Коза дурнувата розмекалась, бо спека й трава вигоріла, а воно ж дрібна рогата худоба – не велика, абищо не їстиме, а Одарина тримає сатану виключно через потамування її молоком шлункового болю. Не свого – Іванового, хоча той віддає перевагу терапії, а правильніше – анестезії, спиртовій. Тож вишу догори ногами під бантиною, слухаю козу та, фрагментами, радіоточку. А там якесь дитя піднесено белькоче, мовляв, як воно пишається, що воно – українець! Дивно, мізкую, – от я – білоплямистий виростогуб, а тим ніяк не пишаюсь, бо в тому ніякого мого внеску нема. От упіймав я сю ніч величезного вгодованого метелика, от у цьому моя заслуга є й цим пишаюсь, навіть подумував на бантині позначки робити кігтиком, а інше… Либонь пишатися слід здобутками, ну можна ще іншим, іще вправнішим за тебе виростогубом, а просто тим, що належиш до родини кажанячих… Це наче пишатися, що в тебе два крила, або ультразвуковий апарат, наче ти його на базарі купив! Цікаво, коза пишається тим, що вона коза?
Крошки нема, на нього спека зле впливає – в льосі сидить, а то прийшов би, пір'я розпустив (образно) та глаголив, як він, котяра, пишається, що належить до великого племені – іще в пірамідах, мовляв, котячі зображення знаходили! А по мені. то ліпше притяг би мишу – ото було б чим пишатися. Мишу, певна річ не літучу, літуча ще політає, куди йому…
Одарина радіо не любить. Каже, що там навчають, як людей дури́ть. Іван сміється: "Темнота! То нині називається школою бізнесу! В нових реаліях живемо! – Реалії може й нові, – Одарина, – а плутня – вона плутня й є! Слухати гидко!"
Сказали, що президент підписав мовний закон. Саме корова заревла мов несамовита, був би Крошман – телепнув би, що від задоволення природних потреб, але хто-хто, а виростогуб то знає що від здуття – Іван укосив цілий лантух зеленого, а в неї завжди так, бідолашної…

Далі буде…