ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.09.11 06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.

Артур Сіренко
2026.09.10 22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло

хома дідим
2026.09.10 21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс

Ольга Садкова
2026.09.10 21:12
Десь відходить моє тепле літо,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.

Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,

Євген Федчук
2026.09.10 19:59
Зовсім звичайним ранок видававсь –
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по

Вячеслав Руденко
2026.09.10 15:15
Де ви, дозвілля невпізнані люди?
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.

Борис Костиря
2026.09.10 12:13
Нехай гряде оновлення весни,
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.

Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети

Ірина Вовк
2026.09.10 08:41
«ЗАГИБЕЛЬ АТЛАНТИДИ: Коли Океан закрив Небо»

(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)

ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється

Вячеслав Руденко
2026.09.10 08:04
Зарясніли відтінки
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.

Віктор Кучерук
2026.09.10 06:52
Ніким непереконана
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.

хома дідим
2026.09.09 21:29
віршики
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі

Ольга Садкова
2026.09.09 19:40
Ніч наблизилась тихенько.
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:

Кока Черкаський
2026.09.09 14:59
Де ж нам знайти королеву,
Де ж украсти один міліон???

Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?

Тетяна Левицька
2026.09.09 13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз

Ірина Вовк
2026.09.09 12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»

(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)

«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,

Борис Костиря
2026.09.09 12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1991) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Посвячується Піранезі
Чи то – місячний кратер, чи то – колізей; чи – то
десь у горах. І добродій в пальто
бесідує з чоловіком при палиці, бо ж у горах.
Неподалік собачка розкопирсав непотріб.

Не важить, про що вони гомонять. Видать,
беруть високо; про таку річ, як благодать
і стремління до істини. Освідчуватись в нестримнім
стремлінні цілком природно у бесіді з пілігримом.

Скелі – коли не рештки колись колон –
втопають у дикій рослинности. Загалом
голова пілігрима засвідчує у належній
мірі смирення – що світові, що тутешній

фауні, зокрема. "Так", говорить його
поза, "дарма, що колеться". В світі доста чого
страшного й окрім. Колючість – одна з питомих
рис, властивих поверхні. Візьмімо чотирногих:

їх вона не турбує; і нас не повинна, бо
ніг у нас менш удвічі. На місяці десь, або
деінде можливе инше. А тут, куди щонайдовші
тіні кида минуще, колючість дає підошві,

а босій – то і подавно – менше зважати на
прикрощі. В принципі, щем садна
з нас кепкує "тут" і "тепер", плекаючи сталу чулість
дражливої епідерми. І я відмовляюсь взутись".

Все-таки, це у горах. Чи серед уламків стін
колишнього городища. І руки напоготів
добродія у пальтині схрещені і недвижні.
"Так", каже його поза, "в принципі, дах у хижі

нагадує силуетом обриси схилів гір.
Чим, без хваління хижам і докорів на позір
задерикуватим скелям, єднає нерукотворне з
засадами геометрії. Хай із ухилом в конус

остання й перемудрила. І здалеку та ж гора
схожа на дім селянина, хижину бідаря
зблизька. Не конче ж пінитись винам,
щоб свідчити схожість мінливого із постійним,

теперішнього з минулим. Не кажучи – мимохідь.
А щойно ви – пілігрим, ви певні заздалегідь
в планиді, що рає спині залишатись слугою
того, кого лишила, ніж гравію під ногою

і марива попере́ду. Мариво, те завжди
зголошується майбутнім і говорить "іди
сюди". А досить людині вчастити кроку –
убуває й рідіє, скидаючи поволоку

з минулого: ті ж крутосхили, ті ж остюки.
Тому я тут у взутті". "Ви тут йому завдяки, –
не погоджується з ним пілігрим. – Дивуюсь
чутому, намагаючись. Радий не обманутись

у цяті, у плямі в мариві, рядженій в давнину".
"Ах, ми лишень два минулих. Їх вистачить на одну
теперішність. І це, зауважу, в ліпшім
разі. У звичнім обом нам – гіршім,

не бувати й цьому. В найгіршім, для олівця
або голки художника ми – що порожні місця.
Ба, чаруючись грою серпанків, даллю,
око маляра вправі понехтувати деталлю

– тобто моїм і вашим в ній існуванням. Ми –
те, об чім не шкодують, як за пиріг куми.
Ні нині, ні у майбутнім. Ані у їх гібриді.
Тому бо пейзаж – минуле в чистому виді,

що спекалося співвласників. Коли його колір – чин
речей, що спростовує далечінь
за звичне тій деспотичне порядкування тілом
по-свійськи. Тому минуле буває ще чорно-білим,

брунатним, темно-смарагдовим. І чулий на кольори
маляр ним очарований, і в захваті від гори,
чи, скажімо, розвалини. Тож віддамо Джованні
належне, адже Джованні примітив у нім принаймні

нас, нехай обірванців, – не Альпи, не Древній Рим".
"То ви, значить, із минулого?" – хвилюється пілігрим.
Та співбесідник замовк, чомусь відволікшись задля
собачки, яка дещицю все-таки розкопала

підвечеряти зі сміття собі, і ось-ось
звискне, щаслива, що завдалось.
"Та ні, – роняє він зрештою. – Гуляєм тут, коли трапить".
І тут пейзаж заливає ревносний сучий гавкіт.



<1993-1995>




Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2012-08-01 08:02:41
Переглядів сторінки твору 3344
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.770 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.473 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2026.09.11 06:23
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2013-02-06 09:38:49 ]
Посвящается Пиранези

Не то - лунный кратер, не то - колизей; не то -
где-то в горах. И человек в пальто
беседует с человеком, сжимающим в пальцах посох.
Неподалеку собачка ищет пожрать в отбросах.

Не важно, о чем они говорят. Видать,
о возвышенном; о таких предметах, как благодать
и стремление к истине. Об этом неодолимом
чувстве вполне естественно беседовать с пилигримом.

Скалы - или остатки былых колонн -
покрыты дикой растительностью. И наклон
головы пилигрима свидетельствует об известной
примиренности - с миром вообще и с местной

фауной в частности. "Да", говорит его
поза, "мне все равно, если колется. Ничего
страшного в этом нет. Колкость - одно из многих
свойств, присущих поверхности. Взять хоть четвероногих:

их она не смущает; и нас не должна, зане
ног у нас вдвое меньше. Может быть, на Луне
все обстоит иначе. Но здесь, где обычно с прошлым
смешано настоящее, колкость дает подошвам

- и босиком особенно - почувствовать, так сказать,
разницу. В принципе, осязать
можно лишь настоящее - естественно, приспособив
к этому эпидерму. И отрицаю обувь".

Все-таки, это - в горах. Или же - посреди
древних руин. И руки, скрещенные на груди
того, что в пальто, подчеркивают, насколько он неподвижен.
"Да", гласит его поза, "в принципе, кровли хижин

смахивают силуэтом на очертанья гор.
Это, конечно, не к чести хижин и не в укор
горным вершинам, но подтверждает склонность
природы к простой геометрии. То есть, освоив конус,

она чуть-чуть увлеклась. И горы издалека
схожи с крестьянским жилищем, с хижиной батрака
вблизи. Не нужно быть сильно пьяным,
чтоб обнаружить сходство временного с постоянным

и настоящего с прошлым. Тем более - при ходьбе.
И если вы - пилигрим, вы знаете, что судьбе
угодней, чтоб человек себя полагал слугою
оставшегося за спиной, чем гравия под ногою

и марева впереди. Марево впереди
представляется будущим и говорит "иди
ко мне". Но по мере вашего к мареву приближенья
оно обретает, редея, знакомое выраженье

прошлого: те же склоны, те же пучки травы.
Поэтому я обут". "Но так и возникли вы, -
не соглашается с ним пилигрим. - Забавно,
что вы так выражаетесь. Ибо совсем недавно

вы были лишь точкой в мареве, потом разрослись в пятно".
"Ах, мы всего лишь два прошлых. Два прошлых дают одно
настоящее. И это, замечу, в лучшем
случае. В худшем - мы не получим

даже и этого. В худшем случае, карандаш
или игла художника изобразят пейзаж
без нас. Очарованный дымкой, далью,
глаз художника вправе вообще пренебречь деталью

- то есть моим и вашим существованьем. Мы -
то, в чем пейзаж не нуждается как в пирогах кумы.
Ни в настоящем, ни в будущем. Тем более - в их гибриде.
Видите ли, пейзаж есть прошлое в чистом виде,

лишившееся обладателя. Когда оно - просто цвет
вещи на расстояньи; ее ответ
на привычку пространства распоряжаться телом
по-своему. И поэтому прошлое может быть черно-белым,

коричневым, темно-зеленым. Вот почему порой
художник оказывается заворожен горой
или, скажем, развалинами. И надо отдать Джованни
должное, ибо Джованни внимателен к мелкой рвани

вроде нас, созерцая то Альпы, то древний Рим".
"Вы, значит, возникли из прошлого?" - волнуется пилигрим.
Но собеседник умолк, разглядывая устало
собачку, которая все-таки что-то себе достала

поужинать в груде мусора и вот-вот
взвизгнет от счастья, что и она живет.
"Да нет, - наконец он роняет. - Мы здесь просто так, гуляем".
И тут пейзаж оглашается заливистым сучьим лаем.

1993-1995