Хіба вона жахлива- ніч купальська?
Колише вітер в лузі трави запашні...
Принадна ніч, вельмишановна, царська!
В таку потрапиш тільки уві сні.
Зірковий вир у місячній долині
Спіткає до буття магічні сили:
Все колобродить у спекотній днині,
Любовне свято обіцяє милим...
До квітки квіточка- сплітається вінок,
Не лавровий: тисячолистник з м*ятою.
Дівчата з хлопцями побрались у танок
З лихою пристрастю: упевнено-завзятою!
Таємні почуття розчулили пекельною жагою,
Розбарвили чуттям нестримної любові,
Приватно долучив до слів магічну зброю
Для визнання кохання в кожнім слові.
Бурхлива і нестримна липнева насолода...
І папороті цвіт згубився у дурмані.
Така чуттю приємна жіноча ніжна врода-
Від неї розум чамріє, знаходиться в омані.
Немає часу й простору у цю казкову ніч.
Зплітаються слова вустами в коливанні.
Зникає тиск обурення та низка протиріч,
Та невгамовна тяга в сопернецтві-змаганні.
Усе стає загальною умовною шаною,
Ніхто нікому і нічого не повинен.
Ніхто не визнає нахабництво ганьбою-
Усе за течією нічного свята плине...