
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Нічний метелик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нічний метелик
Отака історія – вперше не маю кому на чоловіка пожалітися. Думаєш, не пробувала обдзвонити своїх знайомих-незнайомих-подружок-колєг-симпатиків і т.п...
Пробувала. То, напевне, через п׳ятницю. Всі втомлені. Заклопотані. Спека весь тиждень. Люди вичахли від неї, змучені, перейматися чужим, навіть при дуже позитивному ставленні до мене – просто не мають сил. Я їх розумію. Чого вже там.
Але потреба поговорити – вона ж не вступається. Мучить. Тисне мені в голову, муляє, бере рукою за горло і душить.
Гей, дивіться, мій нічний метелик ожив! Яке щастячко! О, присів на полуницю. Та-а-к, збирати на городі лінечки, ми ж такі ніжні, ми себе пошкодуємо, ми себе отут готовеньким з тарілочки погодуємо... Знаю я цю паразитичну натуру!
Що, не зрозуміли? Хто метелик? Та чоловік мій благовірний! А чому нічний? Ні, ну ще й питаєте. А як же його інакше сприймати? Нічні метелики активні коли? Вночі! От! І мій так само... Чого, чого, а я розумію – чого? Бо лінивий!
Прийде з роботи – їсти. А далі що робиться? Пам׳ятаєте, як ми в дитинстві розважалися? Дзвонили по телефону кому-небудь – отак, навмання набирали телефон – і говорили: "Мийте ноги, лягайте спати!" І реготалися – аж покотом влягалися на підлозі.
Мабуть, маю покару за ті давні дитячі пустощі. Мабуть, своєму чоловіку майбутньому колись і подзвонила. От і "розхльобую" усе життя. Бо він так і робить – миє ноги і лягає спати. Ну і що, що тільки сьома вечора. Спить. Ще й так твердо і солодко! У-у-ух! Взяти б мокру шматину і прибити гада, так шкода, рідненьке ж таки, своє... Ох, та жіноча жалість.
От чого ти його шкодуєш, жінко?
Ти ото наробишся за вечір, накрутишся, аж ноги гудуть, як високовольтні лінії. І тільки рушиш до ліжка - прилягти б, нарешті ніженьки випростати, спиночку на рівне покласти, бо вже ниє...
Ага, партизанським методом не вдалося! Він тебе розшифрував! І – скік на ноги, як той коник-стрибунець, голі колі колінка вперед, і давай по хаті стрибати! Виспався, зараза!
І що, думаєте, перш за все його цікавить? Хапає пульт – і давай по всіх каналах шпарити, де гучніше стріляють, крові більше і стогони жахливіші... Війну він любить, "войнушку", не награвся у дитинстві. Ох, я тобі зараз влаштую "войнушку"! Чекай, чекай, сонце моє безхмарне, тобі зараз зорі засвітять!
Перепалка, зазвичай, коротка. Я жінка сумирна і терпляча, але коли мені штрикнути під ребра – о-о-ой, як я вмію відпалити! Ніякі аргументи не діють – вимикаю телевізор знагла – висмикую вилку з розетки, витягаю батарейки з пульта –і "всьо! Кіно сі скінчило!"
Мій стрибоконик ображено затихає за валочком ковдри, дихає уривчасто і схвильовано. Знову зістрибує з постелі – курити. Ммм, оце за пару хвилин припхається з хмарою смердячого диму з рота. То вже не стрибоконик, то дракон – хоч уже вогнем від люті не дише, але ж диму - на цілу хату ... Включає торшер – думає мені відомстити, книжку буде читати. Тоді я вже на нього гавкаю. Він відгавкує.
Знову іде рукопашний бій. Я працюю за перевіреним методом – вилку з розетки геть – і проблема вирішена. Тільки тут так просто не буває. Справа в тому, що спить мій чоловік під стіною. Ну, як чому, аби вночі не впав, колінця не побив. А торшер – так само, коло стіни.
І щоб його вимкнути, треба через чоловіка руки простягнути.
Тут мій нічний метелик згадує, що можна зайнятися ще однією справою... Ну якою, якою... Затримує жінку... Не дає їй на своє місце просто так влягтися. Тим більше, що й світло я вже погасила. Таки доводиться відбиватися від того нічного метелика. Ну, не сильно, трохи лагіднішаю...
АЛЕ Ж ВСТАВАТИ МЕНІ РАНО! І Я ЗНОВУ ЗРАНКУ НЕВИСПАНА! А ТОЙ НІЧНИЙ МЕТЕЛИК УВЕЧЕРІ ЗНОВУ : ПРИЙДЕ-ВПАДЕ-СПИТЬ ДО ОПІВНОЧІ....
Як я його витримую??? Ну, хіба після того, як торшер погасне... А може, з торшера і починати?
Треба спробувати. Чого то тільки мріяти про відпочинок? Треба отак – відразу напівперек - через чоловіка – і до вимикача рукою... Зробимо інший монтаж сценарію, га? Завтра так і буде.
Ну, тримайся, мій нічний метелику!
Пробувала. То, напевне, через п׳ятницю. Всі втомлені. Заклопотані. Спека весь тиждень. Люди вичахли від неї, змучені, перейматися чужим, навіть при дуже позитивному ставленні до мене – просто не мають сил. Я їх розумію. Чого вже там.
Але потреба поговорити – вона ж не вступається. Мучить. Тисне мені в голову, муляє, бере рукою за горло і душить.
Гей, дивіться, мій нічний метелик ожив! Яке щастячко! О, присів на полуницю. Та-а-к, збирати на городі лінечки, ми ж такі ніжні, ми себе пошкодуємо, ми себе отут готовеньким з тарілочки погодуємо... Знаю я цю паразитичну натуру!
Що, не зрозуміли? Хто метелик? Та чоловік мій благовірний! А чому нічний? Ні, ну ще й питаєте. А як же його інакше сприймати? Нічні метелики активні коли? Вночі! От! І мій так само... Чого, чого, а я розумію – чого? Бо лінивий!
Прийде з роботи – їсти. А далі що робиться? Пам׳ятаєте, як ми в дитинстві розважалися? Дзвонили по телефону кому-небудь – отак, навмання набирали телефон – і говорили: "Мийте ноги, лягайте спати!" І реготалися – аж покотом влягалися на підлозі.
Мабуть, маю покару за ті давні дитячі пустощі. Мабуть, своєму чоловіку майбутньому колись і подзвонила. От і "розхльобую" усе життя. Бо він так і робить – миє ноги і лягає спати. Ну і що, що тільки сьома вечора. Спить. Ще й так твердо і солодко! У-у-ух! Взяти б мокру шматину і прибити гада, так шкода, рідненьке ж таки, своє... Ох, та жіноча жалість.
От чого ти його шкодуєш, жінко?
Ти ото наробишся за вечір, накрутишся, аж ноги гудуть, як високовольтні лінії. І тільки рушиш до ліжка - прилягти б, нарешті ніженьки випростати, спиночку на рівне покласти, бо вже ниє...
Ага, партизанським методом не вдалося! Він тебе розшифрував! І – скік на ноги, як той коник-стрибунець, голі колі колінка вперед, і давай по хаті стрибати! Виспався, зараза!
І що, думаєте, перш за все його цікавить? Хапає пульт – і давай по всіх каналах шпарити, де гучніше стріляють, крові більше і стогони жахливіші... Війну він любить, "войнушку", не награвся у дитинстві. Ох, я тобі зараз влаштую "войнушку"! Чекай, чекай, сонце моє безхмарне, тобі зараз зорі засвітять!
Перепалка, зазвичай, коротка. Я жінка сумирна і терпляча, але коли мені штрикнути під ребра – о-о-ой, як я вмію відпалити! Ніякі аргументи не діють – вимикаю телевізор знагла – висмикую вилку з розетки, витягаю батарейки з пульта –і "всьо! Кіно сі скінчило!"
Мій стрибоконик ображено затихає за валочком ковдри, дихає уривчасто і схвильовано. Знову зістрибує з постелі – курити. Ммм, оце за пару хвилин припхається з хмарою смердячого диму з рота. То вже не стрибоконик, то дракон – хоч уже вогнем від люті не дише, але ж диму - на цілу хату ... Включає торшер – думає мені відомстити, книжку буде читати. Тоді я вже на нього гавкаю. Він відгавкує.
Знову іде рукопашний бій. Я працюю за перевіреним методом – вилку з розетки геть – і проблема вирішена. Тільки тут так просто не буває. Справа в тому, що спить мій чоловік під стіною. Ну, як чому, аби вночі не впав, колінця не побив. А торшер – так само, коло стіни.
І щоб його вимкнути, треба через чоловіка руки простягнути.
Тут мій нічний метелик згадує, що можна зайнятися ще однією справою... Ну якою, якою... Затримує жінку... Не дає їй на своє місце просто так влягтися. Тим більше, що й світло я вже погасила. Таки доводиться відбиватися від того нічного метелика. Ну, не сильно, трохи лагіднішаю...
АЛЕ Ж ВСТАВАТИ МЕНІ РАНО! І Я ЗНОВУ ЗРАНКУ НЕВИСПАНА! А ТОЙ НІЧНИЙ МЕТЕЛИК УВЕЧЕРІ ЗНОВУ : ПРИЙДЕ-ВПАДЕ-СПИТЬ ДО ОПІВНОЧІ....
Як я його витримую??? Ну, хіба після того, як торшер погасне... А може, з торшера і починати?
Треба спробувати. Чого то тільки мріяти про відпочинок? Треба отак – відразу напівперек - через чоловіка – і до вимикача рукою... Зробимо інший монтаж сценарію, га? Завтра так і буде.
Ну, тримайся, мій нічний метелику!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію