Могутній, хоча трохи й підпоєний, організм кума Саливона могутньо ж таки змагає осоружний перелом. Нога зростається, втім навіть із цього виходить морока, бо кінцівка під гіпсом несамовито свербить, а розбещений загальною увагою та співчуттям Саливон вимагає, аби чухав її Іван. Той дратується, бо, ну хоча й винен, але чухати Саливонову ногу, це вже аж… До того ж, як зізнався він, вичищаючи гній, Одарині – кумові ноги й без гіпсу смердять, а вже в палітурці… Тому між нерозлучними кумами-друзяками пробігла кішка і кішка ця зовсім не наш Крошман.
У нього інша біда. Крошка, схоже, заздрить, що я, як і належиться виростогубові, трохи нагулюю на довготривалий зимовий анабіоз жирову масу, й усе пнеться не відставати. Повиловлював усіх мишей, ганяє по деревах за горобцями ( з меншим успіхом) та ні на крок не відходить від Одарини коли та доїть корову. Вихлебтавши мисочку молока, прямує в сіни, де стоїть дзеркало, та уважно озирає свою злостиву фігуру. Ото через злостивість та заздрісність і не поправляється.
Нечасто ми сходимося з котом на думці, а це зійшлися. Казали по радіо, що в столиці якісь голі дівки зрізали бензопилкою хреста. Навіщо? Одарина аж сама перехрестилася, Іван матюкнувся, ми з Крошкою синхронно захитали головами. Далі, щоправда, почалися розбіжності. "За Союзу такого б не було!" – пафосно заявив Іван. "За Союзу хрестів не ставили!" – відказала йому жінка. "Бо живемо в псевдодержаві! – видав котяра. – Он у Москві за наругу до холодної запроторюють на раз!" "Чому так багнеться взяти до рук бензопилку? – дивуюся. Чому дитині дарують на іменини іграшкового автомата, а не кельму? Нехай будує, нехай на знак найпротестнішого протесту закопає поряд іще одного хреста, кращого та вищого. Ото буде протест!" "Бо на чорта вони були, ті хрести! – Іван у хліві внизу. – Тра було общежитія строїть, то й строїли!" "Та общежитія то тре, – Одарина. – Тільки ж виходить так, що коли нема поблизу хреста, то стають нехристами…"

Далі буде…