Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Проза
"Арсіноя. Забута тінь на сходах Артеміди" (продовження 5)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Арсіноя. Забута тінь на сходах Артеміди" (продовження 5)
Ліс із каменю
«Храм – чудове сховище від світу людей,
але в ньому немає стін від власної пам'яті».
З уст невпізнаної жриці Храму Артеміди
…Центуріон робить по сходах ще три кроки вгору. Його залізні каліги б'ють по різьбленому мармуру, який сім років служив мені захистом. Сім років надії. Сім років ілюзії, яка сьогодні розсипається на порох. Храм Артеміди, одне з чудес світу, став для мене одночасно і рятівним ковчегом, і золотою кліткою.
Цей храм був гігантським лісом із каменю. Сто двадцять сім колон, кожна заввишки з корабельну щоглу, тримали на собі дах, що губився десь у синяві малоазійського неба. У цих величних камінних стінах жила Богиня-мисливиця Старої Еллади, яка дарувала притулок тим, хто тікав від людського суду. Я теж знайшла захист під її крилом.
Тут, в Ефесі, час мав інший смак. Не той гарячий, стрімкий, як нільська вода під час «ахе́ту», а густий і застійний, мов оливкова олія. Я носила тонкий іонійський льон, який пахнув лавандою та сухим степом, а не кіптявою александрійських пожеж. Я навчилася опускати очі перед верховними жерцями, навчилася тримати срібну амфору так, щоб мої руки не тремтіли. Проте під білими шатами жриці я все ще носила шрами від золотих ланцюгів Цезаря на моїх зап'ястях. Вони відгукувалися глухим болем на дощ, щоразу нагадуючи, хто я є.
Часто вечорами, коли прочани залишали подвір'я Храму, я виходила на терасу і дивилася в бік моря. Філософи, що приходили до Артемісіону, любили вести зі мною розмови про Долю. Вони думали, що говорять із упокореною царівною.
– Час лікує гнів, принцесо, – сказав мені якось старий сивий мислитель з Афін. – Подивіться на ці колони. Вони стоять віками, байдужі до людських пристрастей. Богиня дарувала вам спокій.
– Богиня дарувала мені відтермінування, – відповіла я тоді, дивлячись на натовп. – Спокій буває лише в мулі Нілу. Клеопатра не забуде мене. Вона знає, що поки єгиптяни пам'ятають моє ім'я, її трон тримається лише на римських списах-сарисах.
Я вивчала кожне нове обличчя в натовпі прочан в очікуванні найманців Клеопатри. Сім років я жила з цим страхом. Сім років моїм головним внутрішнім монологом був один єдиний діалог із власною тінню:
«Сьогодні? Чи завтра? Чи коли зацвітуть мирти?»
Далі буде.
«Храм – чудове сховище від світу людей,
але в ньому немає стін від власної пам'яті».
З уст невпізнаної жриці Храму Артеміди
…Центуріон робить по сходах ще три кроки вгору. Його залізні каліги б'ють по різьбленому мармуру, який сім років служив мені захистом. Сім років надії. Сім років ілюзії, яка сьогодні розсипається на порох. Храм Артеміди, одне з чудес світу, став для мене одночасно і рятівним ковчегом, і золотою кліткою.
Цей храм був гігантським лісом із каменю. Сто двадцять сім колон, кожна заввишки з корабельну щоглу, тримали на собі дах, що губився десь у синяві малоазійського неба. У цих величних камінних стінах жила Богиня-мисливиця Старої Еллади, яка дарувала притулок тим, хто тікав від людського суду. Я теж знайшла захист під її крилом.
Тут, в Ефесі, час мав інший смак. Не той гарячий, стрімкий, як нільська вода під час «ахе́ту», а густий і застійний, мов оливкова олія. Я носила тонкий іонійський льон, який пахнув лавандою та сухим степом, а не кіптявою александрійських пожеж. Я навчилася опускати очі перед верховними жерцями, навчилася тримати срібну амфору так, щоб мої руки не тремтіли. Проте під білими шатами жриці я все ще носила шрами від золотих ланцюгів Цезаря на моїх зап'ястях. Вони відгукувалися глухим болем на дощ, щоразу нагадуючи, хто я є.
Часто вечорами, коли прочани залишали подвір'я Храму, я виходила на терасу і дивилася в бік моря. Філософи, що приходили до Артемісіону, любили вести зі мною розмови про Долю. Вони думали, що говорять із упокореною царівною.
– Час лікує гнів, принцесо, – сказав мені якось старий сивий мислитель з Афін. – Подивіться на ці колони. Вони стоять віками, байдужі до людських пристрастей. Богиня дарувала вам спокій.
– Богиня дарувала мені відтермінування, – відповіла я тоді, дивлячись на натовп. – Спокій буває лише в мулі Нілу. Клеопатра не забуде мене. Вона знає, що поки єгиптяни пам'ятають моє ім'я, її трон тримається лише на римських списах-сарисах.
Я вивчала кожне нове обличчя в натовпі прочан в очікуванні найманців Клеопатри. Сім років я жила з цим страхом. Сім років моїм головним внутрішнім монологом був один єдиний діалог із власною тінню:
«Сьогодні? Чи завтра? Чи коли зацвітуть мирти?»
Далі буде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""Арсіноя. Забута тінь на сходах Артеміди" (продовження 6)"
• Перейти на сторінку •
""Арсіноя. Забута тінь на сходах Артеміди" (продовження 4)"
• Перейти на сторінку •
""Арсіноя. Забута тінь на сходах Артеміди" (продовження 4)"
Про публікацію
