Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.31
21:49
Стоїш на крутому березі,
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
2025.10.31
21:06
Сприймай її надійним обладунком,
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
2025.10.31
20:53
Я пригадую - розчиняюся у думках...
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
2025.10.31
17:23
Нарешті я ізнову на Природі,
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
2025.10.31
14:49
А дивовижа поруч майже
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
2025.10.31
11:03
Якби мені дано було від Бога
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
2025.10.30
21:33
Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
2025.10.30
20:00
А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Окси Джэн (1976) /
Проза
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Любовь бывает разной. Первая любовь дарит ложное чувство. Кажется, что весь мир принадлежит тебе одной, и ты встретила того единственного и неповторимого, того кто и есть твоя вторая половинка. Но проходит время, и ты понимаешь, что это иллюзия, обман, который ты придумала сама. И приходит боль. Боль от того, что твою душу, растоптали грязными сапогами сорок пятого размера. Твоё сердце порвали на мелкие куски, отобрали часть твоей жизни. Боль понимания и осознания собственной ошибки. Нужно время, что бы исправить эту ошибку и пережить эту боль.
Вторая любовь - есть страсть. Страсть, которая переворачивает Землю без точки опоры. Заставляет кипеть кровь в твоих венах. Когда каждая минута, прожитая тобой, прожита в ожидании встречи, ожидании прикосновения. Каждую секунду своей жизни ты жаждешь ласк, и ничто не подвластно над твоими желаниями. Не существует больше ничего, только желание. Когда уходит страсть, приходит боль. Боль понимания, что это не любовь. Долго ты будешь одна. Страх потерь, страх новой боли и новой ошибки будет держать тебя на расстоянии от людей. Ты не впустишь никого в свою жизнь, в свое сердце.
Пройдет много времени, прежде чем ты поймешь самое главное: каждому человеку нужно любить. Но любовь бывает разной. Когда ты любишь, по-настоящему любишь, то ничего не требуешь, не просишь. Ты отдаешь всю себя без остатка, не ждя благодарности, не ждя взаимности. Ты просто любишь. И главное для тебя, что бы человек, которого ты любишь, был счастлив. Счастлив, не зависимо от того, кто сделает его счастливым, ты или кто-то другой.
Ты будешь купаться в его счастье, даже не приближаясь. Ты понимаешь, что он никогда не будет твоим, но все равно ты радуешься, когда ему хорошо. Ты счастлива, потому, что счастлив он. И это чувство останется с тобой навсегда. Никакие бури и невзгоды не смогут его убить и отобрать. Потому, что это и есть настоящая любовь. Любовь, которая будет согревать тебя всю оставшуюся жизнь. И не важно, знает он об этом или нет. Важно, ты знаешь об этом. Ты оберегаешь его, его жизнь. Ты и твоя любовь. И на закате жизни, сидя в удобном кресле-качалке с бокалом любимого вина в руках, ты смело можешь сказать небесам: "Я знаю, что такое любовь. Я любила!" И боль от этого будет сладкой. И с этой сладкой болью можно уходить. Туда, откуда нет возврата, туда, откуда идут дальше, в новую жизнь, полную новой любви и новой боли.
Вторая любовь - есть страсть. Страсть, которая переворачивает Землю без точки опоры. Заставляет кипеть кровь в твоих венах. Когда каждая минута, прожитая тобой, прожита в ожидании встречи, ожидании прикосновения. Каждую секунду своей жизни ты жаждешь ласк, и ничто не подвластно над твоими желаниями. Не существует больше ничего, только желание. Когда уходит страсть, приходит боль. Боль понимания, что это не любовь. Долго ты будешь одна. Страх потерь, страх новой боли и новой ошибки будет держать тебя на расстоянии от людей. Ты не впустишь никого в свою жизнь, в свое сердце.
Пройдет много времени, прежде чем ты поймешь самое главное: каждому человеку нужно любить. Но любовь бывает разной. Когда ты любишь, по-настоящему любишь, то ничего не требуешь, не просишь. Ты отдаешь всю себя без остатка, не ждя благодарности, не ждя взаимности. Ты просто любишь. И главное для тебя, что бы человек, которого ты любишь, был счастлив. Счастлив, не зависимо от того, кто сделает его счастливым, ты или кто-то другой.
Ты будешь купаться в его счастье, даже не приближаясь. Ты понимаешь, что он никогда не будет твоим, но все равно ты радуешься, когда ему хорошо. Ты счастлива, потому, что счастлив он. И это чувство останется с тобой навсегда. Никакие бури и невзгоды не смогут его убить и отобрать. Потому, что это и есть настоящая любовь. Любовь, которая будет согревать тебя всю оставшуюся жизнь. И не важно, знает он об этом или нет. Важно, ты знаешь об этом. Ты оберегаешь его, его жизнь. Ты и твоя любовь. И на закате жизни, сидя в удобном кресле-качалке с бокалом любимого вина в руках, ты смело можешь сказать небесам: "Я знаю, что такое любовь. Я любила!" И боль от этого будет сладкой. И с этой сладкой болью можно уходить. Туда, откуда нет возврата, туда, откуда идут дальше, в новую жизнь, полную новой любви и новой боли.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
