Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Окси Джэн (1976) /
Проза
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Любовь бывает разной. Первая любовь дарит ложное чувство. Кажется, что весь мир принадлежит тебе одной, и ты встретила того единственного и неповторимого, того кто и есть твоя вторая половинка. Но проходит время, и ты понимаешь, что это иллюзия, обман, который ты придумала сама. И приходит боль. Боль от того, что твою душу, растоптали грязными сапогами сорок пятого размера. Твоё сердце порвали на мелкие куски, отобрали часть твоей жизни. Боль понимания и осознания собственной ошибки. Нужно время, что бы исправить эту ошибку и пережить эту боль.
Вторая любовь - есть страсть. Страсть, которая переворачивает Землю без точки опоры. Заставляет кипеть кровь в твоих венах. Когда каждая минута, прожитая тобой, прожита в ожидании встречи, ожидании прикосновения. Каждую секунду своей жизни ты жаждешь ласк, и ничто не подвластно над твоими желаниями. Не существует больше ничего, только желание. Когда уходит страсть, приходит боль. Боль понимания, что это не любовь. Долго ты будешь одна. Страх потерь, страх новой боли и новой ошибки будет держать тебя на расстоянии от людей. Ты не впустишь никого в свою жизнь, в свое сердце.
Пройдет много времени, прежде чем ты поймешь самое главное: каждому человеку нужно любить. Но любовь бывает разной. Когда ты любишь, по-настоящему любишь, то ничего не требуешь, не просишь. Ты отдаешь всю себя без остатка, не ждя благодарности, не ждя взаимности. Ты просто любишь. И главное для тебя, что бы человек, которого ты любишь, был счастлив. Счастлив, не зависимо от того, кто сделает его счастливым, ты или кто-то другой.
Ты будешь купаться в его счастье, даже не приближаясь. Ты понимаешь, что он никогда не будет твоим, но все равно ты радуешься, когда ему хорошо. Ты счастлива, потому, что счастлив он. И это чувство останется с тобой навсегда. Никакие бури и невзгоды не смогут его убить и отобрать. Потому, что это и есть настоящая любовь. Любовь, которая будет согревать тебя всю оставшуюся жизнь. И не важно, знает он об этом или нет. Важно, ты знаешь об этом. Ты оберегаешь его, его жизнь. Ты и твоя любовь. И на закате жизни, сидя в удобном кресле-качалке с бокалом любимого вина в руках, ты смело можешь сказать небесам: "Я знаю, что такое любовь. Я любила!" И боль от этого будет сладкой. И с этой сладкой болью можно уходить. Туда, откуда нет возврата, туда, откуда идут дальше, в новую жизнь, полную новой любви и новой боли.
Вторая любовь - есть страсть. Страсть, которая переворачивает Землю без точки опоры. Заставляет кипеть кровь в твоих венах. Когда каждая минута, прожитая тобой, прожита в ожидании встречи, ожидании прикосновения. Каждую секунду своей жизни ты жаждешь ласк, и ничто не подвластно над твоими желаниями. Не существует больше ничего, только желание. Когда уходит страсть, приходит боль. Боль понимания, что это не любовь. Долго ты будешь одна. Страх потерь, страх новой боли и новой ошибки будет держать тебя на расстоянии от людей. Ты не впустишь никого в свою жизнь, в свое сердце.
Пройдет много времени, прежде чем ты поймешь самое главное: каждому человеку нужно любить. Но любовь бывает разной. Когда ты любишь, по-настоящему любишь, то ничего не требуешь, не просишь. Ты отдаешь всю себя без остатка, не ждя благодарности, не ждя взаимности. Ты просто любишь. И главное для тебя, что бы человек, которого ты любишь, был счастлив. Счастлив, не зависимо от того, кто сделает его счастливым, ты или кто-то другой.
Ты будешь купаться в его счастье, даже не приближаясь. Ты понимаешь, что он никогда не будет твоим, но все равно ты радуешься, когда ему хорошо. Ты счастлива, потому, что счастлив он. И это чувство останется с тобой навсегда. Никакие бури и невзгоды не смогут его убить и отобрать. Потому, что это и есть настоящая любовь. Любовь, которая будет согревать тебя всю оставшуюся жизнь. И не важно, знает он об этом или нет. Важно, ты знаешь об этом. Ты оберегаешь его, его жизнь. Ты и твоя любовь. И на закате жизни, сидя в удобном кресле-качалке с бокалом любимого вина в руках, ты смело можешь сказать небесам: "Я знаю, что такое любовь. Я любила!" И боль от этого будет сладкой. И с этой сладкой болью можно уходить. Туда, откуда нет возврата, туда, откуда идут дальше, в новую жизнь, полную новой любви и новой боли.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
