+ + +

Принцеса носить
помаранчеві кліпси
і темний мішок,
в якому тримає свої скарби.
Іноді розповідає:

- Це косметика, яку мені
купив тато. Це сигарети,
які я беру в старшої сестри.
Це срібло, що лишилось
від мами, вона носила його,
доки не померла.
- А це, - питаю, - хто це на фото?
- Мої подружки, - відповідає, -
вони ненавидять мене за моє
золоте волосся і чорну білизну,
якої немає в жодної з них.
Мої приятелі, вони ладні
розірвати мене на шматки
за всю ту літню вологу,
що нагрівається в моєму
серці.

В чому сутність поезії?
Писати про те, що всім давно відомо.
Говорити про речі, яких ми позбавлені,
озвучувати наші розчарування.
Говорити так, щоби викликати
злість і любов, заздрість, ненависть
і співчуття. Говорити
під місяцем, що висить
над тобою, тиснучи всім своїм
жовтим відлунням.

Кожна доросла жінка має
в собі цей механізм,
цю солодку мелодію,
яку можна почути, лише
розламавши серце,
яку, лише розламавши серце,
можна спинити.