ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Окси Джэн (1976) /
Проза
И ничего больше. (начало)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
И ничего больше. (начало)
Солнечный лучик осторожно проник сквозь неплотно закрытые шторы, пробежался по небольшой комнате и нашел то, что искал. Нежно и ласково он зарылся в рассыпанные по подушке кудрявые, светлые волосы спавшей Женщины. Прошёлся по нежной коже щеки, пощекотал курносый, задорный носик и начал играть с её ресницами. Опёршись левым плечом о косяк и держа в правой руке чашку с горячим, ароматным кофе стоял Мужчина. Стоял и улыбался, видя, как лучик резвился в запутанных ресницах, как вздрогнули ноздри, улавливая аромат кофе. Оттолкнувшись от косяка, он тихонько подошел, и все так же любуясь своей Женщиной, присел на краешек кровати. Дернувшись, ресницы испугали солнечный лучик, серые глаза распахнулись, и первое, что они увидели – это глаза своего Мужчины, чистые, как весеннее небо.
- Привет, хороший мой. – с нежной улыбкой промолвила Женщина.
- Привет, одуванчик. – вернул улыбку Мужчина. Он наклонился и поцеловал её в носик.
- Мм. – Промурлыкала она, - ещё. – и потёрлась о его выбритую щеку. Он не стал спорить и поцеловал ещё раз.
- Мазуха, твой кофе остынет. Поднимайся. – Он встал и полностью раздвинул шторы, впуская солнце в комнату.
- Вкусно. – Отпив глоток, Женщина удобней устроилась на подушках. – Почему у меня не получается такой кофе. Это не честно.
- Честно, у тебя что-то другое получается очень вкусно. – Подмигнув ей, улыбаясь, он вышел из спальни
Поставив чашку на столик, она потянулась, отбросила одеяло и соскочила с кровати. Подошла к окну и, прищурив глаза, подставила лицо для солнечных поцелуев.
- Привет. – Прошептала Женщина Солнцу. Надела носки и длинную рубашку своего Мужчины, взяла чашку и пошла на кухню.
Мужчина стоял возле умывальника. Она подошла тихонько к нему и обняла его за талию, потерлась щекой. Он повернулся и прижал её к своей груди. Улыбаясь, он смотрел сверху вниз на свою маленькую Женщину.
- Пора готовить завтрак. – Сказала Женщина, отпуская Мужчину. Достала из холодильника продукты и начала готовить завтрак для своей большой семьи. Мужчина сидел, пил кофе и наблюдал за ней, за её движениями, его глаза смеялись. Пока она жарила блины, он помыл, вытер и поставил на место чашки.
Взял горячий чайник и заварил свежий чай. Достал вишневое варенье из холодильника и налил в розетку.
- Который час, может пора поднимать детей? – не поворачиваясь, спросила женщина.
- Пусть поваляются ещё пять минут. Успеют.
- Как скажешь. Может омлет сварганить? – Она повернулась и посмотрела на него.
- А может просто яичницу?
- Ок. Яичницу, так яичницу.
На кухню влетел маленький "шторм".
- Пахнет вкусно. Я хочу кушать. – Девонька стояла посреди кухни, она смотрела на маму своими большими серыми глазами.
- Садись, мой сладкий. Привет. – Женщина поцеловала Дочь в её кудрявые, светлые волосы.
- Привет мама, привет папа. – Сказал ребенок, протягивая руку к блинам.
- Яичко будешь кушать? – Спросил Мужчина.
- Не хочу. – Сморщила носик четырёхлетняя девчушка.
На кухню вошло ещё две девушки.
- Ты, торнадо малое, ты дашь хоть раз выспаться? – Сказала старшая дочь, ероша волосы на голове младшей сестры. – Когда ты уже станешь спокойной?
- Не знаю. – Все засмеялись и уселись завтракать, все кроме Женщины. Она собирала обеды, кому в школу, кому на работу. Раннее утро, как всегда прошло в полной суматохе сборов и смеха. Отправив детей, Женщина подошла к Мужчине.
- Во сколько ты будешь? Обед готовить?
- Да. Я буду где-то в час. – Он наклонился и с улыбкой поцеловал Женщину в щеку. – Пока, люблю тебя.
- Люблю тебя. – Со вздохом ответила она.
- Привет, хороший мой. – с нежной улыбкой промолвила Женщина.
- Привет, одуванчик. – вернул улыбку Мужчина. Он наклонился и поцеловал её в носик.
- Мм. – Промурлыкала она, - ещё. – и потёрлась о его выбритую щеку. Он не стал спорить и поцеловал ещё раз.
- Мазуха, твой кофе остынет. Поднимайся. – Он встал и полностью раздвинул шторы, впуская солнце в комнату.
- Вкусно. – Отпив глоток, Женщина удобней устроилась на подушках. – Почему у меня не получается такой кофе. Это не честно.
- Честно, у тебя что-то другое получается очень вкусно. – Подмигнув ей, улыбаясь, он вышел из спальни
Поставив чашку на столик, она потянулась, отбросила одеяло и соскочила с кровати. Подошла к окну и, прищурив глаза, подставила лицо для солнечных поцелуев.
- Привет. – Прошептала Женщина Солнцу. Надела носки и длинную рубашку своего Мужчины, взяла чашку и пошла на кухню.
Мужчина стоял возле умывальника. Она подошла тихонько к нему и обняла его за талию, потерлась щекой. Он повернулся и прижал её к своей груди. Улыбаясь, он смотрел сверху вниз на свою маленькую Женщину.
- Пора готовить завтрак. – Сказала Женщина, отпуская Мужчину. Достала из холодильника продукты и начала готовить завтрак для своей большой семьи. Мужчина сидел, пил кофе и наблюдал за ней, за её движениями, его глаза смеялись. Пока она жарила блины, он помыл, вытер и поставил на место чашки.
Взял горячий чайник и заварил свежий чай. Достал вишневое варенье из холодильника и налил в розетку.
- Который час, может пора поднимать детей? – не поворачиваясь, спросила женщина.
- Пусть поваляются ещё пять минут. Успеют.
- Как скажешь. Может омлет сварганить? – Она повернулась и посмотрела на него.
- А может просто яичницу?
- Ок. Яичницу, так яичницу.
На кухню влетел маленький "шторм".
- Пахнет вкусно. Я хочу кушать. – Девонька стояла посреди кухни, она смотрела на маму своими большими серыми глазами.
- Садись, мой сладкий. Привет. – Женщина поцеловала Дочь в её кудрявые, светлые волосы.
- Привет мама, привет папа. – Сказал ребенок, протягивая руку к блинам.
- Яичко будешь кушать? – Спросил Мужчина.
- Не хочу. – Сморщила носик четырёхлетняя девчушка.
На кухню вошло ещё две девушки.
- Ты, торнадо малое, ты дашь хоть раз выспаться? – Сказала старшая дочь, ероша волосы на голове младшей сестры. – Когда ты уже станешь спокойной?
- Не знаю. – Все засмеялись и уселись завтракать, все кроме Женщины. Она собирала обеды, кому в школу, кому на работу. Раннее утро, как всегда прошло в полной суматохе сборов и смеха. Отправив детей, Женщина подошла к Мужчине.
- Во сколько ты будешь? Обед готовить?
- Да. Я буду где-то в час. – Он наклонился и с улыбкой поцеловал Женщину в щеку. – Пока, люблю тебя.
- Люблю тебя. – Со вздохом ответила она.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію