Біда найшла, як завжди, несподівано. Кум Саливон прийшов до нашого Івана, а той саме дивився олімпіаду. Сіли вдвох, а коли стали показувати боротьбу, як її… тхеквондо, ага… то кумам сподобалося – вирішили помірятися собі. А, що антидопінгового комітету, себто Одарини, на ту злощасну пору в хаті не було, то репнули перед сутичкою по чарці – м'язи розігріти, ну й зрозуміло – Іван зламав кумові Саливонові ногу.
Це зо слів Крошки, подальше я вже чув-спостерігав наявно: кум Саливон стогне, Іван стогне, корова, зачувши, в хліві реве, Одарина прибігла, глянула – та до фельдшерки Клави. Та прийшла, укола дала, шину наклала й викликала з району швидку. Поки швидка приїхала, Саливон стогне, кума Саливониха примчала – голосить, Одарина Івана сятить, а той в ногах у кума качається (більше коло тієї – цілої), чуба на голові рве та благає: прости! Коза мекає, гуси ґелґотять, ну й решта…
Відвезли Саливона в район, наклали гіпс, назавтра, себто сьогодні, він уже герой на цілий куток: Іван, як винуватець, покірно катає того возиком по селу, а Саливон гордовито показує землякам ногу…
Несподівано пригода обернулася для кумів вигодою. Ледь не в кожній хаті наливають по чарці, ну наче тобі олімпійським чемпіонам; навіть Одарина, Іванові то б не налила, ага – хіба кочергою, а Саливонові не відмовить, теж часткова винуватиця буцім. Під вечір валандають возиком по селу, як чопи, загіпсована нога торохтить об транспортний засіб і горланять "Дєнь і ночь, ночь і дєнь на моєм плєчє рємєнь…"
А мені час на полювання. День змалів, метелик здрібнів, спека спала, дихнуло вереснем. Виростогуби осені не люблять – прохолодна, та про-голодна пора, але я либонь виростогуб унікальний, мені осіння пора вподобу – в мене тоді вірші гарні виходять. Ага…

Далі буде…