Село гуде. Приходили агітатори від молодого, перспективного та незаплямованого кандидата, писали скарги, накази й побажання, а пенсіонерам, чорнобильцям і афганцям роздавали пайки. Іванові та Одарині пайків не дісталося, бо Іван ані в Чорнобилі, ні в Афгані не був, а на пенсію їм іще рано. Зате неабияк пофортунило кумові Саливону: Саливониха саме везла його возиком від амбулаторії, аж тут назустріч агітатори – пройнялися, ввійшли в становище й пообіцяли позачергово забезпечити хворого милицями. Хворий не дуже й повірив – велів Саливонисі котити далі, аж ось на третій день представник незаплямованого кандидата привозить Саливонові милиці, новенькі, пластикові, наш Іван, як побачив, то тільки й знайшовся розгублено хмикнути, мовляв – китайські. Тим часом сам кинувся навздогін за представником і ніяк не відпускав бідолашного, вимагаючи, щоб перспективний та незаплямований кандидат забезпечив наступного разу Івана цементом у кількості півтони.
Воно, Іван мав перед очима добрячий приклад – сельчани масово позамовляли в щедрих агітаторів хто нове колесо до велосипеда, хто тюнера до цифрового телебачення – веління часу, а хто й акумулятора до "Москвича 2140". Наш битий життям господар то в шарові подарунки не вірив, але коли побачив Саливонові костури… Утім цементу Іван так і не отримав – сам відмовився. Озлившись від Іванових забаганок, представник шепнув, що подарунки від щедрого кандидата залишаться у щасливій власності сельчан лише в разі перемоги того на виборах, у іншому ж випадку всі "одиниці товару", – як він висловився, доведеться здати. "Що, і Саливонові милиці? – перепитав приголомшений Іван. – І милиці!" – невблаганно заявив представник.
Либонь, уявивши, як видовбує з землі замішаний на кандидатовому цементі бетон, Іван відмовився від замовлення, Саливон же, зачувши про деякі особливості передвиборчих щедрот, зробився найзатятішим прихильником та агітатором молодого кандидата не лише в цілому селі, а й у окрузі. І чого питається, адже до виборів нога однаково загоїться й милиці стануть уже не потрібними?
На порозі осені метелик пішов хоч і рідкісний, зате ситний – упіймав двох-трьох і наївся. Крошка хвалиться, що з мишами те саме…