Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Окси Джэн (1976) /
Проза
И ничего больше. (начало)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
И ничего больше. (начало)
Солнечный лучик осторожно проник сквозь неплотно закрытые шторы, пробежался по небольшой комнате и нашел то, что искал. Нежно и ласково он зарылся в рассыпанные по подушке кудрявые, светлые волосы спавшей Женщины. Прошёлся по нежной коже щеки, пощекотал курносый, задорный носик и начал играть с её ресницами. Опёршись левым плечом о косяк и держа в правой руке чашку с горячим, ароматным кофе стоял Мужчина. Стоял и улыбался, видя, как лучик резвился в запутанных ресницах, как вздрогнули ноздри, улавливая аромат кофе. Оттолкнувшись от косяка, он тихонько подошел, и все так же любуясь своей Женщиной, присел на краешек кровати. Дернувшись, ресницы испугали солнечный лучик, серые глаза распахнулись, и первое, что они увидели – это глаза своего Мужчины, чистые, как весеннее небо.
- Привет, хороший мой. – с нежной улыбкой промолвила Женщина.
- Привет, одуванчик. – вернул улыбку Мужчина. Он наклонился и поцеловал её в носик.
- Мм. – Промурлыкала она, - ещё. – и потёрлась о его выбритую щеку. Он не стал спорить и поцеловал ещё раз.
- Мазуха, твой кофе остынет. Поднимайся. – Он встал и полностью раздвинул шторы, впуская солнце в комнату.
- Вкусно. – Отпив глоток, Женщина удобней устроилась на подушках. – Почему у меня не получается такой кофе. Это не честно.
- Честно, у тебя что-то другое получается очень вкусно. – Подмигнув ей, улыбаясь, он вышел из спальни
Поставив чашку на столик, она потянулась, отбросила одеяло и соскочила с кровати. Подошла к окну и, прищурив глаза, подставила лицо для солнечных поцелуев.
- Привет. – Прошептала Женщина Солнцу. Надела носки и длинную рубашку своего Мужчины, взяла чашку и пошла на кухню.
Мужчина стоял возле умывальника. Она подошла тихонько к нему и обняла его за талию, потерлась щекой. Он повернулся и прижал её к своей груди. Улыбаясь, он смотрел сверху вниз на свою маленькую Женщину.
- Пора готовить завтрак. – Сказала Женщина, отпуская Мужчину. Достала из холодильника продукты и начала готовить завтрак для своей большой семьи. Мужчина сидел, пил кофе и наблюдал за ней, за её движениями, его глаза смеялись. Пока она жарила блины, он помыл, вытер и поставил на место чашки.
Взял горячий чайник и заварил свежий чай. Достал вишневое варенье из холодильника и налил в розетку.
- Который час, может пора поднимать детей? – не поворачиваясь, спросила женщина.
- Пусть поваляются ещё пять минут. Успеют.
- Как скажешь. Может омлет сварганить? – Она повернулась и посмотрела на него.
- А может просто яичницу?
- Ок. Яичницу, так яичницу.
На кухню влетел маленький "шторм".
- Пахнет вкусно. Я хочу кушать. – Девонька стояла посреди кухни, она смотрела на маму своими большими серыми глазами.
- Садись, мой сладкий. Привет. – Женщина поцеловала Дочь в её кудрявые, светлые волосы.
- Привет мама, привет папа. – Сказал ребенок, протягивая руку к блинам.
- Яичко будешь кушать? – Спросил Мужчина.
- Не хочу. – Сморщила носик четырёхлетняя девчушка.
На кухню вошло ещё две девушки.
- Ты, торнадо малое, ты дашь хоть раз выспаться? – Сказала старшая дочь, ероша волосы на голове младшей сестры. – Когда ты уже станешь спокойной?
- Не знаю. – Все засмеялись и уселись завтракать, все кроме Женщины. Она собирала обеды, кому в школу, кому на работу. Раннее утро, как всегда прошло в полной суматохе сборов и смеха. Отправив детей, Женщина подошла к Мужчине.
- Во сколько ты будешь? Обед готовить?
- Да. Я буду где-то в час. – Он наклонился и с улыбкой поцеловал Женщину в щеку. – Пока, люблю тебя.
- Люблю тебя. – Со вздохом ответила она.
- Привет, хороший мой. – с нежной улыбкой промолвила Женщина.
- Привет, одуванчик. – вернул улыбку Мужчина. Он наклонился и поцеловал её в носик.
- Мм. – Промурлыкала она, - ещё. – и потёрлась о его выбритую щеку. Он не стал спорить и поцеловал ещё раз.
- Мазуха, твой кофе остынет. Поднимайся. – Он встал и полностью раздвинул шторы, впуская солнце в комнату.
- Вкусно. – Отпив глоток, Женщина удобней устроилась на подушках. – Почему у меня не получается такой кофе. Это не честно.
- Честно, у тебя что-то другое получается очень вкусно. – Подмигнув ей, улыбаясь, он вышел из спальни
Поставив чашку на столик, она потянулась, отбросила одеяло и соскочила с кровати. Подошла к окну и, прищурив глаза, подставила лицо для солнечных поцелуев.
- Привет. – Прошептала Женщина Солнцу. Надела носки и длинную рубашку своего Мужчины, взяла чашку и пошла на кухню.
Мужчина стоял возле умывальника. Она подошла тихонько к нему и обняла его за талию, потерлась щекой. Он повернулся и прижал её к своей груди. Улыбаясь, он смотрел сверху вниз на свою маленькую Женщину.
- Пора готовить завтрак. – Сказала Женщина, отпуская Мужчину. Достала из холодильника продукты и начала готовить завтрак для своей большой семьи. Мужчина сидел, пил кофе и наблюдал за ней, за её движениями, его глаза смеялись. Пока она жарила блины, он помыл, вытер и поставил на место чашки.
Взял горячий чайник и заварил свежий чай. Достал вишневое варенье из холодильника и налил в розетку.
- Который час, может пора поднимать детей? – не поворачиваясь, спросила женщина.
- Пусть поваляются ещё пять минут. Успеют.
- Как скажешь. Может омлет сварганить? – Она повернулась и посмотрела на него.
- А может просто яичницу?
- Ок. Яичницу, так яичницу.
На кухню влетел маленький "шторм".
- Пахнет вкусно. Я хочу кушать. – Девонька стояла посреди кухни, она смотрела на маму своими большими серыми глазами.
- Садись, мой сладкий. Привет. – Женщина поцеловала Дочь в её кудрявые, светлые волосы.
- Привет мама, привет папа. – Сказал ребенок, протягивая руку к блинам.
- Яичко будешь кушать? – Спросил Мужчина.
- Не хочу. – Сморщила носик четырёхлетняя девчушка.
На кухню вошло ещё две девушки.
- Ты, торнадо малое, ты дашь хоть раз выспаться? – Сказала старшая дочь, ероша волосы на голове младшей сестры. – Когда ты уже станешь спокойной?
- Не знаю. – Все засмеялись и уселись завтракать, все кроме Женщины. Она собирала обеды, кому в школу, кому на работу. Раннее утро, как всегда прошло в полной суматохе сборов и смеха. Отправив детей, Женщина подошла к Мужчине.
- Во сколько ты будешь? Обед готовить?
- Да. Я буду где-то в час. – Он наклонился и с улыбкой поцеловал Женщину в щеку. – Пока, люблю тебя.
- Люблю тебя. – Со вздохом ответила она.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
