
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
2025.10.14
19:51
Слова, слова, слова -
пустелі слів…
Мовчить душа вологими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий -
камінь.
Небажані
пустелі слів…
Мовчить душа вологими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий -
камінь.
Небажані
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
2025.10.13
20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Нічний метелик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нічний метелик
Отака історія – вперше не маю кому на чоловіка пожалітися. Думаєш, не пробувала обдзвонити своїх знайомих-незнайомих-подружок-колєг-симпатиків і т.п...
Пробувала. То, напевне, через п׳ятницю. Всі втомлені. Заклопотані. Спека весь тиждень. Люди вичахли від неї, змучені, перейматися чужим, навіть при дуже позитивному ставленні до мене – просто не мають сил. Я їх розумію. Чого вже там.
Але потреба поговорити – вона ж не вступається. Мучить. Тисне мені в голову, муляє, бере рукою за горло і душить.
Гей, дивіться, мій нічний метелик ожив! Яке щастячко! О, присів на полуницю. Та-а-к, збирати на городі лінечки, ми ж такі ніжні, ми себе пошкодуємо, ми себе отут готовеньким з тарілочки погодуємо... Знаю я цю паразитичну натуру!
Що, не зрозуміли? Хто метелик? Та чоловік мій благовірний! А чому нічний? Ні, ну ще й питаєте. А як же його інакше сприймати? Нічні метелики активні коли? Вночі! От! І мій так само... Чого, чого, а я розумію – чого? Бо лінивий!
Прийде з роботи – їсти. А далі що робиться? Пам׳ятаєте, як ми в дитинстві розважалися? Дзвонили по телефону кому-небудь – отак, навмання набирали телефон – і говорили: "Мийте ноги, лягайте спати!" І реготалися – аж покотом влягалися на підлозі.
Мабуть, маю покару за ті давні дитячі пустощі. Мабуть, своєму чоловіку майбутньому колись і подзвонила. От і "розхльобую" усе життя. Бо він так і робить – миє ноги і лягає спати. Ну і що, що тільки сьома вечора. Спить. Ще й так твердо і солодко! У-у-ух! Взяти б мокру шматину і прибити гада, так шкода, рідненьке ж таки, своє... Ох, та жіноча жалість.
От чого ти його шкодуєш, жінко?
Ти ото наробишся за вечір, накрутишся, аж ноги гудуть, як високовольтні лінії. І тільки рушиш до ліжка - прилягти б, нарешті ніженьки випростати, спиночку на рівне покласти, бо вже ниє...
Ага, партизанським методом не вдалося! Він тебе розшифрував! І – скік на ноги, як той коник-стрибунець, голі колі колінка вперед, і давай по хаті стрибати! Виспався, зараза!
І що, думаєте, перш за все його цікавить? Хапає пульт – і давай по всіх каналах шпарити, де гучніше стріляють, крові більше і стогони жахливіші... Війну він любить, "войнушку", не награвся у дитинстві. Ох, я тобі зараз влаштую "войнушку"! Чекай, чекай, сонце моє безхмарне, тобі зараз зорі засвітять!
Перепалка, зазвичай, коротка. Я жінка сумирна і терпляча, але коли мені штрикнути під ребра – о-о-ой, як я вмію відпалити! Ніякі аргументи не діють – вимикаю телевізор знагла – висмикую вилку з розетки, витягаю батарейки з пульта –і "всьо! Кіно сі скінчило!"
Мій стрибоконик ображено затихає за валочком ковдри, дихає уривчасто і схвильовано. Знову зістрибує з постелі – курити. Ммм, оце за пару хвилин припхається з хмарою смердячого диму з рота. То вже не стрибоконик, то дракон – хоч уже вогнем від люті не дише, але ж диму - на цілу хату ... Включає торшер – думає мені відомстити, книжку буде читати. Тоді я вже на нього гавкаю. Він відгавкує.
Знову іде рукопашний бій. Я працюю за перевіреним методом – вилку з розетки геть – і проблема вирішена. Тільки тут так просто не буває. Справа в тому, що спить мій чоловік під стіною. Ну, як чому, аби вночі не впав, колінця не побив. А торшер – так само, коло стіни.
І щоб його вимкнути, треба через чоловіка руки простягнути.
Тут мій нічний метелик згадує, що можна зайнятися ще однією справою... Ну якою, якою... Затримує жінку... Не дає їй на своє місце просто так влягтися. Тим більше, що й світло я вже погасила. Таки доводиться відбиватися від того нічного метелика. Ну, не сильно, трохи лагіднішаю...
АЛЕ Ж ВСТАВАТИ МЕНІ РАНО! І Я ЗНОВУ ЗРАНКУ НЕВИСПАНА! А ТОЙ НІЧНИЙ МЕТЕЛИК УВЕЧЕРІ ЗНОВУ : ПРИЙДЕ-ВПАДЕ-СПИТЬ ДО ОПІВНОЧІ....
Як я його витримую??? Ну, хіба після того, як торшер погасне... А може, з торшера і починати?
Треба спробувати. Чого то тільки мріяти про відпочинок? Треба отак – відразу напівперек - через чоловіка – і до вимикача рукою... Зробимо інший монтаж сценарію, га? Завтра так і буде.
Ну, тримайся, мій нічний метелику!
Пробувала. То, напевне, через п׳ятницю. Всі втомлені. Заклопотані. Спека весь тиждень. Люди вичахли від неї, змучені, перейматися чужим, навіть при дуже позитивному ставленні до мене – просто не мають сил. Я їх розумію. Чого вже там.
Але потреба поговорити – вона ж не вступається. Мучить. Тисне мені в голову, муляє, бере рукою за горло і душить.
Гей, дивіться, мій нічний метелик ожив! Яке щастячко! О, присів на полуницю. Та-а-к, збирати на городі лінечки, ми ж такі ніжні, ми себе пошкодуємо, ми себе отут готовеньким з тарілочки погодуємо... Знаю я цю паразитичну натуру!
Що, не зрозуміли? Хто метелик? Та чоловік мій благовірний! А чому нічний? Ні, ну ще й питаєте. А як же його інакше сприймати? Нічні метелики активні коли? Вночі! От! І мій так само... Чого, чого, а я розумію – чого? Бо лінивий!
Прийде з роботи – їсти. А далі що робиться? Пам׳ятаєте, як ми в дитинстві розважалися? Дзвонили по телефону кому-небудь – отак, навмання набирали телефон – і говорили: "Мийте ноги, лягайте спати!" І реготалися – аж покотом влягалися на підлозі.
Мабуть, маю покару за ті давні дитячі пустощі. Мабуть, своєму чоловіку майбутньому колись і подзвонила. От і "розхльобую" усе життя. Бо він так і робить – миє ноги і лягає спати. Ну і що, що тільки сьома вечора. Спить. Ще й так твердо і солодко! У-у-ух! Взяти б мокру шматину і прибити гада, так шкода, рідненьке ж таки, своє... Ох, та жіноча жалість.
От чого ти його шкодуєш, жінко?
Ти ото наробишся за вечір, накрутишся, аж ноги гудуть, як високовольтні лінії. І тільки рушиш до ліжка - прилягти б, нарешті ніженьки випростати, спиночку на рівне покласти, бо вже ниє...
Ага, партизанським методом не вдалося! Він тебе розшифрував! І – скік на ноги, як той коник-стрибунець, голі колі колінка вперед, і давай по хаті стрибати! Виспався, зараза!
І що, думаєте, перш за все його цікавить? Хапає пульт – і давай по всіх каналах шпарити, де гучніше стріляють, крові більше і стогони жахливіші... Війну він любить, "войнушку", не награвся у дитинстві. Ох, я тобі зараз влаштую "войнушку"! Чекай, чекай, сонце моє безхмарне, тобі зараз зорі засвітять!
Перепалка, зазвичай, коротка. Я жінка сумирна і терпляча, але коли мені штрикнути під ребра – о-о-ой, як я вмію відпалити! Ніякі аргументи не діють – вимикаю телевізор знагла – висмикую вилку з розетки, витягаю батарейки з пульта –і "всьо! Кіно сі скінчило!"
Мій стрибоконик ображено затихає за валочком ковдри, дихає уривчасто і схвильовано. Знову зістрибує з постелі – курити. Ммм, оце за пару хвилин припхається з хмарою смердячого диму з рота. То вже не стрибоконик, то дракон – хоч уже вогнем від люті не дише, але ж диму - на цілу хату ... Включає торшер – думає мені відомстити, книжку буде читати. Тоді я вже на нього гавкаю. Він відгавкує.
Знову іде рукопашний бій. Я працюю за перевіреним методом – вилку з розетки геть – і проблема вирішена. Тільки тут так просто не буває. Справа в тому, що спить мій чоловік під стіною. Ну, як чому, аби вночі не впав, колінця не побив. А торшер – так само, коло стіни.
І щоб його вимкнути, треба через чоловіка руки простягнути.
Тут мій нічний метелик згадує, що можна зайнятися ще однією справою... Ну якою, якою... Затримує жінку... Не дає їй на своє місце просто так влягтися. Тим більше, що й світло я вже погасила. Таки доводиться відбиватися від того нічного метелика. Ну, не сильно, трохи лагіднішаю...
АЛЕ Ж ВСТАВАТИ МЕНІ РАНО! І Я ЗНОВУ ЗРАНКУ НЕВИСПАНА! А ТОЙ НІЧНИЙ МЕТЕЛИК УВЕЧЕРІ ЗНОВУ : ПРИЙДЕ-ВПАДЕ-СПИТЬ ДО ОПІВНОЧІ....
Як я його витримую??? Ну, хіба після того, як торшер погасне... А може, з торшера і починати?
Треба спробувати. Чого то тільки мріяти про відпочинок? Треба отак – відразу напівперек - через чоловіка – і до вимикача рукою... Зробимо інший монтаж сценарію, га? Завтра так і буде.
Ну, тримайся, мій нічний метелику!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію