«А тепер залишаються віра, надія, любов,- оці три.
А найбільша між ними – любов»
Перше послання св. Апостола Павла до коринтян. 13:13

В уяві навіть не можу поєднать їх,
Хоча життя все ж якось поєднало.
Його я називаю Буревій,
А як її – так до пуття й не знаю.
Зійшла вона неначебто з Небес
З пшеничним пасмом за плечима,
Із поглядом, що одірватися несила...
Їй би потомством прикрашати край
(Стільком саме такою й снилась),
Та Буревія, що простору шукав,
Бо його пісня, мов полонений птах,
До крові билася об стіни міста,
Взялась вона любов’ю гамувать.
Чекала схожого на нього сина.
Не дочекалась – «змію зеленому»
Віддав він чоловічу силу.
Безсилою рукою смерть відсторонив.
На неї, немічний, він дивиться востаннє.
Печаль не в змозі передать вустами,-
Сльозинами двома заговорив.
Що в них було: кохання? Чи спокута, може?
Про те стороннім знать не гоже.