ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.06.20 07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.

Борис Костиря
2025.06.19 21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,

Євген Федчук
2025.06.19 20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні

Світлана Пирогова
2025.06.19 12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.

Віктор Кучерук
2025.06.19 09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.

Світлана Майя Залізняк
2025.06.18 22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Рожеві метел

Борис Костиря
2025.06.18 21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.

Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж

Іван Потьомкін
2025.06.18 19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати

Асорті Пиріжкарня
2025.06.18 14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами. Коментарі свого часу сподобались, як сві

Віктор Кучерук
2025.06.18 05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі

С М
2025.06.17 22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах

Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку

Світлана Майя Залізняк
2025.06.17 21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Золотавий ла

Борис Костиря
2025.06.17 21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.

Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.

Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.

Віктор Кучерук
2025.06.17 05:03
Посередині болота
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25

Хельґі Йогансен
2025.06.16 23:18
Ти знаєш, я скучив за нами,
За вайбом розмов ні про що,
За зорями та небесами
І першим (ще сніжним) Різдвом.

Там юність бриніла у венах,
І світ був безмежний, мов сон,
Де кожне бажання напевне

М Менянин
2025.06.16 22:22
В щасливу пору
з батьками ми.
Вони і поруч
і в нас вони.

Давно нема їх –
пролинув час –
та рідний подих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04

Ольга Незламна
2025.04.30

Тея ТектоНічна
2025.04.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1991) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Посвячується Піранезі
Чи то – місячний кратер, чи то – колізей; чи – ті
таки гори. І чоловік у пальті
бесідує з чоловіком з патерицею у правиці.
Неподалік собака шукає їдла в смітниці.

Не чутно, об чім оті балачки. Видать,
мітять високо; мабуть, предметом є благодать
і керунок на істину. Наснага зі невтолимим
покликом – неодмінна річ у бесіді з пілігримом.

Скелі – або фрагменти стовпотворінь –
втопають у дикій рослинности. І уклін
голови пілігрима виказує в німій сцені
смирення – що всьому світові, що місцевій

фауні, зокрема. "Так", запевняє ця
поза, "дарма, що колеться". Ніяко без кінця
болю жахатись. Колючість – одна з питомих
рис, властивих поверхні. Візьмімо чотирногих:

їх вона не турбує; і нам не завада, пак
вдвічі менше і ніг. Це Місяцю для розваг
смішки – їх ніжки-ріжки. А тут, куди щонайдовші
тіні кида минуще, колючість дає підошві,

а босій – і неодмінно – менше зважати на
прикрощі. В принципі, щем садна
ратує за теперішність, себто – всякчасну чулість
дражливої епідерми. І я відмовляюсь взутись".

Все-таки, це у горах. Може – серед здавен
милих руїн. І руки, схрещені до рамен
людиною у пальті, виказують сумнів у паралелі.
"Так", каже його поза, "в принципі, дах оселі

нагадує силуетом обриси схилів гір.
Чим, без хвали оселям і докорів на позір
задерикуватим скелям, єднає нерукотворне з
засадами геометрії. Хай зі ухилом в конус

остання й перемудрила. І здалеку та ж гора
схожа на дім селянина, хижину злидаря
зблизька. Не треба застіль з похміллям,
щоб з’ясувати схожість мінливого зі постійним,

теперішнього з минулим. Не кажучи – мимохідь.
А щойно ви – пілігрим, ви певні заздалегідь
в планиді, що рає спині радше бути слугою
того, хто ступає вслід, ніж гравію під ногою

і марива попере́ду. Мариво, те завжди
зголошується майбутнім і говорить "іди
сюди". А задосить людині вчастити кроку –
убуває й рідіє, знімаючи поволоку

минулого: ті ж крутосхили, ті ж остюки.
Тому я тут у взутті". "Ви тут йому завдяки, –
не погоджується з ним пілігрим. – Дивуюсь
висновку, намагаючись. Радий і обманутись

у цяті, у плямі в мариві, рядженій в давнину".
"Ах, ми лишень два минулих. Двох вистачить на одну
теперішність. І це, зауважу, в ліпшім
разі. У звичнім обом нам – гіршім,

дзуськи означитися. Що пензлем, що олівцем
або голкою майстра: не стребуватись митцем.
Ба, чаруючись грою серпанків, даллю,
око маляра вправі понехтувати деталлю

– тобто моїм і вашим в ній існуванням. Ми –
те, що пейзаж не вважає смаколиком у куми.
Ні нині, ні у майбутнім. Ані у їх гібриді.
Власне, тому пейзаж – минуле у чистім виді,

байдуже до зазіхань власника. Коли його колір – чин
речей, що спростовує далечінь
за звичне тій деспотичне порядкування тілом
по-свійськи. Тому минуле буває ще чорно-білим,

брунатним, темно-смарагдовим. Мінячись, кольори
хутчій очарують маляра зі абрисами гори
чи, скажімо, розвалинами. Тож віддамо Джованні
належне, адже Джованні помітив у нім принаймні

нас, нехай обірванців, – не Альпи, не Древній Рим".
"Ви, звісно, гість із минулого?" – хвилюється пілігрим.
Та співбесідник замовк, мавши на оці бублик
хвоста цуцика, котрий дещицю роздобув був

зі сміття собі підвечеряти і ось-ось
звискне, щасливий, що завдалось.
"Та ні, – озвався нарешті. – Нас остюки не кваплять".
І тут пейзаж оглашає заливистий сучий гавкіт.



<1993-1995>




Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2012-08-01 08:02:41
Переглядів сторінки твору 3079
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.778 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.384 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2025.06.16 07:59
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2013-02-06 09:38:49 ]
Посвящается Пиранези

Не то - лунный кратер, не то - колизей; не то -
где-то в горах. И человек в пальто
беседует с человеком, сжимающим в пальцах посох.
Неподалеку собачка ищет пожрать в отбросах.

Не важно, о чем они говорят. Видать,
о возвышенном; о таких предметах, как благодать
и стремление к истине. Об этом неодолимом
чувстве вполне естественно беседовать с пилигримом.

Скалы - или остатки былых колонн -
покрыты дикой растительностью. И наклон
головы пилигрима свидетельствует об известной
примиренности - с миром вообще и с местной

фауной в частности. "Да", говорит его
поза, "мне все равно, если колется. Ничего
страшного в этом нет. Колкость - одно из многих
свойств, присущих поверхности. Взять хоть четвероногих:

их она не смущает; и нас не должна, зане
ног у нас вдвое меньше. Может быть, на Луне
все обстоит иначе. Но здесь, где обычно с прошлым
смешано настоящее, колкость дает подошвам

- и босиком особенно - почувствовать, так сказать,
разницу. В принципе, осязать
можно лишь настоящее - естественно, приспособив
к этому эпидерму. И отрицаю обувь".

Все-таки, это - в горах. Или же - посреди
древних руин. И руки, скрещенные на груди
того, что в пальто, подчеркивают, насколько он неподвижен.
"Да", гласит его поза, "в принципе, кровли хижин

смахивают силуэтом на очертанья гор.
Это, конечно, не к чести хижин и не в укор
горным вершинам, но подтверждает склонность
природы к простой геометрии. То есть, освоив конус,

она чуть-чуть увлеклась. И горы издалека
схожи с крестьянским жилищем, с хижиной батрака
вблизи. Не нужно быть сильно пьяным,
чтоб обнаружить сходство временного с постоянным

и настоящего с прошлым. Тем более - при ходьбе.
И если вы - пилигрим, вы знаете, что судьбе
угодней, чтоб человек себя полагал слугою
оставшегося за спиной, чем гравия под ногою

и марева впереди. Марево впереди
представляется будущим и говорит "иди
ко мне". Но по мере вашего к мареву приближенья
оно обретает, редея, знакомое выраженье

прошлого: те же склоны, те же пучки травы.
Поэтому я обут". "Но так и возникли вы, -
не соглашается с ним пилигрим. - Забавно,
что вы так выражаетесь. Ибо совсем недавно

вы были лишь точкой в мареве, потом разрослись в пятно".
"Ах, мы всего лишь два прошлых. Два прошлых дают одно
настоящее. И это, замечу, в лучшем
случае. В худшем - мы не получим

даже и этого. В худшем случае, карандаш
или игла художника изобразят пейзаж
без нас. Очарованный дымкой, далью,
глаз художника вправе вообще пренебречь деталью

- то есть моим и вашим существованьем. Мы -
то, в чем пейзаж не нуждается как в пирогах кумы.
Ни в настоящем, ни в будущем. Тем более - в их гибриде.
Видите ли, пейзаж есть прошлое в чистом виде,

лишившееся обладателя. Когда оно - просто цвет
вещи на расстояньи; ее ответ
на привычку пространства распоряжаться телом
по-своему. И поэтому прошлое может быть черно-белым,

коричневым, темно-зеленым. Вот почему порой
художник оказывается заворожен горой
или, скажем, развалинами. И надо отдать Джованни
должное, ибо Джованни внимателен к мелкой рвани

вроде нас, созерцая то Альпы, то древний Рим".
"Вы, значит, возникли из прошлого?" - волнуется пилигрим.
Но собеседник умолк, разглядывая устало
собачку, которая все-таки что-то себе достала

поужинать в груде мусора и вот-вот
взвизгнет от счастья, что и она живет.
"Да нет, - наконец он роняет. - Мы здесь просто так, гуляем".
И тут пейзаж оглашается заливистым сучьим лаем.

1993-1995