В білості, у білизні
сіль, тубероза і сніг
сни загубили свої.

Білість летить і летить
на килими з німоти
і голубиних пір’їн.

Сон незворушно-сліпий
тугу свою кам’яну
тремко несе в глибину.

В білості, у білизні
широко небо розтяв
ранами чистих уяв.

В білості, у білизні
сіль, тубероза і сніг…

ВЕНЕРА

Такою тебе побачив

Ти мертвим квітом квітла,
спливала покрізь вітер
в просторій мушлі ліжка
прогалинами світла.

Ти світ оцей лишила,
де іриси і тіні
у дзеркалах стемнілих
двояться безупинно.

Ти мертвим квітом квітла,
крізь серце і волосся,
крізь пінні укривала
любов перепливала.

------------------------------------------------------------

Текст оригіналу:

JUAN RAMON JIMENEZ
En el blanco infinito,
nieve, nardo y salina,
perdió su fantasía.
El color blanco, anda,
sobre una muda alfombra
de plumas de paloma.
Sin ojos ni ademán
inmóvil sufre un sueño.
Pero tiembla por dentro.
En el blanco infinito,
¡que pura y larga herida
dejó su fantasía!
En el blanco infinito.
Nieve. Nardo. Salina.


VENUS

Así te vi

La joven muerta
en la concha de la cama,
desnuda de flor y brisa
surgía en la luz perenne.
Quedaba el mundo,
lirio de algodón y sombra,
asomado a los cristales,
viendo el tránsito infinito.
La joven muerta,
surcaba el amor por dentro.
Entre la espuma de las sábanas
se perdía su cabellera.