ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Нічний метелик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нічний метелик
Отака історія – вперше не маю кому на чоловіка пожалітися. Думаєш, не пробувала обдзвонити своїх знайомих-незнайомих-подружок-колєг-симпатиків і т.п...
Пробувала. То, напевне, через п׳ятницю. Всі втомлені. Заклопотані. Спека весь тиждень. Люди вичахли від неї, змучені, перейматися чужим, навіть при дуже позитивному ставленні до мене – просто не мають сил. Я їх розумію. Чого вже там.
Але потреба поговорити – вона ж не вступається. Мучить. Тисне мені в голову, муляє, бере рукою за горло і душить.
Гей, дивіться, мій нічний метелик ожив! Яке щастячко! О, присів на полуницю. Та-а-к, збирати на городі лінечки, ми ж такі ніжні, ми себе пошкодуємо, ми себе отут готовеньким з тарілочки погодуємо... Знаю я цю паразитичну натуру!
Що, не зрозуміли? Хто метелик? Та чоловік мій благовірний! А чому нічний? Ні, ну ще й питаєте. А як же його інакше сприймати? Нічні метелики активні коли? Вночі! От! І мій так само... Чого, чого, а я розумію – чого? Бо лінивий!
Прийде з роботи – їсти. А далі що робиться? Пам׳ятаєте, як ми в дитинстві розважалися? Дзвонили по телефону кому-небудь – отак, навмання набирали телефон – і говорили: "Мийте ноги, лягайте спати!" І реготалися – аж покотом влягалися на підлозі.
Мабуть, маю покару за ті давні дитячі пустощі. Мабуть, своєму чоловіку майбутньому колись і подзвонила. От і "розхльобую" усе життя. Бо він так і робить – миє ноги і лягає спати. Ну і що, що тільки сьома вечора. Спить. Ще й так твердо і солодко! У-у-ух! Взяти б мокру шматину і прибити гада, так шкода, рідненьке ж таки, своє... Ох, та жіноча жалість.
От чого ти його шкодуєш, жінко?
Ти ото наробишся за вечір, накрутишся, аж ноги гудуть, як високовольтні лінії. І тільки рушиш до ліжка - прилягти б, нарешті ніженьки випростати, спиночку на рівне покласти, бо вже ниє...
Ага, партизанським методом не вдалося! Він тебе розшифрував! І – скік на ноги, як той коник-стрибунець, голі колі колінка вперед, і давай по хаті стрибати! Виспався, зараза!
І що, думаєте, перш за все його цікавить? Хапає пульт – і давай по всіх каналах шпарити, де гучніше стріляють, крові більше і стогони жахливіші... Війну він любить, "войнушку", не награвся у дитинстві. Ох, я тобі зараз влаштую "войнушку"! Чекай, чекай, сонце моє безхмарне, тобі зараз зорі засвітять!
Перепалка, зазвичай, коротка. Я жінка сумирна і терпляча, але коли мені штрикнути під ребра – о-о-ой, як я вмію відпалити! Ніякі аргументи не діють – вимикаю телевізор знагла – висмикую вилку з розетки, витягаю батарейки з пульта –і "всьо! Кіно сі скінчило!"
Мій стрибоконик ображено затихає за валочком ковдри, дихає уривчасто і схвильовано. Знову зістрибує з постелі – курити. Ммм, оце за пару хвилин припхається з хмарою смердячого диму з рота. То вже не стрибоконик, то дракон – хоч уже вогнем від люті не дише, але ж диму - на цілу хату ... Включає торшер – думає мені відомстити, книжку буде читати. Тоді я вже на нього гавкаю. Він відгавкує.
Знову іде рукопашний бій. Я працюю за перевіреним методом – вилку з розетки геть – і проблема вирішена. Тільки тут так просто не буває. Справа в тому, що спить мій чоловік під стіною. Ну, як чому, аби вночі не впав, колінця не побив. А торшер – так само, коло стіни.
І щоб його вимкнути, треба через чоловіка руки простягнути.
Тут мій нічний метелик згадує, що можна зайнятися ще однією справою... Ну якою, якою... Затримує жінку... Не дає їй на своє місце просто так влягтися. Тим більше, що й світло я вже погасила. Таки доводиться відбиватися від того нічного метелика. Ну, не сильно, трохи лагіднішаю...
АЛЕ Ж ВСТАВАТИ МЕНІ РАНО! І Я ЗНОВУ ЗРАНКУ НЕВИСПАНА! А ТОЙ НІЧНИЙ МЕТЕЛИК УВЕЧЕРІ ЗНОВУ : ПРИЙДЕ-ВПАДЕ-СПИТЬ ДО ОПІВНОЧІ....
Як я його витримую??? Ну, хіба після того, як торшер погасне... А може, з торшера і починати?
Треба спробувати. Чого то тільки мріяти про відпочинок? Треба отак – відразу напівперек - через чоловіка – і до вимикача рукою... Зробимо інший монтаж сценарію, га? Завтра так і буде.
Ну, тримайся, мій нічний метелику!
Пробувала. То, напевне, через п׳ятницю. Всі втомлені. Заклопотані. Спека весь тиждень. Люди вичахли від неї, змучені, перейматися чужим, навіть при дуже позитивному ставленні до мене – просто не мають сил. Я їх розумію. Чого вже там.
Але потреба поговорити – вона ж не вступається. Мучить. Тисне мені в голову, муляє, бере рукою за горло і душить.
Гей, дивіться, мій нічний метелик ожив! Яке щастячко! О, присів на полуницю. Та-а-к, збирати на городі лінечки, ми ж такі ніжні, ми себе пошкодуємо, ми себе отут готовеньким з тарілочки погодуємо... Знаю я цю паразитичну натуру!
Що, не зрозуміли? Хто метелик? Та чоловік мій благовірний! А чому нічний? Ні, ну ще й питаєте. А як же його інакше сприймати? Нічні метелики активні коли? Вночі! От! І мій так само... Чого, чого, а я розумію – чого? Бо лінивий!
Прийде з роботи – їсти. А далі що робиться? Пам׳ятаєте, як ми в дитинстві розважалися? Дзвонили по телефону кому-небудь – отак, навмання набирали телефон – і говорили: "Мийте ноги, лягайте спати!" І реготалися – аж покотом влягалися на підлозі.
Мабуть, маю покару за ті давні дитячі пустощі. Мабуть, своєму чоловіку майбутньому колись і подзвонила. От і "розхльобую" усе життя. Бо він так і робить – миє ноги і лягає спати. Ну і що, що тільки сьома вечора. Спить. Ще й так твердо і солодко! У-у-ух! Взяти б мокру шматину і прибити гада, так шкода, рідненьке ж таки, своє... Ох, та жіноча жалість.
От чого ти його шкодуєш, жінко?
Ти ото наробишся за вечір, накрутишся, аж ноги гудуть, як високовольтні лінії. І тільки рушиш до ліжка - прилягти б, нарешті ніженьки випростати, спиночку на рівне покласти, бо вже ниє...
Ага, партизанським методом не вдалося! Він тебе розшифрував! І – скік на ноги, як той коник-стрибунець, голі колі колінка вперед, і давай по хаті стрибати! Виспався, зараза!
І що, думаєте, перш за все його цікавить? Хапає пульт – і давай по всіх каналах шпарити, де гучніше стріляють, крові більше і стогони жахливіші... Війну він любить, "войнушку", не награвся у дитинстві. Ох, я тобі зараз влаштую "войнушку"! Чекай, чекай, сонце моє безхмарне, тобі зараз зорі засвітять!
Перепалка, зазвичай, коротка. Я жінка сумирна і терпляча, але коли мені штрикнути під ребра – о-о-ой, як я вмію відпалити! Ніякі аргументи не діють – вимикаю телевізор знагла – висмикую вилку з розетки, витягаю батарейки з пульта –і "всьо! Кіно сі скінчило!"
Мій стрибоконик ображено затихає за валочком ковдри, дихає уривчасто і схвильовано. Знову зістрибує з постелі – курити. Ммм, оце за пару хвилин припхається з хмарою смердячого диму з рота. То вже не стрибоконик, то дракон – хоч уже вогнем від люті не дише, але ж диму - на цілу хату ... Включає торшер – думає мені відомстити, книжку буде читати. Тоді я вже на нього гавкаю. Він відгавкує.
Знову іде рукопашний бій. Я працюю за перевіреним методом – вилку з розетки геть – і проблема вирішена. Тільки тут так просто не буває. Справа в тому, що спить мій чоловік під стіною. Ну, як чому, аби вночі не впав, колінця не побив. А торшер – так само, коло стіни.
І щоб його вимкнути, треба через чоловіка руки простягнути.
Тут мій нічний метелик згадує, що можна зайнятися ще однією справою... Ну якою, якою... Затримує жінку... Не дає їй на своє місце просто так влягтися. Тим більше, що й світло я вже погасила. Таки доводиться відбиватися від того нічного метелика. Ну, не сильно, трохи лагіднішаю...
АЛЕ Ж ВСТАВАТИ МЕНІ РАНО! І Я ЗНОВУ ЗРАНКУ НЕВИСПАНА! А ТОЙ НІЧНИЙ МЕТЕЛИК УВЕЧЕРІ ЗНОВУ : ПРИЙДЕ-ВПАДЕ-СПИТЬ ДО ОПІВНОЧІ....
Як я його витримую??? Ну, хіба після того, як торшер погасне... А може, з торшера і починати?
Треба спробувати. Чого то тільки мріяти про відпочинок? Треба отак – відразу напівперек - через чоловіка – і до вимикача рукою... Зробимо інший монтаж сценарію, га? Завтра так і буде.
Ну, тримайся, мій нічний метелику!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію