.
і це – твердий напрямок, дорога.
і це – приреченість і карма.
а всі вибрики твої – тільки руйнують воза.....
і не віриш, не віриш
і болиш, і слухаєш отой дощ усередині
і знову намагаєшся вистрибнути – колись, можливо, зміниться ґрунт, і вдасться...
а ще знаєш, що можеш від тих спроб покотитися відламаним колесом – непотрібним нікому....
і знову віриш-не віриш-і болиш-
і слухаєш отой дощ
усередині
бо просто стільки років – любиш свого чоловіка?
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1047 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1047 seconds