Після з'їзду Партії Регіонів, що його Іван дивився по телевізору, до речі, як повідав Крошка – вдягнувши свій єдиний костюм та сяк-так накрутивши круг шиї давню, ще з власного весілля, краватку, наш господар збадьорився. "Тепер почнеться нове життя! – вигукував піднесено, вергаючи важезні шухлі коров'ячого гною. – Кризу подолано!" Найсмішніше, що його піднесення поділяв і котяра – ступав сановито та все намагався глянути на мене зверхньо, хоча саме це й виглядало кумедно, бо дивився на нього згори донизу, тобто з бантини, саме я. "Чув, пьострий, – кризу подолано, тож небавом усілякі там білоплямисті муситимуть перефарбуватися в біло-сині, а хто відмовиться перефарбовуватись – із'їмо!" – "Та вже, – відповідаю недоумку. – Тільки чував я по трансляції, як один біло-синій нахвалявся, мовляв "розвели ми їх, як котят!" То це не про тебе часом ішлося?" Крошман набундючився ще дужче та шугнув із драбини сьорбати видоєне Одарининою молоко.
Розсмішив… я навіть віршика жартівливого склав, о:

Нині пнуться в біло-сині
Пси, коти і навіть свині.
Щоб не збутися корита,
Всі від рогів до копита
Мастяться в ультрамарини.
Що ти хоч – дурні тварини!
Та ж не доїться коняка
Й вовни не дає собака;
Схоч корову осідлати? –
Засміють і батько й мати!
Всі ми різні, всі несхожі:
Ті рожеві, мовби рожі,
Ті зелені, ті барвисті,
Ті як я – білоплямисті!
Хто ж фарбується завзято,
Що його вже й не пізнати,
То поздовжно, то навскісно,
Втратить колір свій первісний;
А за кольором і мову.
Все, тоді – забудь розмову!
Чи ти нявкав, чи ти мукав –
Замовчи! Німим же мука:
Відженуть від годівниці,
Йдіть – жалійтесь, дурні ниці!
Інший путь виростогубу:
Щойно сонця теплу грубу
Змінить сутінь-прохолода,
Я в політ, а там – свобода!

Далі буде…