ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Поцелуй пани Вали


Кажется, в начале весны 2002 года по израильскому радио “РЭКА” передавали интервью с известным польским режиссером Ежы Хофманом. Речь зашла и о его новом фильме “Огнем и мечом”. Мастер заговорил не сразу, будто что-то мешало ему.
– Я посвятил его моей дорогой жене Вале, не дожившей несколько недель до выхода ленты на экран...
Дальше я уже не мог слушать. Память с какой-то бешеной скоростью начала воспроизводить события 30-летней давности...
...Тогда я работал в Политиздате Украины, в международной редакции. Поскольку второй моей специальностью по диплому был польский язык и литература, мне поручили редактировать рукопись книги Генерального консула Польши в Киеве Януша Грохульского. Консульство находилось в нескольких минутах ходьбы от издательства и поэтому чаще всего встречи редактора с автором происходили там. Януш Казимирович звонил директору, и Золотоворотским садиком я направлялся на Большую Подвальную.
– Что будем пить? – спрашивал хозяин, когда мы усаживались на большущем кожаном диване.
– Кофе, – отвечал я, раскрывая рукопись.
Каково же было мое удивление, когда через несколько минут в кабинете появлялась тележка с разными напитками и закусками.
– Будет и кофе, – успокаивал меня пан Януш. – Думаю, что не только я, но и вы проголодались. Так что давайте отложим рукопись и поговорим о более важных вещах.
И Генконсул расспрашивал о самочувствии моей жены, о тогда еще маленьком Боре и совсем крохотном Саше.
– За здоровье и благополучие вашей семьи! – первым поднимал тост Януш Казимирович.
– И вашей тоже, – дополнял я.
Мы пили, ели и к концу трапезы как-то незаметно решались все вопросы и неясности, заготовленные мной в редакции. Автор просил что-то добавить, что-то удалить, но никогда не вмешивался в стилистические правки, отделываясь одним и тем же: “ Вы редактор – вам виднее”.
А когда подавали кофе, пан Януш с какой-то детской непосредственностью восклицал:
– А вот и ваш кофе!
Из-за стола мы пересаживались на диван и продолжали разговор о будущей книге. И если бы кто-то в этот момент посмотрел на нас со стороны, никогда бы не поверил, что беседуют между собой иностранный дипломат и рядовой редактор, а не отец с сыном.
Ни один польский праздник не проходил без того, чтобы меня не пригласили в консульство. Так было и в тот раз, когда отмечали День Возрождения Польши. После официальной части все вышли в огромный сад. Не успел я рассмотреть всех известных по портретам и телевидению соотечественников, как увидел приближающегося ко мне сотрудника консульства. Оказалось, что генеральный ищет меня.
– Куда же вы пропали? Гости спрашивают, когда же появится моя книга, а я без вас не знаю, что и ответить...
И, взяв под руку, Генеральный консул начал представлять меня министрам, военачальникам, артистам, писателям... Признаюсь, моя правая рука онемела от рукопожатий, а левая – от поднятия бокала с шампанским. Когда же гости мало-помалу начали расходиться, пан Януш попросил меня остаться и посидеть в “гроне родзинным”, то есть в “семейном кругу”. Не только из привязанности к хозяину дома, но также из редкой возможности поговорить по-польски, я согласился, хоть дома предстояло ночное бдение у кроватки Саши, а с утра – работа в издательстве.
Моими соседями за столиком на веранде оказались не намного старше меня невысокого роста блондин и бородач. Когда познакомились, оказалось, что я сидел в компании исполнителя главной роли в фильме “Пепел” по одноименному роману Генрика Сенкевича (каюсь, запамятовал его имя) и режиссера картины Ежы Хофмана. После того, как приняли за знакомство несколько рюмок коньяка, артист начал рассказывать такие забавные истории во время съемок, что даже, видимо, не особо склонный к веселью, задумчивый Хофман не мог удержаться от смеха. Сидящие за другими столиками, зная о таланте актера как великолепного рассказчика, попросили его говорить громче, и вскоре уже вся веранда сострясалась от смеха.
Было поздно. Поблагодарив Януша Казимировича за прием и сказав всем на прощанье то, что так щедро выработала польская традиция расставания, а напоследок еще и выпив “стшемяннего”, то есть ”на посошок”, я направился к выходу. И тут у самой двери передо мной вдруг появилась молодая и довольно привлекательная жена Ежы Хофмана.
– Нех пан уцалуе мне, – сказала она так, чтобы все присутствующие слышали, и закрыла собой выход.
Неужели я столько выпил, что начинает уже мерещиться, подумал я и оглянулся. Нет. Все, как и было еще несколько мгновений тому. Те же знакомые лица. Только, будто по команде, прекратились разговоры и смех. Ошарашенные происшедшим, все ожидали, чем же закончится эта сцена. Актер молча подавал какие-то знаки. Режиссер удивленно смотрел на свою жену.
– Нех пан уцалуе мне, – повторила пани Валя и стала на колени.
Целоваться при всех даже с такой красивой, пышущей здоровьем женщиной да еще при живом муже, не давшим мне на то разрешенья, – это было уж слишком для моего застенчивого характера. Я и со своей Ариной Лазаревной целовался на людях, кажется, только в загсе. “Нет! – категорично произнес мой внутренний голос. – Ни за что не поддамся капризам взбалмошной бабенки”.
Видя весь комизм этой сцены, Януш Казимирович направил кого-то из своих сотрудников урезонить наверняка подвыпившую гостью, сказав ей, что, дескать, Генеральный консул просит ее позволить мне уйти домой.
– А что, у нас и консулы есть свои? – только и нашлась что ответить на это пани Валя и продолжала стоять на коленях.
Кажется, улучив момент, когда моя соблазнительница, обратившись в сторону Януша Казимировича, на мгновенье потеряла бдительность, я молча оставил веранду и вышел в тишину ночного города.
Больше ни с Ежы Хофманом, ни с его очаровательной супругой мне встретиться не привелось. Думаю, что в той сцене у выхода с веранды в поведении пани Вали было больше от актерства, чем от алкоголя. А что именно я, далекий от всякой театральщины, стал неожиданно ее партнером, то это чистая случайность. Данная разве что для воспоминаний о канувшей в вечность молодости. Не больше. А теперь уже и как повод сказать безвременно ушедшей в мир иной пане Вале: “Да будет земля пухом!”






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-07-20 21:07:08
Переглядів сторінки твору 1585
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.027 / 5.6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.212 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2024.11.21 17:54
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Кореновська (Л.П./М.К.) [ 2012-07-20 21:24:11 ]
Файно. Сподобалось.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Алла Грабинська (Л.П./Л.П.) [ 2012-07-20 22:13:51 ]
Удивительные порой случаются историии!!! Написано интересно. Прочла с удовольствием!!!