Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.31
21:49
Стоїш на крутому березі,
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
2025.10.31
21:06
Сприймай її надійним обладунком,
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
2025.10.31
20:53
Я пригадую - розчиняюся у думках...
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
2025.10.31
17:23
Нарешті я ізнову на Природі,
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
2025.10.31
14:49
А дивовижа поруч майже
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
2025.10.31
11:03
Якби мені дано було від Бога
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
2025.10.30
21:33
Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
2025.10.30
20:00
А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Окси Джэн (1976) /
Проза
И ничего больше. (начало)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
И ничего больше. (начало)
Солнечный лучик осторожно проник сквозь неплотно закрытые шторы, пробежался по небольшой комнате и нашел то, что искал. Нежно и ласково он зарылся в рассыпанные по подушке кудрявые, светлые волосы спавшей Женщины. Прошёлся по нежной коже щеки, пощекотал курносый, задорный носик и начал играть с её ресницами. Опёршись левым плечом о косяк и держа в правой руке чашку с горячим, ароматным кофе стоял Мужчина. Стоял и улыбался, видя, как лучик резвился в запутанных ресницах, как вздрогнули ноздри, улавливая аромат кофе. Оттолкнувшись от косяка, он тихонько подошел, и все так же любуясь своей Женщиной, присел на краешек кровати. Дернувшись, ресницы испугали солнечный лучик, серые глаза распахнулись, и первое, что они увидели – это глаза своего Мужчины, чистые, как весеннее небо.
- Привет, хороший мой. – с нежной улыбкой промолвила Женщина.
- Привет, одуванчик. – вернул улыбку Мужчина. Он наклонился и поцеловал её в носик.
- Мм. – Промурлыкала она, - ещё. – и потёрлась о его выбритую щеку. Он не стал спорить и поцеловал ещё раз.
- Мазуха, твой кофе остынет. Поднимайся. – Он встал и полностью раздвинул шторы, впуская солнце в комнату.
- Вкусно. – Отпив глоток, Женщина удобней устроилась на подушках. – Почему у меня не получается такой кофе. Это не честно.
- Честно, у тебя что-то другое получается очень вкусно. – Подмигнув ей, улыбаясь, он вышел из спальни
Поставив чашку на столик, она потянулась, отбросила одеяло и соскочила с кровати. Подошла к окну и, прищурив глаза, подставила лицо для солнечных поцелуев.
- Привет. – Прошептала Женщина Солнцу. Надела носки и длинную рубашку своего Мужчины, взяла чашку и пошла на кухню.
Мужчина стоял возле умывальника. Она подошла тихонько к нему и обняла его за талию, потерлась щекой. Он повернулся и прижал её к своей груди. Улыбаясь, он смотрел сверху вниз на свою маленькую Женщину.
- Пора готовить завтрак. – Сказала Женщина, отпуская Мужчину. Достала из холодильника продукты и начала готовить завтрак для своей большой семьи. Мужчина сидел, пил кофе и наблюдал за ней, за её движениями, его глаза смеялись. Пока она жарила блины, он помыл, вытер и поставил на место чашки.
Взял горячий чайник и заварил свежий чай. Достал вишневое варенье из холодильника и налил в розетку.
- Который час, может пора поднимать детей? – не поворачиваясь, спросила женщина.
- Пусть поваляются ещё пять минут. Успеют.
- Как скажешь. Может омлет сварганить? – Она повернулась и посмотрела на него.
- А может просто яичницу?
- Ок. Яичницу, так яичницу.
На кухню влетел маленький "шторм".
- Пахнет вкусно. Я хочу кушать. – Девонька стояла посреди кухни, она смотрела на маму своими большими серыми глазами.
- Садись, мой сладкий. Привет. – Женщина поцеловала Дочь в её кудрявые, светлые волосы.
- Привет мама, привет папа. – Сказал ребенок, протягивая руку к блинам.
- Яичко будешь кушать? – Спросил Мужчина.
- Не хочу. – Сморщила носик четырёхлетняя девчушка.
На кухню вошло ещё две девушки.
- Ты, торнадо малое, ты дашь хоть раз выспаться? – Сказала старшая дочь, ероша волосы на голове младшей сестры. – Когда ты уже станешь спокойной?
- Не знаю. – Все засмеялись и уселись завтракать, все кроме Женщины. Она собирала обеды, кому в школу, кому на работу. Раннее утро, как всегда прошло в полной суматохе сборов и смеха. Отправив детей, Женщина подошла к Мужчине.
- Во сколько ты будешь? Обед готовить?
- Да. Я буду где-то в час. – Он наклонился и с улыбкой поцеловал Женщину в щеку. – Пока, люблю тебя.
- Люблю тебя. – Со вздохом ответила она.
- Привет, хороший мой. – с нежной улыбкой промолвила Женщина.
- Привет, одуванчик. – вернул улыбку Мужчина. Он наклонился и поцеловал её в носик.
- Мм. – Промурлыкала она, - ещё. – и потёрлась о его выбритую щеку. Он не стал спорить и поцеловал ещё раз.
- Мазуха, твой кофе остынет. Поднимайся. – Он встал и полностью раздвинул шторы, впуская солнце в комнату.
- Вкусно. – Отпив глоток, Женщина удобней устроилась на подушках. – Почему у меня не получается такой кофе. Это не честно.
- Честно, у тебя что-то другое получается очень вкусно. – Подмигнув ей, улыбаясь, он вышел из спальни
Поставив чашку на столик, она потянулась, отбросила одеяло и соскочила с кровати. Подошла к окну и, прищурив глаза, подставила лицо для солнечных поцелуев.
- Привет. – Прошептала Женщина Солнцу. Надела носки и длинную рубашку своего Мужчины, взяла чашку и пошла на кухню.
Мужчина стоял возле умывальника. Она подошла тихонько к нему и обняла его за талию, потерлась щекой. Он повернулся и прижал её к своей груди. Улыбаясь, он смотрел сверху вниз на свою маленькую Женщину.
- Пора готовить завтрак. – Сказала Женщина, отпуская Мужчину. Достала из холодильника продукты и начала готовить завтрак для своей большой семьи. Мужчина сидел, пил кофе и наблюдал за ней, за её движениями, его глаза смеялись. Пока она жарила блины, он помыл, вытер и поставил на место чашки.
Взял горячий чайник и заварил свежий чай. Достал вишневое варенье из холодильника и налил в розетку.
- Который час, может пора поднимать детей? – не поворачиваясь, спросила женщина.
- Пусть поваляются ещё пять минут. Успеют.
- Как скажешь. Может омлет сварганить? – Она повернулась и посмотрела на него.
- А может просто яичницу?
- Ок. Яичницу, так яичницу.
На кухню влетел маленький "шторм".
- Пахнет вкусно. Я хочу кушать. – Девонька стояла посреди кухни, она смотрела на маму своими большими серыми глазами.
- Садись, мой сладкий. Привет. – Женщина поцеловала Дочь в её кудрявые, светлые волосы.
- Привет мама, привет папа. – Сказал ребенок, протягивая руку к блинам.
- Яичко будешь кушать? – Спросил Мужчина.
- Не хочу. – Сморщила носик четырёхлетняя девчушка.
На кухню вошло ещё две девушки.
- Ты, торнадо малое, ты дашь хоть раз выспаться? – Сказала старшая дочь, ероша волосы на голове младшей сестры. – Когда ты уже станешь спокойной?
- Не знаю. – Все засмеялись и уселись завтракать, все кроме Женщины. Она собирала обеды, кому в школу, кому на работу. Раннее утро, как всегда прошло в полной суматохе сборов и смеха. Отправив детей, Женщина подошла к Мужчине.
- Во сколько ты будешь? Обед готовить?
- Да. Я буду где-то в час. – Он наклонился и с улыбкой поцеловал Женщину в щеку. – Пока, люблю тебя.
- Люблю тебя. – Со вздохом ответила она.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
