Ховаєш, друже, істину просту.
Питаєш, чи брехня заради дружби.
Та я старію, значить – я росту.
Не розминусь з брехнею на мосту.
Брехня твоя в любові теж на службі.

Та справа честі – скромно замовчати
важкі труди брехні, гіркі плоди,
не згадуючи, скільки вже води
на млин її тобі вдалось пролляти.
Та де ж тут честь? І істина куди

побігла вдаль шляхетними шляхами.
В минулому, як не прийму брехні,
все, кажеш, буде знову поміж нами?
Не солоди отруту слів сльозами,
не відповім на це ні "так", ні "ні".

З прив’ялих рож твого не_раю_саду
напилася нектару вже не раз.
Та на собак облуди не натравлю
я істину, чи, може, просто правду,
тому і спопелію без образ.

Хоч і нема в минуле вороття.
Шукати можна істину в вині,
у сні, вогні, багні, війні, на дні
потоку, річки, моря, океану.
Я там шукати істину не стану,

й тобі не раджу. Як вода життя
сльозить в очах приблуди-кошеняти
чи памороззю зранку на вікні,
так істина сховалася в мені.
Її знайди. А можеш прочитати.