Білі, оранжеві, світло-рожеві
вікна офісів та квартир –
всі ви оманливо-міражеві,
ніби за вами – добро і мир.
Дивлюся на вас – і вірю у затишок,
едемських днів ефемерний залишок,
вірю в кохання, у дружню приязнь.
Од вогників ваших душею гріюсь.

Вірю, хоч знаю: за оманою шибок,
там, де кремовий абажур,
вдосталь слів лихих та олживих,
вдосталь сварок, образ та зажур.
Замість любови – підозри і ревнощі,
замість дружби – підступи й заздрощі.
І затишний світ, намріяний мною,
насправді гнилизною тхне нудною.

Білі, оранжеві, рожеві вікна,
що у темряві вабите зір, –
ваша магія всесильна й вічна,
мов чарівність далеких зір;
і вам завдяки диво дивнеє твориться:
ядушні світки наших душ просторяться,
тому ведете не до банальних приміщень,
а, кажучи гучно, до моральних вивищень.

Вдень мені вас бракує, віконця,
вдень ви незрячі, вбрані у пил,
і в сліпучому погляді сонця
всі блищите на один копил,
і тоді видаються денними протезами
вікон (хоч радше – їхніми антитезами)
рекламні бігборди, в яких мигають
манкі вогні недосяжного раю.
2005