* * *
Ми спорим про податки й другом зву
Тебе я – й це так справді; та нам звісно,
Як вже розрісся й обвиває тісно
Бур’ян цей нашу пристрасть, мов траву,
Й дотруїть ароматом ледь живу,
Розквітнувши – й без догляду – так пишно:
Уява щось нашіптує нам втішно,
Та зовсім інше бачим наяву.
Й навіщо знать, що нам віщують зорі?
Ми з тими, що навік вже без розлук:
Ізольда п’є вино й не знає горя,
Гвінерва гостя жде й не віда мук;
Вслухаючись у шум незмовкний моря,
Франческа книгу випускає з рук.

Edna St. Vincent Millay
* * *
We talk of taxes, and I call you friend;
Well, such you are,--but well enough we know
How thick about us root, how rankly grow
Those subtle weeds no man has need to tend,
That flourish through neglect, and soon must send
Perfume too sweet upon us and overthrow
Our steady senses; how such matters go
We are aware, and how such matters end.
Yet shall be told no meagre passion here;
With lovers such as we forevermore
Isolde drinks the draught, and Guinevere
Receives the Table's ruin through her door,
Francesca, with the loud surf at her ear,
Lets fall the colored book upon the floor.

* * *
Я жінкою народжена й мені
Її манери й прагнення всі дані;
З тобою близькість – дар красі й омані:
Відчуть на грудях груди ще одні,
Згораючи у пристрастей вогні;
Буваєм інколи в такому стані,
Що пульс ясний, а розум – як в тумані;
Й за мить – в розкаянні й самотині.
Забудь же це: до зрад були готові
Хиткий мій розум і гаряча кров;
Й чого більш в тому спомині – любові,
Жалю, зневаги? Й головна з умов:
Це зовсім ще не привід для розмови,
Безумство те, як стрілись би ми знов.

Edna St. Vincent Millay
* * *
I, being born a woman and distressed
By all the needs and notions of my kind,
Am urged by your propinquity to find
Your person fair, and feel a certain zest
To bear your body's weight upon my breast:
So subtly is the fume of life designed,
To clarify the pulse and cloud the mind,
And leave me once again undone, possessed.
Think not for this, however, the poor treason
Of my stout blood against my staggering brain,
I shall remember you with love, or season
My scorn wtih pity, -- let me make it plain:
I find this frenzy insufficient reason
For conversation when we meet again.