Зависла спека на високій ноті
І проколола небо вістряком.
Щоб дощ упав на древ зомлілі плоті,
Шляхи лизнув голодним язиком…
Я у цю мить травицю теребила,
Закраплену пелюстковим добром,
Коли у хмару сповилось Ярило,
Зачувши блискавиць гучний погром.
Отак мене накрила майська злива,
Що я вросла, здивована, в траву.
І думала: я стала вже щаслива —
У щасті, ніби в човнику, пливу.
Я стала вже щаслива через тебе,
Щаслива за тобою, у тобі,
Бо повна врослих в мене твоїх стебел,
Озвучена крилом твоїх орбіт.
…Дощ натискав бажань клавіатуру,
Стрибали ноти краплями чуття.
Дощ розгортав наскрізну партитуру,
Щоб я втонула вся, без вороття.
Ти звідусіль пірнав у мої води,
Виловлюючи диво в крапельках.
На кожну крапельку даруючи свободу,
Із кожної видмухуючи страх.
Удвох зливались, змішувались в ріки,
Свідомість полишаючи на дні.
Всі пульси мої грали чоловіка,
Який здобув мене у лагідному сні.
Коли ж ущух шалений клопіт крапель,
Лишилось диво втіхи, як роса.
Стрімкий оргазм — всеспалююча крапка —
Упав на плоть і довго не згасав.