
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
2025.10.09
09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
2025.10.08
22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
2025.10.08
13:20
грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковц
2025.10.08
11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло.
У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів.
Право сильного сильне, але не праве.
Малодушним завжди мало загублених душ.
2025.10.08
06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Електрофізичний етюд
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Електрофізичний етюд
Це почуття билося у ній, бриніло, як розбуджена проти ночі муха раптом починає перелякано шарпатись у пошуках світла, б’є собою об розпечене скло лампочки, абажура, сліпне від болю – і знову летить, підкорена інстинктом на ту кляту увімкнену люстру. Вимкніть її, хто-небудь! Вимкніть, змилуйтеся!
...
- Це вже утретє намагаюся сказати тобі... Але чи дійсно тобі ці слова призначені? Радше, я самій собі намагаюся втовкмачити це прохання – не зачіпай мене, не торкайся! Ані поглядом захопленим, ані дотиком теплим, ані словом, що котиться жариною за комір, і як не вдавай, що все нормально, все так, як завжди – не можу стримати отієї хвилі-цунамі, яка підіймається усередині і ... затоплює цілком і безповоротно, - дивувалася собі, що вона саме це сказала, спромоглася таки на зізнання.
- Не чіпай мене. Знаєш, я ж – неадекватна. Навіть налякати тебе можу. Ти як, взагалі, сміливий чоловік? Гвардійський офіцер? Воював? Тоді, думаю, не злякаєшся. – вона сумно посміхнулася, зазирнула йому в очі.
- Присунься ближче. Так, так! Знаєш, ти посміхаєшся, як отой англійський принц у недавньому шоу про холостяка, отак білозубо і невпевнено – бо що ж ті його наречені зараз знову вигадають? Чесно, мені того принца навіть трохи шкода, бо він... дуже добрий. А добрими людьми світ користується, добрих, зазвичай, ображають. Жінки такими бувають, чоловіки... Ой, куди це мене занесло. Я ж тебе налякати хотіла! Далі посміхаєшся? Чекай, зберуся з духом і скажу!
Опустила голову, сховала очі, а потім різко підвела їх угору.
- Я хочу цілуватися з тобою! Я хочу тебе цілувати – як тільки ти поруч, як тільки чую твій голос! - її слова аж бриніли, вона сама була, наче напнута на вітрі фіранка, що раптом випорснула за вікно
- І тільки? – він перебив її, і очі його заблискотіли грайливими полисками.
- Ти не розумієш, - зітхнула і враз посмутніла.
- Розумію! – що більш серйознішою, сумною ставала вона, тим веселішим робився він. Йому хотілося вже, негайно згребти в обійми цю теплу, пухкеньку жінку, притулити, відчути її усім тілом, зазирнути в очі, що з такою серйозністю вже пронизували його свідомість... і підсвідомість теж!
Підійшла офіціантка, забрала зайвий посуд зі столика. В цю паузу налилась музика – легка, тужлива мелодія саксофона.
Жінка відвела очі, роззирнулася по стінах. В кафе панував дух ретро. Віденські гнуті стільці, стильні шпалери у смужку, чорно-білі світлини на стінах, з яких на цю екстравагантну парочку дивилися жінки, усі, як одна, ніжні і замріяні, та чоловіки – з палкими поглядами і героїчними вусами.
- Всі мої історії закінчуються коротким замиканням. Або, деколи, спрацьовують запобіжники – і тоді взагалі гасне світло. Ти технік, ти розумієш, коли в мережі занадто велика напруга .
Його здивували і навіть трохи розсмішили ці слова, через те він не міг сховати свою, трохи уже недолугу в цій ситуації посмішечку. А жінка провадила далі свої електрофізичні роздуми, погляд її геть увесь потонув на денці порцелянового горнятка, з якого щойно допила каву.
- Я досі не розумію, як можна пояснити електричний струм. Ні, я знаю оте шкільне визначення про напрямлений рух електронів і т.д. Але ж подібно можна описати і любов – і нічого не пояснити цим визначенням. Я сама – увесь отой напрямлений рух, от тільки напруга зависока, сила струму неприборкана. Заради безпеки людей на мене можна повішати табличку, як на трансформаторній будці...
- Це яку? “ Нє влєзай, убйот”?
Скипіла, скинула на нього свій погляд, як блискавицю, а потім миттєво згасла.
- Так, саме таку. Були такі сміливці, які намагалися влізти, якщо не в душу – то хоча б тіло захопити... - і вона знову глянула на нього далекою зірницю з крайобрію, слабким відгомоном недавньої грози.
Йому стало трохи не по собі. Ця жінка притягувала і відштовхувала. Не фліртувала, але ж як вабила! Навіщо вона йому все це розказує?
- Ти дивуєшся мені, - наче думки прочитала. – Я знаю, що дуже рідко вдається порозумітися чоловікові і жінці, але тільки чоловікові можу розказати. Не можу говорити про це з жінками, я буквально бачу, як вони приміряють сказане до свого життя, своїх гріхів і праведностей, і отак, наче крізь дифракційну решітку (бачиш, вчила таки фізику у школі!) пропускають світло моїх слів. Таке от відчуття...
Їй пригадалися ті шкільні уроки, чудове відкриття про те, що промінь не такий прямолінійний, що він... мудріший, він уміє обгинати кути. ("Наче жінка!" – подумалося тепер.) О, а яке величезне здивування народилося у ній, коли вперше вклала у голову величину математичної величини “і” – корінь квадратний з мінус одиниці. Оту цікавість до математичних та фізичних величин вона до кінця не задовольнила навіть у “Політеху”, сприймала ці науки як величезну гармонійну симфонію, до якої треба дорости не тільки розумом – душею.
- Знаєш що? Я пропоную зараз випити ще по п’ятдесят грамів “Закарпатського” – за любов і високу напругу – він перевів усі її філософські розмисли у площину реальності.
Вона згодилася.
Додому їхали одним тролейбусом. Їй виходити швидше на три зупинки. На прощання поцілував її легко, у щічку. Уже з тротуару махнула йому рукою і за щось зачепилася рукавом. Їй здалося, що то був край отієї таблички з написом “Нє влєзай...” А він зловив сумний її усміх і подумав про плоскогубці з хорошою ізоляцією:
- Треба витягти її з цієї трансформаторної будки, бо так і не зрозуміє, що вона сонечко, а не блискавка неприкаяна, - і замовк, проводжаючи поглядом її світлий силует у літнім надвечір’ї.
Тролейбус рушив, і з тролейбусних дротів злетіла на землю маленька, наче зірочка, іскра.
Мабуть, як результат перенапруги...
А може, все-таки, для здійснення мрій?
серпень 2012
...
- Це вже утретє намагаюся сказати тобі... Але чи дійсно тобі ці слова призначені? Радше, я самій собі намагаюся втовкмачити це прохання – не зачіпай мене, не торкайся! Ані поглядом захопленим, ані дотиком теплим, ані словом, що котиться жариною за комір, і як не вдавай, що все нормально, все так, як завжди – не можу стримати отієї хвилі-цунамі, яка підіймається усередині і ... затоплює цілком і безповоротно, - дивувалася собі, що вона саме це сказала, спромоглася таки на зізнання.
- Не чіпай мене. Знаєш, я ж – неадекватна. Навіть налякати тебе можу. Ти як, взагалі, сміливий чоловік? Гвардійський офіцер? Воював? Тоді, думаю, не злякаєшся. – вона сумно посміхнулася, зазирнула йому в очі.
- Присунься ближче. Так, так! Знаєш, ти посміхаєшся, як отой англійський принц у недавньому шоу про холостяка, отак білозубо і невпевнено – бо що ж ті його наречені зараз знову вигадають? Чесно, мені того принца навіть трохи шкода, бо він... дуже добрий. А добрими людьми світ користується, добрих, зазвичай, ображають. Жінки такими бувають, чоловіки... Ой, куди це мене занесло. Я ж тебе налякати хотіла! Далі посміхаєшся? Чекай, зберуся з духом і скажу!
Опустила голову, сховала очі, а потім різко підвела їх угору.
- Я хочу цілуватися з тобою! Я хочу тебе цілувати – як тільки ти поруч, як тільки чую твій голос! - її слова аж бриніли, вона сама була, наче напнута на вітрі фіранка, що раптом випорснула за вікно
- І тільки? – він перебив її, і очі його заблискотіли грайливими полисками.
- Ти не розумієш, - зітхнула і враз посмутніла.
- Розумію! – що більш серйознішою, сумною ставала вона, тим веселішим робився він. Йому хотілося вже, негайно згребти в обійми цю теплу, пухкеньку жінку, притулити, відчути її усім тілом, зазирнути в очі, що з такою серйозністю вже пронизували його свідомість... і підсвідомість теж!
Підійшла офіціантка, забрала зайвий посуд зі столика. В цю паузу налилась музика – легка, тужлива мелодія саксофона.
Жінка відвела очі, роззирнулася по стінах. В кафе панував дух ретро. Віденські гнуті стільці, стильні шпалери у смужку, чорно-білі світлини на стінах, з яких на цю екстравагантну парочку дивилися жінки, усі, як одна, ніжні і замріяні, та чоловіки – з палкими поглядами і героїчними вусами.
- Всі мої історії закінчуються коротким замиканням. Або, деколи, спрацьовують запобіжники – і тоді взагалі гасне світло. Ти технік, ти розумієш, коли в мережі занадто велика напруга .
Його здивували і навіть трохи розсмішили ці слова, через те він не міг сховати свою, трохи уже недолугу в цій ситуації посмішечку. А жінка провадила далі свої електрофізичні роздуми, погляд її геть увесь потонув на денці порцелянового горнятка, з якого щойно допила каву.
- Я досі не розумію, як можна пояснити електричний струм. Ні, я знаю оте шкільне визначення про напрямлений рух електронів і т.д. Але ж подібно можна описати і любов – і нічого не пояснити цим визначенням. Я сама – увесь отой напрямлений рух, от тільки напруга зависока, сила струму неприборкана. Заради безпеки людей на мене можна повішати табличку, як на трансформаторній будці...
- Це яку? “ Нє влєзай, убйот”?
Скипіла, скинула на нього свій погляд, як блискавицю, а потім миттєво згасла.
- Так, саме таку. Були такі сміливці, які намагалися влізти, якщо не в душу – то хоча б тіло захопити... - і вона знову глянула на нього далекою зірницю з крайобрію, слабким відгомоном недавньої грози.
Йому стало трохи не по собі. Ця жінка притягувала і відштовхувала. Не фліртувала, але ж як вабила! Навіщо вона йому все це розказує?
- Ти дивуєшся мені, - наче думки прочитала. – Я знаю, що дуже рідко вдається порозумітися чоловікові і жінці, але тільки чоловікові можу розказати. Не можу говорити про це з жінками, я буквально бачу, як вони приміряють сказане до свого життя, своїх гріхів і праведностей, і отак, наче крізь дифракційну решітку (бачиш, вчила таки фізику у школі!) пропускають світло моїх слів. Таке от відчуття...
Їй пригадалися ті шкільні уроки, чудове відкриття про те, що промінь не такий прямолінійний, що він... мудріший, він уміє обгинати кути. ("Наче жінка!" – подумалося тепер.) О, а яке величезне здивування народилося у ній, коли вперше вклала у голову величину математичної величини “і” – корінь квадратний з мінус одиниці. Оту цікавість до математичних та фізичних величин вона до кінця не задовольнила навіть у “Політеху”, сприймала ці науки як величезну гармонійну симфонію, до якої треба дорости не тільки розумом – душею.
- Знаєш що? Я пропоную зараз випити ще по п’ятдесят грамів “Закарпатського” – за любов і високу напругу – він перевів усі її філософські розмисли у площину реальності.
Вона згодилася.
Додому їхали одним тролейбусом. Їй виходити швидше на три зупинки. На прощання поцілував її легко, у щічку. Уже з тротуару махнула йому рукою і за щось зачепилася рукавом. Їй здалося, що то був край отієї таблички з написом “Нє влєзай...” А він зловив сумний її усміх і подумав про плоскогубці з хорошою ізоляцією:
- Треба витягти її з цієї трансформаторної будки, бо так і не зрозуміє, що вона сонечко, а не блискавка неприкаяна, - і замовк, проводжаючи поглядом її світлий силует у літнім надвечір’ї.
Тролейбус рушив, і з тролейбусних дротів злетіла на землю маленька, наче зірочка, іскра.
Мабуть, як результат перенапруги...
А може, все-таки, для здійснення мрій?
серпень 2012
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію