ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
05:07
Не боюся сьогодні нічого
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Електрофізичний етюд
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Електрофізичний етюд
Це почуття билося у ній, бриніло, як розбуджена проти ночі муха раптом починає перелякано шарпатись у пошуках світла, б’є собою об розпечене скло лампочки, абажура, сліпне від болю – і знову летить, підкорена інстинктом на ту кляту увімкнену люстру. Вимкніть її, хто-небудь! Вимкніть, змилуйтеся!
...
- Це вже утретє намагаюся сказати тобі... Але чи дійсно тобі ці слова призначені? Радше, я самій собі намагаюся втовкмачити це прохання – не зачіпай мене, не торкайся! Ані поглядом захопленим, ані дотиком теплим, ані словом, що котиться жариною за комір, і як не вдавай, що все нормально, все так, як завжди – не можу стримати отієї хвилі-цунамі, яка підіймається усередині і ... затоплює цілком і безповоротно, - дивувалася собі, що вона саме це сказала, спромоглася таки на зізнання.
- Не чіпай мене. Знаєш, я ж – неадекватна. Навіть налякати тебе можу. Ти як, взагалі, сміливий чоловік? Гвардійський офіцер? Воював? Тоді, думаю, не злякаєшся. – вона сумно посміхнулася, зазирнула йому в очі.
- Присунься ближче. Так, так! Знаєш, ти посміхаєшся, як отой англійський принц у недавньому шоу про холостяка, отак білозубо і невпевнено – бо що ж ті його наречені зараз знову вигадають? Чесно, мені того принца навіть трохи шкода, бо він... дуже добрий. А добрими людьми світ користується, добрих, зазвичай, ображають. Жінки такими бувають, чоловіки... Ой, куди це мене занесло. Я ж тебе налякати хотіла! Далі посміхаєшся? Чекай, зберуся з духом і скажу!
Опустила голову, сховала очі, а потім різко підвела їх угору.
- Я хочу цілуватися з тобою! Я хочу тебе цілувати – як тільки ти поруч, як тільки чую твій голос! - її слова аж бриніли, вона сама була, наче напнута на вітрі фіранка, що раптом випорснула за вікно
- І тільки? – він перебив її, і очі його заблискотіли грайливими полисками.
- Ти не розумієш, - зітхнула і враз посмутніла.
- Розумію! – що більш серйознішою, сумною ставала вона, тим веселішим робився він. Йому хотілося вже, негайно згребти в обійми цю теплу, пухкеньку жінку, притулити, відчути її усім тілом, зазирнути в очі, що з такою серйозністю вже пронизували його свідомість... і підсвідомість теж!
Підійшла офіціантка, забрала зайвий посуд зі столика. В цю паузу налилась музика – легка, тужлива мелодія саксофона.
Жінка відвела очі, роззирнулася по стінах. В кафе панував дух ретро. Віденські гнуті стільці, стильні шпалери у смужку, чорно-білі світлини на стінах, з яких на цю екстравагантну парочку дивилися жінки, усі, як одна, ніжні і замріяні, та чоловіки – з палкими поглядами і героїчними вусами.
- Всі мої історії закінчуються коротким замиканням. Або, деколи, спрацьовують запобіжники – і тоді взагалі гасне світло. Ти технік, ти розумієш, коли в мережі занадто велика напруга .
Його здивували і навіть трохи розсмішили ці слова, через те він не міг сховати свою, трохи уже недолугу в цій ситуації посмішечку. А жінка провадила далі свої електрофізичні роздуми, погляд її геть увесь потонув на денці порцелянового горнятка, з якого щойно допила каву.
- Я досі не розумію, як можна пояснити електричний струм. Ні, я знаю оте шкільне визначення про напрямлений рух електронів і т.д. Але ж подібно можна описати і любов – і нічого не пояснити цим визначенням. Я сама – увесь отой напрямлений рух, от тільки напруга зависока, сила струму неприборкана. Заради безпеки людей на мене можна повішати табличку, як на трансформаторній будці...
- Це яку? “ Нє влєзай, убйот”?
Скипіла, скинула на нього свій погляд, як блискавицю, а потім миттєво згасла.
- Так, саме таку. Були такі сміливці, які намагалися влізти, якщо не в душу – то хоча б тіло захопити... - і вона знову глянула на нього далекою зірницю з крайобрію, слабким відгомоном недавньої грози.
Йому стало трохи не по собі. Ця жінка притягувала і відштовхувала. Не фліртувала, але ж як вабила! Навіщо вона йому все це розказує?
- Ти дивуєшся мені, - наче думки прочитала. – Я знаю, що дуже рідко вдається порозумітися чоловікові і жінці, але тільки чоловікові можу розказати. Не можу говорити про це з жінками, я буквально бачу, як вони приміряють сказане до свого життя, своїх гріхів і праведностей, і отак, наче крізь дифракційну решітку (бачиш, вчила таки фізику у школі!) пропускають світло моїх слів. Таке от відчуття...
Їй пригадалися ті шкільні уроки, чудове відкриття про те, що промінь не такий прямолінійний, що він... мудріший, він уміє обгинати кути. ("Наче жінка!" – подумалося тепер.) О, а яке величезне здивування народилося у ній, коли вперше вклала у голову величину математичної величини “і” – корінь квадратний з мінус одиниці. Оту цікавість до математичних та фізичних величин вона до кінця не задовольнила навіть у “Політеху”, сприймала ці науки як величезну гармонійну симфонію, до якої треба дорости не тільки розумом – душею.
- Знаєш що? Я пропоную зараз випити ще по п’ятдесят грамів “Закарпатського” – за любов і високу напругу – він перевів усі її філософські розмисли у площину реальності.
Вона згодилася.
Додому їхали одним тролейбусом. Їй виходити швидше на три зупинки. На прощання поцілував її легко, у щічку. Уже з тротуару махнула йому рукою і за щось зачепилася рукавом. Їй здалося, що то був край отієї таблички з написом “Нє влєзай...” А він зловив сумний її усміх і подумав про плоскогубці з хорошою ізоляцією:
- Треба витягти її з цієї трансформаторної будки, бо так і не зрозуміє, що вона сонечко, а не блискавка неприкаяна, - і замовк, проводжаючи поглядом її світлий силует у літнім надвечір’ї.
Тролейбус рушив, і з тролейбусних дротів злетіла на землю маленька, наче зірочка, іскра.
Мабуть, як результат перенапруги...
А може, все-таки, для здійснення мрій?
серпень 2012
...
- Це вже утретє намагаюся сказати тобі... Але чи дійсно тобі ці слова призначені? Радше, я самій собі намагаюся втовкмачити це прохання – не зачіпай мене, не торкайся! Ані поглядом захопленим, ані дотиком теплим, ані словом, що котиться жариною за комір, і як не вдавай, що все нормально, все так, як завжди – не можу стримати отієї хвилі-цунамі, яка підіймається усередині і ... затоплює цілком і безповоротно, - дивувалася собі, що вона саме це сказала, спромоглася таки на зізнання.
- Не чіпай мене. Знаєш, я ж – неадекватна. Навіть налякати тебе можу. Ти як, взагалі, сміливий чоловік? Гвардійський офіцер? Воював? Тоді, думаю, не злякаєшся. – вона сумно посміхнулася, зазирнула йому в очі.
- Присунься ближче. Так, так! Знаєш, ти посміхаєшся, як отой англійський принц у недавньому шоу про холостяка, отак білозубо і невпевнено – бо що ж ті його наречені зараз знову вигадають? Чесно, мені того принца навіть трохи шкода, бо він... дуже добрий. А добрими людьми світ користується, добрих, зазвичай, ображають. Жінки такими бувають, чоловіки... Ой, куди це мене занесло. Я ж тебе налякати хотіла! Далі посміхаєшся? Чекай, зберуся з духом і скажу!
Опустила голову, сховала очі, а потім різко підвела їх угору.
- Я хочу цілуватися з тобою! Я хочу тебе цілувати – як тільки ти поруч, як тільки чую твій голос! - її слова аж бриніли, вона сама була, наче напнута на вітрі фіранка, що раптом випорснула за вікно
- І тільки? – він перебив її, і очі його заблискотіли грайливими полисками.
- Ти не розумієш, - зітхнула і враз посмутніла.
- Розумію! – що більш серйознішою, сумною ставала вона, тим веселішим робився він. Йому хотілося вже, негайно згребти в обійми цю теплу, пухкеньку жінку, притулити, відчути її усім тілом, зазирнути в очі, що з такою серйозністю вже пронизували його свідомість... і підсвідомість теж!
Підійшла офіціантка, забрала зайвий посуд зі столика. В цю паузу налилась музика – легка, тужлива мелодія саксофона.
Жінка відвела очі, роззирнулася по стінах. В кафе панував дух ретро. Віденські гнуті стільці, стильні шпалери у смужку, чорно-білі світлини на стінах, з яких на цю екстравагантну парочку дивилися жінки, усі, як одна, ніжні і замріяні, та чоловіки – з палкими поглядами і героїчними вусами.
- Всі мої історії закінчуються коротким замиканням. Або, деколи, спрацьовують запобіжники – і тоді взагалі гасне світло. Ти технік, ти розумієш, коли в мережі занадто велика напруга .
Його здивували і навіть трохи розсмішили ці слова, через те він не міг сховати свою, трохи уже недолугу в цій ситуації посмішечку. А жінка провадила далі свої електрофізичні роздуми, погляд її геть увесь потонув на денці порцелянового горнятка, з якого щойно допила каву.
- Я досі не розумію, як можна пояснити електричний струм. Ні, я знаю оте шкільне визначення про напрямлений рух електронів і т.д. Але ж подібно можна описати і любов – і нічого не пояснити цим визначенням. Я сама – увесь отой напрямлений рух, от тільки напруга зависока, сила струму неприборкана. Заради безпеки людей на мене можна повішати табличку, як на трансформаторній будці...
- Це яку? “ Нє влєзай, убйот”?
Скипіла, скинула на нього свій погляд, як блискавицю, а потім миттєво згасла.
- Так, саме таку. Були такі сміливці, які намагалися влізти, якщо не в душу – то хоча б тіло захопити... - і вона знову глянула на нього далекою зірницю з крайобрію, слабким відгомоном недавньої грози.
Йому стало трохи не по собі. Ця жінка притягувала і відштовхувала. Не фліртувала, але ж як вабила! Навіщо вона йому все це розказує?
- Ти дивуєшся мені, - наче думки прочитала. – Я знаю, що дуже рідко вдається порозумітися чоловікові і жінці, але тільки чоловікові можу розказати. Не можу говорити про це з жінками, я буквально бачу, як вони приміряють сказане до свого життя, своїх гріхів і праведностей, і отак, наче крізь дифракційну решітку (бачиш, вчила таки фізику у школі!) пропускають світло моїх слів. Таке от відчуття...
Їй пригадалися ті шкільні уроки, чудове відкриття про те, що промінь не такий прямолінійний, що він... мудріший, він уміє обгинати кути. ("Наче жінка!" – подумалося тепер.) О, а яке величезне здивування народилося у ній, коли вперше вклала у голову величину математичної величини “і” – корінь квадратний з мінус одиниці. Оту цікавість до математичних та фізичних величин вона до кінця не задовольнила навіть у “Політеху”, сприймала ці науки як величезну гармонійну симфонію, до якої треба дорости не тільки розумом – душею.
- Знаєш що? Я пропоную зараз випити ще по п’ятдесят грамів “Закарпатського” – за любов і високу напругу – він перевів усі її філософські розмисли у площину реальності.
Вона згодилася.
Додому їхали одним тролейбусом. Їй виходити швидше на три зупинки. На прощання поцілував її легко, у щічку. Уже з тротуару махнула йому рукою і за щось зачепилася рукавом. Їй здалося, що то був край отієї таблички з написом “Нє влєзай...” А він зловив сумний її усміх і подумав про плоскогубці з хорошою ізоляцією:
- Треба витягти її з цієї трансформаторної будки, бо так і не зрозуміє, що вона сонечко, а не блискавка неприкаяна, - і замовк, проводжаючи поглядом її світлий силует у літнім надвечір’ї.
Тролейбус рушив, і з тролейбусних дротів злетіла на землю маленька, наче зірочка, іскра.
Мабуть, як результат перенапруги...
А може, все-таки, для здійснення мрій?
серпень 2012
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію