Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Іншомовна поезія
Псалом 104-й
Благослови, душе моя, Бога!
Господе Боже мій, як Ти возвеличивсь!
В незрівнянну красу прибрався.
Огорнутий світлом, немов плащем,
Розпростер небеса, як завісу.
Покрив водами чертоги Свої.
Повагом їдеш на колісниці з хмар,
На крилах вітрів літаєш.
Їх же зробив ще й посланцями Своїми,
А за служку – вогонь полум’яний.
Землю поставив на опори міцні,
Не схитнеться довіку.
Безоднею, як одягом, покрив її.
На горах постали води.
Від окрику Твого, від громового голосу
Спішно вони побігли.
Зависочіли гори,
Опустились долини на місце,
Тобою призначене.
Межу зробив для них,
Щоб не вертались покрити землю.
В долини джерела послав,
Ручаї розбіглись між горами
Звірину напувать польову,
Диким звірам тамувати спрагу.
Кружеляє над ними птаство,
Між галуззям луна його спів.
Зрошуєш гори з горішніх чертогів Своїх.
Плодами діянь Твоїх земля вдовольняється.
Траву Ти ростиш на корм худобі,
Зелень – для праці людської.
Добуваєш хліб із землі і вино,
Що звеселяє серце людини,
І єлей, од якого блищить лице і хліб,
Що зміцнює серце людини.
П’ють воду дерева Господні,
Кедри ліванські, посаджені Ним
І де загніздилося птаство.
Чорногуз, щоправда, кипарис уподобав.
Гори високі – для цапа гірського,
Скелі – притулок даманів .
Він створив місяць для виміру часу,
Сонце, котре знає, коли сідати.
Простягає Він темінь і настає ніч.
Виповзає тоді лісова звірина.
Рикають леви і просять у Бога здобич,
А зійде сонце,у лігвах своїх спочивають.
Виходить людина на працю
І аж до вечора трудиться.
Які ж бо численні діла Твої, Боже!
Мудро вчинив Ти все
І земля повна Твоїми створіннями.
Ось море велике й широке, а в нім – плазуни,
Без ліку великі й малі тварини.
Там пливуть кораблі.
Кит, якого створив Ти, бавиться в морі.
Всі чекають, що Ти їм поживу даси вчасно.
Даси – заберуть, відкриєш руку – ситі вони,
Сховаєш обличчя Своє – злякаються,
Дух забереш – вмирають і в порох вертаються.
Пошлеш дух Свій – і творяться знову вони,
І обличчя землі оновиться.
Хай же пребуде навіки слава Твоя.
Ділам Своїм, Боже, радій!
Ти поглянеш на землю – здригнеться вона,
Гір торкнешся – задиміють вони.
Співатиму Богу, допоки житиму,
Гратиму Богу своєму, допоки живу.
Приємною буде Йому мова моя,
І я порадію Богу своєму.
Хай грішники із землі щезнуть
І нечестивих більше не буде.
Благослови, душе моя, Господа Бога. Алілуя!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Псалом 104-й
Благослови, душе моя, Бога!
Господе Боже мій, як Ти возвеличивсь!
В незрівнянну красу прибрався.
Огорнутий світлом, немов плащем,
Розпростер небеса, як завісу.
Покрив водами чертоги Свої.
Повагом їдеш на колісниці з хмар,
На крилах вітрів літаєш.
Їх же зробив ще й посланцями Своїми,
А за служку – вогонь полум’яний.
Землю поставив на опори міцні,
Не схитнеться довіку.
Безоднею, як одягом, покрив її.
На горах постали води.
Від окрику Твого, від громового голосу
Спішно вони побігли.
Зависочіли гори,
Опустились долини на місце,
Тобою призначене.
Межу зробив для них,
Щоб не вертались покрити землю.
В долини джерела послав,
Ручаї розбіглись між горами
Звірину напувать польову,
Диким звірам тамувати спрагу.
Кружеляє над ними птаство,
Між галуззям луна його спів.
Зрошуєш гори з горішніх чертогів Своїх.
Плодами діянь Твоїх земля вдовольняється.
Траву Ти ростиш на корм худобі,
Зелень – для праці людської.
Добуваєш хліб із землі і вино,
Що звеселяє серце людини,
І єлей, од якого блищить лице і хліб,
Що зміцнює серце людини.
П’ють воду дерева Господні,
Кедри ліванські, посаджені Ним
І де загніздилося птаство.
Чорногуз, щоправда, кипарис уподобав.
Гори високі – для цапа гірського,
Скелі – притулок даманів .
Він створив місяць для виміру часу,
Сонце, котре знає, коли сідати.
Простягає Він темінь і настає ніч.
Виповзає тоді лісова звірина.
Рикають леви і просять у Бога здобич,
А зійде сонце,у лігвах своїх спочивають.
Виходить людина на працю
І аж до вечора трудиться.
Які ж бо численні діла Твої, Боже!
Мудро вчинив Ти все
І земля повна Твоїми створіннями.
Ось море велике й широке, а в нім – плазуни,
Без ліку великі й малі тварини.
Там пливуть кораблі.
Кит, якого створив Ти, бавиться в морі.
Всі чекають, що Ти їм поживу даси вчасно.
Даси – заберуть, відкриєш руку – ситі вони,
Сховаєш обличчя Своє – злякаються,
Дух забереш – вмирають і в порох вертаються.
Пошлеш дух Свій – і творяться знову вони,
І обличчя землі оновиться.
Хай же пребуде навіки слава Твоя.
Ділам Своїм, Боже, радій!
Ти поглянеш на землю – здригнеться вона,
Гір торкнешся – задиміють вони.
Співатиму Богу, допоки житиму,
Гратиму Богу своєму, допоки живу.
Приємною буде Йому мова моя,
І я порадію Богу своєму.
Хай грішники із землі щезнуть
І нечестивих більше не буде.
Благослови, душе моя, Господа Бога. Алілуя!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
