О скільки літ, о скільки довгих літ
ми йдемо лабіринтом. Він без краю.
Ми схожі вже на дику п’яну зграю,
та ми йдемо. Колись шукали Раю,
а зараз Виходу-Вікна. У світ?

І

Сонця, сонця!
Знаю – зась.
Світлий сон цей...
Зайнялась
бетонна буря,
цеглинна буря.
Супокою
не знайти.
Наді мною
лиш іти
диктує буря,
залізна буря.

13 лютого 19...-ого року
Сьогодні тут на смерть забили жінку
за те, що відмовлялася іти.
З опухлих хтось на вбитої печінку
накинувся звіряче. І кати
їх кинули в одну бетонну яму…
І дивне щось примарилось мені:
я бачила віконну білу раму,
за нею світло...
Грати ж на вікні!

Де вихід?!

Пухнуть, пухнуть, пухнуть.
Голод, голе горе.
Пухнуть, пухнуть, пухнуть.
Все холодне, хоре.

10 березня 19..-ого року
Я бачила у сні так чітко тата.
Жахливий сон. Наснилося, немов
він кулаками б’є в залізні грати,
мене гукає. А на пальцях кров…
Прокинулася, плакала, кусала
стару куфайку за брудний рукав.
Татусю, я не зрадила, чекала,
хоч і казали, що когось продав.
Я пам’ятаю час, коли горіла
надія у сумних очах твоїх...
Ой батечку, якби і мала крила,
та мурів не здолаю цегляних.
Аби ж хоч ти сказав мені, для чого,
для чого ми зайшли у Лабіринт?
Навіщо я тягну безсило ноги,
Чому я схожа на машинний гвинт?

Чи сміюсь, чи плачу?
Чи ж тебе побачу?

21 березня 19..-ого року
І знов наснився посивілий тато.
Він хрестик зняв і простягнув мені,
вдягнув на шию крізь холодні грати.
І зник.
А я прокинулась в Труні,
В Труні, яку назвали Лабіринтом,
в нім Виходу шукаєм стільки літ.
Труна, яку назвали Лабіринтом –
це цілий світ, страшний пекельний світ.

Ми схожі на святих, але у пеклі.
Мабуть тому, що ми собі запеклі
вороги.
Ги!

Сірі стіни сирі.
Прагну неба вгорі.
Ніч чи день?
Я мовчу. Я одна.
Може, буде весна?
Ніч чи день?
Чи побачить дано
краєм ока Вікно?
Ніч чи день?!
Я мовчу – не одна.
І чи буде весна?
Ніч чи день?

9 листопада 19..-ого року
Не прийшла сьогодні ще до тями –
аж п’ятьох розстріляно осіб.
Їх учора кидали у ями,
задзвенів об цеглу жовтий німб.
І здійнялось ніби сизе пір’я –
звідкіля принесло голубів,
як в дитинстві, на моє подвір’я…
Але ж ні. Бетон лише сивів.

Кінця початок
чи кінець початку?..

ІІ

О скільки літ. О скільки довгих літ...

24 квітня 19...-ого року
Я бачила щілини у бетоні.
І хоч цементом мурували їх,
та на брудному і німому фоні
з’являвся мох, як над «великим» сміх.
Бетон не вічний, ржа руйнує грати,
але ж пройти повинно стільки літ.
А зараз ми повинні йти, вмирати,
шукати Виходу-Вікна.
У світ?

Мені жайворонка в небі б…
Та бетон
нам замінює, далЕбі,
камертон.

15 грудня 19…-ого року
Пиячили…
Пляшки я прибирала.
Не бачили,
як в склянку розглядала
себе:
Смуглява я від бруду.
Смуглявою і буду.

6 березня 19..-ого року
І сум, і радість огорнули душу –
Я у щілині пролісок знайшла.
Та тільки я ховати його мушу.
Відлига – ще не значить, що весна.

Оживаю, немов,
гарячішає кров.
Та зима.
Божеволіє сміх.
Відпустився би гріх,
та зима.
Ще бо ціла Труна.
Котить жахом луна:
«Ще зима…»
Хоч брудні куфайки,
та скресання ріки
ще нема.

Капала бурулька:
Кап! Кап! Кап!
Під нею на слизькому бетоні з’являлась інша
така сама.

ІІІ

Невже все повернулось навкруги?..
Казали ми.
Стріляли нас.
Ги!

29 липня 19..-ого року
Наснилася собі у сукні білій
В якійсь кімнаті світлі, за столом.
Всі рідні там, такі щасливі, милі.
Поїли чаєм, мати пиріжком
Кормила так, немов малу дитину.
Я заливалась сміхом (чи плачем).
Але під ранок зникло все хвилинно,
Лишивши серце наодинці з днем.

За поворотом бачу свій кінець.
А поворот
і Вихід з Лабіринту?

Сірі стіни сирі.
Чортма неба вгорі.
Ніч чи день?
Я мовчу, як німа.
Не життя, а тюрма.
Ніч чи день?
Мій кінець уже тут,
закінчився мій блуд
Ніч і день.
А Вікна все нема.
Нескінченна Тюрма
ніч і день.

2 серпня 19-ого року
Сьогодні уві сні мій сивий тато
із Лабіринту Вихід показав.
На дужих дверях ще міцніші грати,
замки, засуви.
Поруч хтось писав:
«Навіщо ж ви вели стільки народу?
Ключі та інструменти біля Входу…»

1996р.

Якось неясно пригадувала про існування цього твору. Але найшла його у себе моя подруга. Отак і вертаються до мене вірші, від яких я відмовлялась. Редакція 1996 року, без змін. Мені тоді було 17, я закінчувала 11-й клас і готувалась до іспитів....