«Ангел сказав до нього:
- Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана;
жінка твоя Єлисавета породить тобі сина,
і ти даси йому ім’я Іван»

Лк. 1:13

Старий Захарія і не збагне, чому
вночі й на мить не зміг очей склепити?
На ранок черга випала йому
в Господнім храмі фіміам кадити.

Проте ж не вперше. Що за дивина?
Для нього храм за власний дім рідніший.
Передчуття?.. Важлива новина?..
Лякає… Але водночас і тішить…

Стояв перед жертовником. Кадив.
Як звикло, промовляв молитву ревно.
І думав. От – життя своє прожив.
І, начебто, прожив же недаремно:

з Єлизаветою, у щирих молитвах
до Господа . І не за себе ради.
Та хоч давно обоє вже в літах,
батьківства так і не зазнав розради.

Колись про сина мріяв. А тепер
за молодістю, гай, пропала жалість.
Нестримний час уже й надію стер -
настигла їх обох бездітна старість.

Незчувся, як – занурений в думки –
махнувши над жертовником кадилом,
напіврозмитим зором, невтямки,
він уловив Архангела Гаврила.

Заціпенів ураз. Напевне дим
створив цей образ ангела: «Розвійся!»
Але почув у відповідь: «Гляди -
я не мара, Захаріє! Не бійся!

Господь твої молитви оцінив,
і бачить твою скруху безневинну:
ти, праведнику, ласки заслужив, -
жона твоя зачне від Духа сина.

Йому імення ти даси – Іван,
служитиме він Господу на віру…»
-Неплідна ж бо здавна моя жона, -
Захарія не стримав недовіру.

Хотів сказати ще щось, та не зміг:
йому раптово відібрало мову.
«Єлизавета… Син… Невже?.. О, ні!» –
Збентежений, осмислював розмову…

Минуло дев’ять місяців по тім.
Єлизавета розродилась сином.
І Дух Святий, що втілився у нім,
наповнив щастям цю святу родину.

І знов заговорив Захарія
(зневіра стала пам’ятним уроком):
-О, сину мій! Іван – твоє ім’я!
Ти обраний Всевишнього пророком!

07.2011