ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Леся Горова
2024.03.04 08:38
Моя мрія тьмяніє. Несила їй бути веселкою.
Кольори позмивали новини. У сні чорно-білому
Затягнули тумани дорогу. І стала вузенькою
Й непомітною стежка, якою так жваво я бігала

Зліва неї - війна, чужинА зяє справа безмовністю.
Під ногами не чую слі

Олександр Сушко
2024.03.04 08:01
Кров'ю вмиті та бідою сни,
Прокидаюсь -- бомблять клуню, гади.
А чи сіятиму жито навесні,
Чи ракета прилетить у хату?

День прожив, а наче цілий вік,...
Ніч минула...вижив. Ну і добре.
Я оглух. Та чую брата крик!

Віктор Кучерук
2024.03.04 05:37
На ширину всього вікна,
І в глибину мілку кімнати, –
Уже всміхається весна
Та з буднів радо творить свято.
Дарує іскорки натхнень
І подає нові надії, –
Навчає прагнути щодень
І лиш добро у світі сіять.

Микола Соболь
2024.03.04 00:04
Накалатаю чаю, хай стоїть.
Коли гарячий, то нема натхнення.
Цукерок «Тузик» є у мене жменя
і… неба, хоч не мирного, блакить.
Шукає вечір з ким напосошок.
Йому потрібен, певно, співрозмовець.
Реве сигнал сирени в гучномовець,
а я думками лину між зі

Ідан Мерол
2024.03.03 15:43
починатися там звідки стелиться небо як дим
звідки сотні доріг поведуть тебе строго туди
де чекають давно там є стіл і накрито на стіл
невблаганно далекі й такі невимовно прості

звідки видно міста у яких ти ніколи не був
де про грішне мовчать адж

Євген Федчук
2024.03.03 14:27
Вийшов дядько Петро з хати, потилицю чуха
Та жінчине буркотіння слуха краєм вуха:
- Дожилися, вже у хаті і кусника хліба!
А він ходить спокійненько, то не знає ніби.
- Та ж немає в магазині! Не завозять, кляті!
Де ж я маю тобі хліба, скажи мені, взя

Володимир Бойко
2024.03.03 12:53
Відповідатимуть за все!
Горітимуть в огні геєни
За всіх невинно убієнних –
Ніщо від кари не спасе.

І буде суд. І буде кара.
І людський суд. І Божий суд.
І буревії занесуть

Олена Побийголод
2024.03.03 11:32
Жартуна – керувати собою
обирали зі сміхом дядьки;
і коли уже йшлося до бою –
він усім обіцяв шашлики.

А дядьки – геть наївні, як діти!
Рахувати їм щось – не з руки...
От і йдуть – за свій кошт боронити

Козак Дума
2024.03.03 11:03
Одними «пише Бог», «у сні приходить» іншим,
та заповіді нам кладе у їх уста,
а я пишу свої, не заповіти, вірші.
Там натяку нема на авторство Христа…

І пафосу катма, все більше із натури,
про хамство і війну, підступність і цинізм.
Відверто, без пр

Світлана Пирогова
2024.03.03 10:53
Суцільна чорнота. Ніхто не відав,
Що нелюди пришлють кривавий вітер.
Одеса плаче і нема спокою.
Який мерзотник злодіяння скоїв
У березневу першу нічку сонну,
В будинок запустивши смерті дрони.
Руїни і завали - сон навічно,
Ніколи діти не розплющать

Тетяна Левицька
2024.03.03 09:22
присвячується народній артистці України Світлані Мирводі)

Королева романсів
В такт кружляє у танці
І несе людям радість,
Раювання душі.
Сонцем лагідним світить
І дарують чар-квіти,

Микола Соболь
2024.03.03 08:46
Таких ночей, напевно, вже не буде.
Переплелися руки, мов лоза.
І крапельки роси лягли на груди…
На жаль тоді не все тобі сказав.

Слова пусті, коли говорить тіло,
коли знемога утомила плоть.
У той момент були ми надто смілі

Іван Потьомкін
2024.03.03 08:12
А що коли усе це –
Видиме й невидиме,
Непізнане і знане –
Лежить під серцем,
Б’ється дитячим кулачком?
І щоб збагнути світ –
Частіше наслухати серце.
І щоб не звергнуть світ –

Віктор Кучерук
2024.03.03 06:00
Рудіє сонце золотаве
І синє небо меркне теж, –
Дніпро відсвічує заграви
Незатухаючих пожеж.
Вода тьмяніє неохоче,
Хоч сутеніє навкруги, –
Бо колір змінювать не хочуть
Червонобокі береги.

Артур Сіренко
2024.03.02 23:27
У долину анемон білих
Повернусь я весняним вітром,
Холодним як вічна Істина.
У долину очитку квітучого
Повернусь диким каменем,
Важким, наче мої спогади.
У долину весняних вишень
Повернусь сірим птахом –

Володимир Бойко
2024.03.02 22:29
Гречні гречку поважають.
Гречні в гречку не стрибають,
Увіходять поволеньки
І кохаються легенько.

Гречні гречку не толочать,
Гречні гречно залоскочуть,
Гречні люди діють гречно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Меланія Дереза
2024.02.08

Апостол Відчаю
2023.12.25

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Долик (1965) / Проза

 Електрофізичний етюд
Це почуття билося у ній, бриніло, як розбуджена проти ночі муха раптом починає перелякано шарпатись у пошуках світла, б’є собою об розпечене скло лампочки, абажура, сліпне від болю – і знову летить, підкорена інстинктом на ту кляту увімкнену люстру. Вимкніть її, хто-небудь! Вимкніть, змилуйтеся!
...
- Це вже утретє намагаюся сказати тобі... Але чи дійсно тобі ці слова призначені? Радше, я самій собі намагаюся втовкмачити це прохання – не зачіпай мене, не торкайся! Ані поглядом захопленим, ані дотиком теплим, ані словом, що котиться жариною за комір, і як не вдавай, що все нормально, все так, як завжди – не можу стримати отієї хвилі-цунамі, яка підіймається усередині і ... затоплює цілком і безповоротно, - дивувалася собі, що вона саме це сказала, спромоглася таки на зізнання.
- Не чіпай мене. Знаєш, я ж – неадекватна. Навіть налякати тебе можу. Ти як, взагалі, сміливий чоловік? Гвардійський офіцер? Воював? Тоді, думаю, не злякаєшся. – вона сумно посміхнулася, зазирнула йому в очі.
- Присунься ближче. Так, так! Знаєш, ти посміхаєшся, як отой англійський принц у недавньому шоу про холостяка, отак білозубо і невпевнено – бо що ж ті його наречені зараз знову вигадають? Чесно, мені того принца навіть трохи шкода, бо він... дуже добрий. А добрими людьми світ користується, добрих, зазвичай, ображають. Жінки такими бувають, чоловіки... Ой, куди це мене занесло. Я ж тебе налякати хотіла! Далі посміхаєшся? Чекай, зберуся з духом і скажу!
Опустила голову, сховала очі, а потім різко підвела їх угору.
- Я хочу цілуватися з тобою! Я хочу тебе цілувати – як тільки ти поруч, як тільки чую твій голос! - її слова аж бриніли, вона сама була, наче напнута на вітрі фіранка, що раптом випорснула за вікно
- І тільки? – він перебив її, і очі його заблискотіли грайливими полисками.
- Ти не розумієш, - зітхнула і враз посмутніла.
- Розумію! – що більш серйознішою, сумною ставала вона, тим веселішим робився він. Йому хотілося вже, негайно згребти в обійми цю теплу, пухкеньку жінку, притулити, відчути її усім тілом, зазирнути в очі, що з такою серйозністю вже пронизували його свідомість... і підсвідомість теж!
Підійшла офіціантка, забрала зайвий посуд зі столика. В цю паузу налилась музика – легка, тужлива мелодія саксофона.
Жінка відвела очі, роззирнулася по стінах. В кафе панував дух ретро. Віденські гнуті стільці, стильні шпалери у смужку, чорно-білі світлини на стінах, з яких на цю екстравагантну парочку дивилися жінки, усі, як одна, ніжні і замріяні, та чоловіки – з палкими поглядами і героїчними вусами.
- Всі мої історії закінчуються коротким замиканням. Або, деколи, спрацьовують запобіжники – і тоді взагалі гасне світло. Ти технік, ти розумієш, коли в мережі занадто велика напруга .
Його здивували і навіть трохи розсмішили ці слова, через те він не міг сховати свою, трохи уже недолугу в цій ситуації посмішечку. А жінка провадила далі свої електрофізичні роздуми, погляд її геть увесь потонув на денці порцелянового горнятка, з якого щойно допила каву.
- Я досі не розумію, як можна пояснити електричний струм. Ні, я знаю оте шкільне визначення про напрямлений рух електронів і т.д. Але ж подібно можна описати і любов – і нічого не пояснити цим визначенням. Я сама – увесь отой напрямлений рух, от тільки напруга зависока, сила струму неприборкана. Заради безпеки людей на мене можна повішати табличку, як на трансформаторній будці...
- Це яку? “ Нє влєзай, убйот”?
Скипіла, скинула на нього свій погляд, як блискавицю, а потім миттєво згасла.
- Так, саме таку. Були такі сміливці, які намагалися влізти, якщо не в душу – то хоча б тіло захопити... - і вона знову глянула на нього далекою зірницю з крайобрію, слабким відгомоном недавньої грози.
Йому стало трохи не по собі. Ця жінка притягувала і відштовхувала. Не фліртувала, але ж як вабила! Навіщо вона йому все це розказує?
- Ти дивуєшся мені, - наче думки прочитала. – Я знаю, що дуже рідко вдається порозумітися чоловікові і жінці, але тільки чоловікові можу розказати. Не можу говорити про це з жінками, я буквально бачу, як вони приміряють сказане до свого життя, своїх гріхів і праведностей, і отак, наче крізь дифракційну решітку (бачиш, вчила таки фізику у школі!) пропускають світло моїх слів. Таке от відчуття...
Їй пригадалися ті шкільні уроки, чудове відкриття про те, що промінь не такий прямолінійний, що він... мудріший, він уміє обгинати кути. ("Наче жінка!" – подумалося тепер.) О, а яке величезне здивування народилося у ній, коли вперше вклала у голову величину математичної величини “і” – корінь квадратний з мінус одиниці. Оту цікавість до математичних та фізичних величин вона до кінця не задовольнила навіть у “Політеху”, сприймала ці науки як величезну гармонійну симфонію, до якої треба дорости не тільки розумом – душею.
- Знаєш що? Я пропоную зараз випити ще по п’ятдесят грамів “Закарпатського” – за любов і високу напругу – він перевів усі її філософські розмисли у площину реальності.
Вона згодилася.

Додому їхали одним тролейбусом. Їй виходити швидше на три зупинки. На прощання поцілував її легко, у щічку. Уже з тротуару махнула йому рукою і за щось зачепилася рукавом. Їй здалося, що то був край отієї таблички з написом “Нє влєзай...” А він зловив сумний її усміх і подумав про плоскогубці з хорошою ізоляцією:
- Треба витягти її з цієї трансформаторної будки, бо так і не зрозуміє, що вона сонечко, а не блискавка неприкаяна, - і замовк, проводжаючи поглядом її світлий силует у літнім надвечір’ї.
Тролейбус рушив, і з тролейбусних дротів злетіла на землю маленька, наче зірочка, іскра.
Мабуть, як результат перенапруги...
А може, все-таки, для здійснення мрій?


серпень 2012

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-08-28 12:35:11
Переглядів сторінки твору 1371
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.082 / 5.6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.027 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.800
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.11.13 19:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Флора Мілєвська (М.К./М.К.) [ 2012-08-28 18:12:33 ]
електрика ікохання -природні явища, це ж чудово, Любочко,їх відкривати.Хай щастить ЛГ,здається, вони вже порозумілися, якщо навіть не здогадуються... проте, за текстом, вони вже зрозуміли)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2012-08-28 21:55:40 ]
Дякую, Таню! Хай думають ЛГ - вони ж розумні, мають таки додуматись)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Флора Мілєвська (М.К./М.К.) [ 2012-08-29 02:09:11 ]
хай їм щастить))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-08-30 00:04:47 ]
Ото наука наук електрофізика! Написано люкс!