Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Окси Джэн (1976) /
Проза
И ничего больше. (начало)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
И ничего больше. (начало)
Солнечный лучик осторожно проник сквозь неплотно закрытые шторы, пробежался по небольшой комнате и нашел то, что искал. Нежно и ласково он зарылся в рассыпанные по подушке кудрявые, светлые волосы спавшей Женщины. Прошёлся по нежной коже щеки, пощекотал курносый, задорный носик и начал играть с её ресницами. Опёршись левым плечом о косяк и держа в правой руке чашку с горячим, ароматным кофе стоял Мужчина. Стоял и улыбался, видя, как лучик резвился в запутанных ресницах, как вздрогнули ноздри, улавливая аромат кофе. Оттолкнувшись от косяка, он тихонько подошел, и все так же любуясь своей Женщиной, присел на краешек кровати. Дернувшись, ресницы испугали солнечный лучик, серые глаза распахнулись, и первое, что они увидели – это глаза своего Мужчины, чистые, как весеннее небо.
- Привет, хороший мой. – с нежной улыбкой промолвила Женщина.
- Привет, одуванчик. – вернул улыбку Мужчина. Он наклонился и поцеловал её в носик.
- Мм. – Промурлыкала она, - ещё. – и потёрлась о его выбритую щеку. Он не стал спорить и поцеловал ещё раз.
- Мазуха, твой кофе остынет. Поднимайся. – Он встал и полностью раздвинул шторы, впуская солнце в комнату.
- Вкусно. – Отпив глоток, Женщина удобней устроилась на подушках. – Почему у меня не получается такой кофе. Это не честно.
- Честно, у тебя что-то другое получается очень вкусно. – Подмигнув ей, улыбаясь, он вышел из спальни
Поставив чашку на столик, она потянулась, отбросила одеяло и соскочила с кровати. Подошла к окну и, прищурив глаза, подставила лицо для солнечных поцелуев.
- Привет. – Прошептала Женщина Солнцу. Надела носки и длинную рубашку своего Мужчины, взяла чашку и пошла на кухню.
Мужчина стоял возле умывальника. Она подошла тихонько к нему и обняла его за талию, потерлась щекой. Он повернулся и прижал её к своей груди. Улыбаясь, он смотрел сверху вниз на свою маленькую Женщину.
- Пора готовить завтрак. – Сказала Женщина, отпуская Мужчину. Достала из холодильника продукты и начала готовить завтрак для своей большой семьи. Мужчина сидел, пил кофе и наблюдал за ней, за её движениями, его глаза смеялись. Пока она жарила блины, он помыл, вытер и поставил на место чашки.
Взял горячий чайник и заварил свежий чай. Достал вишневое варенье из холодильника и налил в розетку.
- Который час, может пора поднимать детей? – не поворачиваясь, спросила женщина.
- Пусть поваляются ещё пять минут. Успеют.
- Как скажешь. Может омлет сварганить? – Она повернулась и посмотрела на него.
- А может просто яичницу?
- Ок. Яичницу, так яичницу.
На кухню влетел маленький "шторм".
- Пахнет вкусно. Я хочу кушать. – Девонька стояла посреди кухни, она смотрела на маму своими большими серыми глазами.
- Садись, мой сладкий. Привет. – Женщина поцеловала Дочь в её кудрявые, светлые волосы.
- Привет мама, привет папа. – Сказал ребенок, протягивая руку к блинам.
- Яичко будешь кушать? – Спросил Мужчина.
- Не хочу. – Сморщила носик четырёхлетняя девчушка.
На кухню вошло ещё две девушки.
- Ты, торнадо малое, ты дашь хоть раз выспаться? – Сказала старшая дочь, ероша волосы на голове младшей сестры. – Когда ты уже станешь спокойной?
- Не знаю. – Все засмеялись и уселись завтракать, все кроме Женщины. Она собирала обеды, кому в школу, кому на работу. Раннее утро, как всегда прошло в полной суматохе сборов и смеха. Отправив детей, Женщина подошла к Мужчине.
- Во сколько ты будешь? Обед готовить?
- Да. Я буду где-то в час. – Он наклонился и с улыбкой поцеловал Женщину в щеку. – Пока, люблю тебя.
- Люблю тебя. – Со вздохом ответила она.
- Привет, хороший мой. – с нежной улыбкой промолвила Женщина.
- Привет, одуванчик. – вернул улыбку Мужчина. Он наклонился и поцеловал её в носик.
- Мм. – Промурлыкала она, - ещё. – и потёрлась о его выбритую щеку. Он не стал спорить и поцеловал ещё раз.
- Мазуха, твой кофе остынет. Поднимайся. – Он встал и полностью раздвинул шторы, впуская солнце в комнату.
- Вкусно. – Отпив глоток, Женщина удобней устроилась на подушках. – Почему у меня не получается такой кофе. Это не честно.
- Честно, у тебя что-то другое получается очень вкусно. – Подмигнув ей, улыбаясь, он вышел из спальни
Поставив чашку на столик, она потянулась, отбросила одеяло и соскочила с кровати. Подошла к окну и, прищурив глаза, подставила лицо для солнечных поцелуев.
- Привет. – Прошептала Женщина Солнцу. Надела носки и длинную рубашку своего Мужчины, взяла чашку и пошла на кухню.
Мужчина стоял возле умывальника. Она подошла тихонько к нему и обняла его за талию, потерлась щекой. Он повернулся и прижал её к своей груди. Улыбаясь, он смотрел сверху вниз на свою маленькую Женщину.
- Пора готовить завтрак. – Сказала Женщина, отпуская Мужчину. Достала из холодильника продукты и начала готовить завтрак для своей большой семьи. Мужчина сидел, пил кофе и наблюдал за ней, за её движениями, его глаза смеялись. Пока она жарила блины, он помыл, вытер и поставил на место чашки.
Взял горячий чайник и заварил свежий чай. Достал вишневое варенье из холодильника и налил в розетку.
- Который час, может пора поднимать детей? – не поворачиваясь, спросила женщина.
- Пусть поваляются ещё пять минут. Успеют.
- Как скажешь. Может омлет сварганить? – Она повернулась и посмотрела на него.
- А может просто яичницу?
- Ок. Яичницу, так яичницу.
На кухню влетел маленький "шторм".
- Пахнет вкусно. Я хочу кушать. – Девонька стояла посреди кухни, она смотрела на маму своими большими серыми глазами.
- Садись, мой сладкий. Привет. – Женщина поцеловала Дочь в её кудрявые, светлые волосы.
- Привет мама, привет папа. – Сказал ребенок, протягивая руку к блинам.
- Яичко будешь кушать? – Спросил Мужчина.
- Не хочу. – Сморщила носик четырёхлетняя девчушка.
На кухню вошло ещё две девушки.
- Ты, торнадо малое, ты дашь хоть раз выспаться? – Сказала старшая дочь, ероша волосы на голове младшей сестры. – Когда ты уже станешь спокойной?
- Не знаю. – Все засмеялись и уселись завтракать, все кроме Женщины. Она собирала обеды, кому в школу, кому на работу. Раннее утро, как всегда прошло в полной суматохе сборов и смеха. Отправив детей, Женщина подошла к Мужчине.
- Во сколько ты будешь? Обед готовить?
- Да. Я буду где-то в час. – Он наклонился и с улыбкой поцеловал Женщину в щеку. – Пока, люблю тебя.
- Люблю тебя. – Со вздохом ответила она.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
